У 1996—98 p.p. Паризьким інститутом соціальних змін було проведено масштабне дослідження в країнах Європи, у тому числі в Україні, з визначення схильності населення тієї чи іншої країни до соціальних змін. Попередньо теоретично були обгрунтовані десять типів особистості, гіпотетично властивих народам цих країн, і шляхом виміру близько 100 індикаторів були визначені процентні співвідношення цих типів у кожній країні. Не будемо сперечатися про методологічну точність цих досліджень, а звернемо увагу на характеристики таких типів для виявлення ролі світу знань у процесі соціальних змін. З 10 типів найбільш пристосованих до соціальних змін виявився тип особистості, названий дослідниками "урівноваженим і самоорганізованим". Особи, що складають цей тип, уміють зберігати свої переконання й у той же час залишатися відкритими до нових ідей, не боячись утратити головні орієнтири свого життя. Завдяки високому рівню освіченості і розумінню законів функціонування суспільства й економіки члени цієї групи нерідко бувають ініціаторами соціальних перетворень. Вони здатні адаптуватися до зовнішніх обставин і діяти без застережень на авторитети.
Звернемо увагу на те, що ефективними новаторами, відповідно до дослідження, можуть бути лише люди, що знають предмет відновлення у той же час залишаються самими собою в процесі зміни життєвого середовища. Перша якість забезпечує успіх у відновленні (конструюванні) реальності, друга—додає стійкий порядок повсякденній взаємодії людей (в Україні, на жаль, зміни супроводжувалися і супроводжуються виникненням правового і морального "безпорядку", коли через нестійкість внутрішнього світу людей руйнуються традиційні "чекання — вимоги".)
Зрозуміло, що світ знань історично і біографічно (у житті окремої людини) виникає через прагнення людей до успішного життя, до результативності своїх дій і праці. Уявімо собі, що сьогоднішня знаюча людина перенеслася в середовище первісних людей, вона стала б нескінченно обожненою ("божком") людиною для них, тому що показала б, як добувати вогонь, полегшила би працю, ввівши в господарський оборот колесо, у побут — одяг тощо. А в нашому житті всі ці досягнення цивілізації розуміються ніби самі собою. Зрозуміло, що в основі руху цивілізацій лежать знання і заснована на них праця безліч. поколінь людей. Зрозуміло, шо знання ? продуктом мислення, а інструментом цього поки загадкового багато в чому процесу є наш мозок. Зупинимося на специфіці мозку людини. Звернімося до схеми, що ілюструє розкидання відносності маси мозку до маси тіла в людини, приматів, ссавців, птахів, риб і динозаврів.
|
З усіх організмів, показаних на схемі, homo sapiens має найбільшу масу мозку на одиницю тіла. За ним йдуть дельфіни, таким чином люди і дельфіни можуть бути віднесені до найрозумніших організмів на Землі.
Щоб проілюструвати еволюційну природу розуму, застосуємо два методи: 1) подамо картину еволюції мозку живих істот у хронологічному порядку, прийнявши тривалість усієї історії Всесвіту за один космічний рік; 2) виразимо цю ж картину в показниках обсягу інформації, що міститься в генах і в мозку організмів за всю історію Землі.
1. Якщо початок Всесвіту, тобто Великий Вибух, позначити датою 1 січня Космічного року, то утворення планети Земля датується 14 вересня, а поява життя на Землі припадає на 25 вересня. Перші дерева в такому випадку з'явилися 23 грудня, перші ссавці - 26 грудня космічного року. Перші примати можуть бути віднесені до 29 грудня, а перші люди з'явилися 31 грудня о 22.30 за космічним календарем. Уся інша людська історія, таким чином, уміщається в півторагодинний період, що залишився до Нового року, тобто дотепер, - тут і перехід до широкого застосування кам'яних знарядь, відкриття вогню, землеробства, металургії писемності, народження таких наук, як астрономія, математика тощо, аж до створення засобів, здатних знищити весь рід людський. Більшість цивілізаційних досягнень здійснено в останню хвилину до закінчення космічного року (починаючи з розквіту печерного живопису. Що співвідносяться з 23 годин 59 хвилин 31 грудня космічного календаря).
2.Виключимо з цієї картини еволюцію поза соматичної інформації і зосередимо свою увагу на біологічній еволюції й обсязі інформації, що накопичується в організмах (генах і мозку). При цьому треба виходити з аксіоми, що чим складніший організм, тим більший обсяг інформації міститься в ньому.
Книга життя дуже багата: типова молекула Д Н К однієї хромосоми людини складається з п'яти мільярдів частин (нуклеотидів), інакше кажучи, містить 5 х10 9 битів інформації. Оскільки в ДНК існує чотири типи нуклеотидів, то вона містить уже 2 x 10 10 битів інформації. Цю кількість інформації можна виразити приблизно 3 мільярдами букв. У середньому в одному слові приблизно 6 букв, тоді інформація, що міститься в хромосом і людини, відповідає приблизно п'ятистам мільйонам слів (5 х 10 9 : 6 = 5 x10 8 ). На одній сторінці друкованого тексту вмішається близько 300 слів, тоді отримаємо цифру на два мільйони сторінок (5х10 8 :5х10 8 = 2х10 6 )'. Якщо середня книга містить п'ятсот таких сторінок, то інформація, укладена в одну-єдину хромосомулюдини, відповідає чотирьом тисячам такихтомів (2х10 6 : 5х10 2 =4х10). Зрозуміло, що послідовність сходинок ДНК за обсягом укладеної в ній інформації порівняна лише з гігантською бібліотекою.
Людський мозок важить у середньому приблизно 1375 г (у жінок його вага менша приблизно на 150 г — доведено, що така різниця не істотна). До шостого року життя дитина має 90% мозку дорослої людини. Мозок дорослої л юдин и може містити до десяти трильйонів битів інформації. Якби її мозок мав усього один синапс (зв'язок між нейронами виражається як "так — ні", чи 0— І у двоїстій системі), то мозок міг би бути лише в двох станах, що відповідало б рівню монументальної дурості. Якби в ньому було два синапси, то він мав би вже чотири стани тощо. Людський мозок має близько 10 13 синапсів. Завдяки настільки великому числу можливих функціональних конфігурацій людського мозку ніякі дві людини, навіть близнюки, що виросли разом, не можуть бути зовсім однаковими. Цим самим можна пояснити непередбачуваність людської поведінки в ті моменти, коли ми дивуємо навіть самих себе тим, що робимо. Правда, не всі можливі стани мозку реалізовані за всю історію людства (ми практично використовуємо лише 4—6% можливостей мозку, загадковим залишається, однак, питання про причини появи такого великого запасу міцності в мозку, навряд чи це можна пояснити за допомогою теорії еволюції). З усього сказаного можна зробити висновок, що кожна людська істота неповторна і що вона являє собою цілі світи, загадкові і звичайно "не розкриті при житті". Етичний наслідок такого висновку — принцип недоторканності кожної особистості, благоговіння перед життям (А. Швейцер).
Якщо для виживання людини необхідні десятки мільярдів битів інформації, то відсутня кількість повинна бути поставлена позагенетичними засобами. Наприклад, впливи середовищ можуть викликати різні мутації, що є додатковими джерелами подальшої еволюції організму. Але для homo sapiens основними позагенетичними джерелами розвитку є позасоматичні інформаційні системи. Так ми "логічно" пояснюємо виникнення і розвиток культури, тобто науки, освіти, мистецтва, а також засобів масової інформації як інститутів суспільства, зобов'язаних своєю появою знанню — соціальному й науковому.
