4.1. Природа, суспільство, людина
Поняття природи. Біосфера і ноосфера
Поняття природи. Біосфера і ноосфера
У процесі історичного розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність понять "природа", "біосфера", "но-осфера".
Поняття "природа" багатозначне. У широкому розумінні природа — це весь об'єктивно існуючий матеріальний світ (Всесвіт).
Проте люди взаємодіють лише з незначною частиною природи — середовищем життєдіяльності, яке називають природним (географічним). Це поняття має конкретно-історичний зміст. У рамках географічного середовища виокремлюється біосфера — поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність усього живого.
До біосфери належать тропосфера (нижня частина земної атмосфери до висоти 18 км), світовий океан, ґрунт і частина літосфери — верхньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1-2 км, де можуть жити мікроорганізми.
Географічне середовище — це не тільки те, що створено природою. Люди, взаємодіючи з нею, завдяки своїм розуму й праці створили штучний світ: міста, села, дороги тощо. Частина по-верхні землі, змінена за допомогою техніки, називається техносферою. Все це так звана друга природа, створена суспільством.
Ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення. Необхідність осмислення цього процесу зумовлює потребу пізнання специфічних законів взаємодії суспільства й цієї частини природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст. зробили предметом дослідження П. Тейяр де Шарден, Е. Леруа та В. Вернадський — перший президент Української академії наук. Вони впровадили в науку поняття ноосфери (від грецьк. — сфера розуму).
За В. Вернадським, ноосфера — це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства й природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виникненням у ній людства. Пізнаючи закони природи і створюючи нові техніку й технології, людина справляє вирішальний вплив на процеси в земному та навколоземному середовищі проживання, змінюючи й перетворюючи його своєю діяльністю.
Взаємодія людини й природи
Проблему "природа і суспільство" по-різному розв'язують різноманітні філософські течії. Наприклад, об'єктивні ідеалісти ігнорують зв'язок суспільства з природою, розглядаючи історію людства не як розвиток матеріального виробництва на землі, а як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї. Суб'єктивні ідеалісти саму природу вважають комплексом людських відчуттів.
Представники натуралістичного напряму в соціології (географічний детермінізм) вважають, що джерело розвитку суспільства треба шукати поза його межами. Деякі з них стверджували, що доля народів і держав зумовлена кліматом (Ш. Монтеск'є), інші перебільшували значення річок і морів, абсолютизували вплив інших природних факторів на суспільний прогрес (Г. Бокль).
Прихильники географічного детермінізму механічно переносили дію законів природи на розвиток суспільства, вважали вплив природи на суспільство запрограмованим, вирішальним фактором еволюції людства.
Матеріалісти всіх часів визнавали природу джерелом, з якого вийшли людина, суспільство. З погляду діалектико-матеріалі-
57
стичного світорозуміння людина пов'язана з природою (географічним середовищем) як соціальний суб'єкт, як суспільство, яке є продуктом взаємодії людей.
З кількісного боку суспільство визначається його чисельністю, а з якісного — характером відносин між людьми. Суспільство — це сукупність людей, поєднаних стійкими зв'язками.
Природа (географічне середовище) і суспільство утворюють діалектичну єдність. Вона полягає в тому, що соціальна форма руху матерії є вищою формою руху, яка (як і інші) підпорядковується дії законів діалектики.
Людина генетично походить з тваринного світу і є невід'ємною частиною природи. Суспільство, будучи невіддільним від природи, залежить від неї, перебуває в постійній взаємодії з нею. Залежність людини від природи існувала на всіх етапах історії. Але вона не залишалася постійною, а весь час змінювалася. З одного боку, у зв'язку з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше підкорювала собі природу, ставала менш залежною від неї. З другого — розширювалося коло природних факторів, на які люди повинні були зважати. Водночас розви-ток продуктивних сил породжував складні демографічні проблеми, що зумовило тенденцію до посилення залежності людини від природи. Про це йтиметься далі.
У системі "суспільство — природа" кожна із сторін впливає одна на одну. Але ця взаємодія не однозначна. Більш рухомим, активним елементом цієї системи є суспільство.
Розглянемо процес взаємодії суспільства і природи з діалек-тико-матеріалістичної точки зору. Природа є колискою, середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає все необхідне для свого існування. На початковій стадії розвитку суспільство привласнювало готові продукти природи (плоди рослин, результати полювання на тварин та ін.). Надалі воно навчилося перетворювати природу й використовувати родючість землі, вугілля, нафту, метали як засоби праці.
Природні умови можуть прискорювати або уповільнювати розвиток суспільства, впливаючи на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня й ночі, пори року). Але вони можуть впливати на людей і негативно,
58
інколи знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи тощо).
Проте в системі "природа — суспільство" вирішальним фактором є суспільство. Основними напрямами активного впливу його на природу на сучасному етапі є:
• розширення меж освоєння космосу: використання нових регіонів земної поверхні, Світового океану, польоти в космос;
• проникнення людини в мікросвіт, відкриття невідомих раніше властивостей і законів природи;
• інтенсифікація використання природних ресурсів;
• посилення впливу суспільства на структуру навколишнього середовища: зміна біосфери, енергетичного й теплового балансу, втручання в біологічні та фізичні процеси тощо.
Результати впливу людини на природу на сучасному етапі розвитку проявляються в наслідках науково-технічної революції (НТР), сутністю якої є революційний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства. НТР — це революція в науці та її техніко-технологічних застосуваннях: в енергетиці (перехід від традиційних джерел енергії до використання атомної), в матеріалах (створення штучних, синтетичних матеріалів), у технології (автоматизація, комп'ютеризація, роботизація тощо).
Все це ускладнює екологічну ситуацію на земній кулі.
Сучасні екологічні проблеми та шляхи їх розв'язання
В результаті взаємодії суспільства і природи на сучасному етапі виникли гострі суперечності, які призвели до екологічних проблем.
Екологія (від грецьк. eikos — житло, місце проживання) — це сучасне вчення про умови існування і взаємозв'язку живих істот із середовищем їхньої життєдіяльності. Соціальна екологія — це вчення про умови існування, взаємодію людського суспільства в географічному середовищі.
Найскладнішими сучасними соціально-екологічними проблемами, які мають глобальний характер, є:
• проблема вичерпності природних ресурсів;
• підтримка рівноваги біосфери й збереження середовища. Перед сучасним людством стоять дві основні небезпеки —
можливість термоядерної катастрофи (трагічне попереджен-
59
ня — Чорнобиль) і небезпека незворотного руйнування природного середовища.
У практичній взаємодії з природою людина нерідко продовжує керуватися обмеженими регіональними й тільки сьогоденними інтересами, коли природа фактично стає лише плацдар-мом, на якому розгортається суперництво різних народів, класів, соціальних груп.
Усе це призвело до того, що XX ст. позначилося різким погіршенням стану довкілля: забрудненням повітря, річок, озер, морів, надмірним зростанням шумових навантажень, особливо в містах, захаращенням великих територій різноманітними відходами, зменшенням багатьох природних компонентів та видового складу тваринного й рослинного світу, деградацією ґрунтів та іншими різновидами порушення цілісності природи.
Забруднення атмосфери відходами промисловості, транспорту, енергетики спричинює непередбачені зміни кліматичних процесів.
Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також порушують умови життя людей. Усе це, зрештою, пов'язане зі збільшенням відходів сучасної виробничої технології в усьому світі. Сьогодні 90-98 % речовини, взятої від природи, перетворюється на відходи і забруднює середовище. За існуючих тенденцій минулого (2003) року обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери сягнув понад 50 млрд тонн, викидів твердих речовин — близько 800 млрд тонн.
Дедалі гострішими на нашій планеті стають проблеми водного голоду й забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема. Всі вони набули гло-бального характеру.
Основними ознаками глобальності екологічних проблем є такі:
• вони мають планетарний характер, зачіпають інтереси не окремого регіону, а людства в цілому;
• несвоєчасність їх вирішення загрожує існуванню людства;
• вони потребують спільних зусиль усіх держав і народів;
• їм властивий надзвичайно високий динамізм.
Таким чином, загроза небезпеки в екологічному плані є настільки великою, що для її відвернення людству у своїх відносинах з природою треба виступати єдиним цілим, оскільки багато серйозних негативних ефектів інтенсивної природо-перетво-
60
рюючої діяльності людини не обмежуються регіональними рамками, а мають планетарний характер.
Ядерна й екологічна небезпеки свідчать про те, що у людства спільна доля, що одна група, один регіон, одна нація не зможуть самостійно вижити й відвернути екологічні ката-клізми.
Єдність дій, глобальне міжнародне співробітництво в боротьбі за виживання людства потребують вироблення узгодженої наукової платформи, прийнятної для різних соціальних верств, усіх країн і регіонів планети. Безперечно, основою такої доктрини має стати концепція ноосфери, а її реалізація має здійснюватися під егідою ООН.
Демографічні проблеми сучасності
Люди, які живуть на земній кулі, утворюють її населення. Це головні дійові особи взаємовідносин "природа — суспільство", вони творять і самих себе, й усі взаємодії з природою. Тому проблема народонаселення розглядається в площині взаємодії природного і суспільного.
Проблеми народонаселення вивчає демографія — наука про закономірності розвитку структури, розміщення й динаміку народонаселення.
Починаючи з середини XX ст., у світі відбувається "демографічний вибух". За даними спеціалістів, динаміка збільшення чисельності народонаселення має такий вигляд:
1850 рік — 1 млрд, 1930 — 2 млрд, 1960 — 3 млрд, 1976 — 4 млрд, 2000 рік — понад 6 мільярдів чоловік.
90 відсотків приросту населення припадає на країни Африки, Азії і Латинської Америки. За даними ООН, до 2025 року населення планети збільшиться ще на 3 млрд чоловік (у країнах Ла-тинської Америки подвоїться). Це означає, що виробництво наявних фондів споживання необхідно збільшити вдвічі (виробництво зернових культур, будівництво житла, шкіл, лікарень тощо). Виникає запитання: чи не досягли ми межі можливостей природи в матеріальному забезпеченні бурхливого збільшення населення? З цього питання існують різні точки зору. Одна з них — мальтузіанство, неомальтузіанство (концепція англійського економіста Т. Мальтуса (1766-1834). Згідно з нею, кількість населення земної кулі збільшується за геометричною прогресією, а виробництво матеріальних благ — за арифметич-
61
ною, тому людство неспроможне прогодувати себе. Всі біди — війни, епідемії, голод, кризи, безробіття та інші катаклізми, з погляду мальтузіанців, об'єктивно зумовлені дією природних законів збільшення народонаселення. Найбільш реакційні представники цієї концепції відстоювали необхідність війн, епідемій задля скорочення чисельності людей на планеті.
З діалектико-матеріалістичної точки зору соціальні хвороби людства — результат не перенаселення. їх причини — в суперечностях суспільства, в недосконалості розвитку його соціально-економічної та політичної сфер. За сучасного рівня розвитку продуктивних сил, як доводять прогресивні вчені, земля може прогодувати до 10 млрд чоловік. Основою соціального прогресу мають бути тільки глибокі прогресивні перетворення в економічній та соціальній структурах суспільства, у зростанні продуктивних сил. Демографічне регулювання здатне прискорювати або сповільнювати соціальний прогрес, але не є його вирішальним фактором.
