5.2. Генезис свідомості
Якщо брати свідомість просто як щось дане, наявне, то вона може видатися або чимось одвічним, або таємничим, надприродним. Але свідомість не одвічна (бо колись вона виникла) й не відірвана від природної реальності.
Якщо брати свідомість просто як щось дане, наявне, то вона може видатися або чимось одвічним, або таємничим, надприродним. Але свідомість не одвічна (бо колись вона виникла) й не відірвана від природної реальності.
З'ясовуючи походження свідомості, маємо відповісти на такі питання:
1. Які атрибути (невід'ємні властивості) матеріальної субстанції взагалі стали основою, най загальнішою передумовою виникнення свідомості?
2. Які для цього склалися біологічні передумови у світі живої природи, зокрема в тварин?
3. Якою була безпосередня основа формування свідомості як суто людської активності? Як зумовлена свідомість специфікою людського буття у світі? І як вона, в свою чергу, впливає на цю специфіку й навіть визначає?
Загальноматеріальним атрибутом є іманентна (внутрішньо притаманна) матерії активність, саморух. На вищих щаблях еволюції і матеріального світу цей атрибут виступає як життя і, нарешті, на рівні людини — як свідома діяльність, як творчість. Другим таким атрибутом, невіддільним від першого, є здатність відображення. В найзагальніпіому розумінні відображення полягає в тому, що, взаємодіючи між собою, впливаючи один на одного, матеріальні об'єкти (утворення, системи) залишають один в одному відбитки, "сліди" певних своїх властивостей; інакше кажучи, властивості одного предмета відтворюються в іншому предметі. Важливо зазначити, що в процесі відображення зазнають змін не тільки зовнішні форми, фізичні властивості того предмета, на який впливає інший, а також його власна внутрішня активність, його саморух; найбільше це проявляється на тих рівнях організації матерії, де активність, саморух найвираженіпіі. Таким є рівень живої матерії.
Відображення — одна з форм вираження й реалізації матеріальної єдності світу; воно є також однією з передумов розвитку, бо на основі відображення відбувається нагромадження ін-формації, ускладнення структури та функцій матеріальних систем.
Завдяки загальній, всеохоплюючій — безпосередній чи опосередкованій — взаємодії й взаємовідображенню все несе інформацію про все. Цього висновку дійшла філософська думка задовго до того, як були розроблені сучасна теорія відображення та інформатика. У живій матерії, що становить собою сукупність і взаємозв'язок величезної кількості організмів, загал ьноматеріальні властивості саморуху й відображення набувають досить виразних, складних і якісно специфічних форм
77
прояву. Наука нашого часу значно просунулась у дослідженні цієї проблеми, й можна сформулювати принципово важливий висновок: живе виникло з неживого в процесі еволюції космічної матерії.
Що ж таке життя? Наука, спираючись на досягнення фізики, хімії, біології, теорії систем, кібернетики, інформатики, виробила поняття життя, в якому поєднано субстратний і структурно-функціональний підходи. Матеріальною основою, речовинним субстратом життя визнають білкові сполуки, а також нуклеїнові кислоти (РНК і ДНК), які є носіями й передавачами генетичної, спадкової інформації. Ці речовини мають надзвичайну хімічну складність, інформаційну місткість і можуть утворювати найрізноманітніші варіанти організмів. З точки зору структурно-функціонального підходу, живі організми — це складні динамічні відкриті системи, які здійснюють "зворотний зв'язок" із середовищем, обмінюючись з ним речовиною та енергією, сприймають, зберігають і використовують інформацію, здатні до саморегулювання, росту й розмноження.
Живі організми, як і будь-які об'єкти, здатні відображати й відображатися. Загальною, вихідною, елементарною формою їх відображення є подразливість — здатність до вибіркового, об'єктивно доцільного (тобто такого, що сприяє виживанню) реагування на фактори, впливи зовнішнього середовища: наближення до поживної речовини, віддалення від шкідливої, рух із темряви до світла, рухи росту, періодичні рухи, пов'язані з добовими змінами, наприклад, розгортання й згортання квітів тощо.
Своєрідні форми відображення з'являються у тварин. Спочатку це недиференційована чутливість, з якої в процесі еволюції вирізняються різні за модальністю відчуття; мабуть, найдавніші — це больові, теплові, дотикові, а також нюхові, потім зорові, слухові — з формуванням відповідних дистантних рецепторів (тобто таких, що дають змогу відчувати на відстані). Пізніше — у більш високоорганізованих тварин — виникає здатність сприймання (чуттєвого відображення цілісних предметів) і нарешті — здатність уявлення, яке спирається на чуттєве запам'ятовування, і зародки конкретно-образного, вплетеного в безпосередню ситуацію і пов'язаного з тваринною "діяльністю" мислення.
78
Ці форми відображення мають вже психічний характер (від грець, psyche — душа), тобто пов'язані з певним суб'єктивним, внутрішнім станом, переживанням. Виникнення й розвиток психіки у тварин були зумовлені двома взаємопов'язаними чинниками: рухомим, активним способом життєдіяльності, який ставив підвищені вимоги до здатності випереджаючого відображення дійсності (без чого неможливе своєчасне або навіть завчасне реагування), і появою (формуванням, удосконаленням) спеціального органа, який керує поведінкою тварин на основі сприйняття, переробки, використання інформації — нервової системи. Для психічного відображення найбільше значення має центральна нервова система — головний мозок. Саме функціонування мозку є фізіологічною основою психіки.
Психіка для живої істоти має біологічну цінність, бо вона забезпечує краще пристосування до середовища, динамічніше й точніше реагування; завдяки психіці поведінка набуває цілісного, координованого, інтегрованого та цілеспрямованого характеру.
Розвиток психіки тварин — це безпосередня "передісторія" психіки та свідомості людини. Проте відмінність між твариною й людською психікою не тільки кількісна — в розумінні ступеня розвиненості й досконалості, масштабів можливості утворення асоціації, зв'язків між враженнями. Є й такі якісні особливості тваринної психіки, які не набули розвитку в людини і "механізм" яких ще не зовсім з'ясований. Наприклад, у психології є ще чимало "таємниць", які потребують наукового дослідження. Але зрозуміло, що люди дуже тісно пов'язані з нашими "братами меншими" й повинні їх оберігати і про них піклуватися.
Перші ознаки "мислення" (звичайно, не в точному значенні цього поняття) помічені в людиноподібних мавп, дельфінів, навіть у деяких птахів (кажуть, що ворона — "інтелектуал" серед птахів).
Мислення в його безпосередньому розумінні, свідомість, духовність є сутнісними ознаками лише людини. Принаймні нам невідомі інші живі істоти з такими властивостями.
У попередніх розділах було сказано про специфічні риси людини, які підносять її над тваринним світом, про особливості діяльності, в якій здійснюється активне ставлення людини до світу, його перетворення відповідно до своїх потреб.
79
Риси людської сутності й діяльності є основою виникнення і розвитку свідомості.
У процесі трудової, предметно-практичної діяльності, виготовлення й застосування знарядь праці формувалася здатність цілепокладання і планування дій, а це вже є ознаками свідомості.
Надзвичайно велике значення для розвитку свідомості мало виникнення мови з її комунікативними та сигніфікативними функціями, тобто як засобу спілкування й позначення предметів, властивостей, відношень, процесів, дій і тим самим орієнтації у світі.
Поряд з пізнавальними, інтелектуальними здатностями свідомість людини виражає її моральну сутність. Інтелектуальність і моральність є формами прояву духовності.
Першоджерелом духовно-моральних якостей людини були умови співжиття, спільної діяльності. Саме вони формували потребу взаємодопомоги, вміння ототожнювати себе з іншим. З цієї первинної "клітинки" моральної свідомості зрештою й виник принцип "возлюби ближнього свого як самого себе".
