Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

6.9. Свобода в "лівому" дискурсі

Дотепер ми протиставляли дві полярні концепції свободи. Залишається питання, до якого з цих полюсів схиляються уявлення про свободу, що пропагуються лівими інтелектуалами, політичними партіями і рухами.

Спочатку про традиційний марксизм, що дивним чином поєднав у собі спадщину ліберально-революційного просвітництва і консервативного німецького ідеалізму. Необхідно розрізняти в марксизмі двоякого роду уявлення: про реальну і про ідеальну свободу, яка має поширитися в майбутньому комуністичному суспільстві. Перша має консервативний, якісний характер. Свобода є усвідомленою необхідністю. Це приблизно та ж сама, що й матеріальна свобода в наведеній вище цитаті з Ф.Шталя. Але джерелом свободи як необхідності тут виступає не держава, а соціальний клас. Поведінка індивіда будується не за власним довільним вибором, а відповідно до правил і норм, що диктуються його класом. Інакше кажучи, свобода як "усвідомлена необхідність" є свободою особи, колективу, класу, суспільства в цілому, що складається не в "уявлюваній незалежності" від об'єктивних законів, а в здатності вибирати, "приймати рішення зі знанням справи . Це - корпоративна свобода. Справжньою свободою володіє не конкретний людський індивід, а колектив, клас, суспільство в цілому. Якщо ж наслідувати дух марксистської концепції, то справжнім носієм свободи є соціальний клас як історичний індивідуум. Усе це справедливо для "передісторію людства", тобто для докомуністичних суспільних формацій.

Своєрідна концепція історії дала класикам марксизму підстави для логічного переходу від консервативної, якісної концепції свободи до абстрактно-егалітарної. Цей перехід відбувається не одномоментним стрибком, а історично. "Перші люди" шо виділилися з тваринного царства, були у всьому істотному так само невільні, які самі тварини; але кожен крок уперед шляхом культури був кроком до "свободи". Далі, як писалося в радянській "Філософській енциклопедії": "".незважаючи на всі протиріччя й антагоністичний характер суспільного розвитку, він супроводжується загалом і в цілому розширенням рамок свободи особи й веде до звільнення людства від соціальних обмежень його свободи в безкласовому комун істинному суспільстві, де "... вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх". У комуністичному суспільстві будуть створені необхідні умови для всебічного гармонійного розвитку особистості." Історична необхідність виявиться "знятою" індивідуальною свободою, і, як відзначав Маркс, при комунізмі, по ту сторону царства необхідності ...починається розвиток людської сили, що є самоціллю, справжнє царство свободи, що, однак, може розцвісти лише на цьому царстві необхідності, як на своєму базисі".

Тут цілком виявляється ліберально-егалітаристський "синдром" у розумінні свободи: уявлення про катастрофу традиційних соціальних інститутів, торжество ідеалу рівності, свобода кожного, необмежена нічим, крім існування інших людей, свобода як заперечення зовнішніх обставин (необхідності). Скільки б не говорили класики марксизму про майбутнє комуністичне суспільство, але навіть із приватних зауважень можна припустити, що їхнє бачення комунізму було близьким до революційно-егалітарної утопії. Зокрема, ідея формування гармонійної людини і зняття поділу праці можна витлумачити як заперечення якісних відмінностей людських індивідуумів у майбутньому суспільстві, тому що якісність є основою "метафізики" поділу праці, тимчасом як безякісність є основою метафізики егалітаризму.