Соціологія : Навч. посіб.

Соціальне життя — це безперервний процес, який постійно самооновлюється, перебудовується і змінюється. Фундаментальні зміни, які відбуваються з плином часу із базовими елементами культури" структури і соціальної поведінки, соціологи називають соціальними змінами. Тобто соціальні зміни не є простою ротацією поколінь, а — процесом зміни структури суспільства, внаслідок якої суспільство стає іншим, зберігаючи свою стабільність і залишаючись, у певному сенсі, тим самим суспільством (наприклад, українське суспільство, яким воно було в XVII ст., XIX ст. і сучасне).

Протягом більшої частини історії людства — близько 200 тис. років — соціальні зміни відбувалися дуже повільно. Приблизно і90 тис. років людство займалося збиранням і мисливством, не змінюючи чогось практично у своєму способі життя. Лише із розвитком землеробства почалися зміни трохи інтенсивніші, хоча й усе ще досить повільні. Однак, починаючи від часу промислової революції, — соціальні зміни відбуваються безперервно і стають все інтенсивнішими. Власне, процес переходу від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики тому і називається промисловою революцією, бо він змінив організацію людського суспільства й усі сторони його життя. Відтоді майже кожне нове покоління живе у зовсім іншому світі, порівняно з тим, у якому жило попереднє. І сьогодні ми переживаємо черговий етап динамічних змін — інформаційну революцію. Нинішній час диктує необхідність постійного навчання і оновлення протягом життя своїх професійних вмінь для того, щоб встигнути за інтенсивними соціальними змінами.

Щоб продемонструвати динаміку прискорення соціальних змін, американський соціолог Елвін Тоффлер у 1970 р. навів такий красномовний приклад: "Якщо останні 50 тисяч років людської історії розділити на відрізки часу приблизно по 62 роки, то отримаємо близько 800 таких відрізків. З них 650 минули у печерах. Лише за останніх 70 таких відрізків історії людства стало можливим ефективно передавати інформацію від покоління до покоління завдяки писемності. Тільки в останні 8 відрізків люди отримали друковане слово. Лише в останні два дехто І подекуди використовував електричний двигун. А абсолютна більшість тих матеріальних благ, які ми використовуємо сьогодні, були придумані протягом останнього, 800 відрізка людської історії.

Чинники соціальних змін.

Серед найбільш вагомих чинників, які викликають зміни у поведінці людей, а також у культурі та структурі суспільства, виділяють такі:

Фізичне середовище. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем, виробляючи при цьому певну технологію і соціальну організацію (наприклад, суспільство землеробів чи скотарів). Зі зміною довкілля, люди змушені виробляти нові типи адаптації, реагувати новими технічними винаходами і формами соціальної організації. Так, скажімо, предки нинішніх угорців були кочовим народом і основним їхнім заняттям було скотарство. Переселившись наприкінці IX ст. на територію сучасної Угорщини де не було місця для ведення кочового способу життя і, опинившись в оточенні землеробських народів, угорці також змінили свій спосіб життя на осілий.

Населення. Різке збільшення кількості населення чи навпаки, "старіння" суспільства, або різке зростання кількості міського населення чи міграції до інших країн — призводить до змін у культурі та соціальній структурі суспільства.

Конфлікти навколо ресурсів і цінностей. Для досягнення своїх цілей різні групи мобілізують свої ресурси і можливості, відмовляючись від звичного способу життя ("Все для фронту, все для перемоги"). Перемога однієї із сторін, як, втім, і досягнення компромісу, передбачають появу нових інституційних структур, диктують необхідність пристосування до нових умов.

Інновації. Термін "інновація" включає в себе два поняття: відкриття і винахід.

Відкриття — це сприйняття людьми нових, раніше невідомих аспектів реальності. Людина відкриває теорію відносності чи періодичну систему Менделєєва. Відкриття примножує знання, воно завжди додає до культури щось нове.

Винахід — це нова комбінація вже відомих елементів, наприклад, комбінація парового двигуна і візка привела до винаходу паротяга.

Відкриття і винаходи приводять до появи нових технічних нововведень (радіо, телебачення, двигун внутрішнього згорання тощо), або нематеріальних ідей (виборче право для жінок, право націй на самовизначення тощо), які викликають зміни у поведінці людей, а також у культурі та структурі суспільства.

Дифузія — це процес, під час якого культурні характеристики поширюються від однієї соціальної системи до іншої (поширення абетки, християнства чи інших світових релігій. У сьогоднішньому світі — поширення так званого американського способу життя). Дифузія можлива тільки у тих суспільствах, які контактують між собою. Часто групи навмисне збільшують кількість контактів, щоб посилити дифузію (наприклад, посилають спеціалістів навчатися за кордон). А буває й так, що суспільство намагається уникнути дифузії і зменшує кількість контактів, як, наприклад, СРСР, який відгородившись від Заходу, намагався уникнути впливів небажаної ідеології.

Конкретні умови існування суспільства визначають які фактори є прийнятними, які можна сприйняти у дещо змінених формах, а які є абсолютно неприпустимими. Наприклад, іслам у багатьох регіонах Африки приймався охочіше, ніж християнство переважно через те, що він не сприймався як релігія білих людей — експлуататорів і чужинців, а також через те, що дозволяв полігамію, яку переважно практикували африканці.

Зрозуміло, що всі ці фактори найчастіше діють не поодинці, а разом, проте соціологічний аналіз допомагає виявити основний чинник змін, який детермінує усі наступні процеси.

Рівні та характер соціальних змін.

Зміни можуть відбуватися на різних рівнях і мати різний характер і масштаб. їх можна показати у вигляді дихотомних (парних) типів:

еволюційні — революційні;

реактивні (як реакція на якісь події) — проективні (заплановані заздалегідь);

стихійні — свідомі;

прогресивні — регресивні;

добровільні — нав'язані;

тривалі — короткотермінові;

якісні — кількісні та ін.

Чим більшими є масштаби соціальних змін, чим більше соціальних структур охоплено змінами, тим довше вони триватимуть. Однак виявити на якому рівні відбуваються ті, або інші соціальні зміни є досить складно, для цього необхідно охопити всі аспекти проблеми.

У соціальних змінах беруть участь як сили, які націлені на зміну існуючого порядку, так і ті, які опираються змінам.

Які ж причини спонукають людей опиратися змінам? Серед основних:

Приватні інтереси. Як правило, це основна причина зміни. Вона ґрунтується на властивості людей ставити приватні інтереси вище за суспільні. Така поведінка може мати як прихований, так і яскраво виражений характер незгоди і доходить до того, що люди можуть створювати "групи тиску", щоб не допустити змін, влаштовують мітинги, страйки і навіть диверсії.

Нерозуміння необхідності змін. Воно пов'язане, насамперед, із нездатністю людей об'єктивно оцінювати ситуацію, аналізувати всі задіяні в ній чинники. Причиною цього може бути, наприклад, низький рівень довіри до певних соціальних структур (уряду чи парламенту, дирекції тощо) або просто відсутність інформації.

Російському історику Василю Ключевському (1841—1911) належить влучне спостереження про своєрідність мислення росіян (не меншою мірою воно стосується й українців. — І. Т.): "Російська людина мислить, як російський цар править; останній при кожному зіткненні з неприємним законом говорить: "Я вище ніж закон", і відкидає старий закон, не залагоджуючи зіткнення. Російська мисляча людина при зустрічі із питанням, яке не піддається його звичним поглядам, але є інспіроване логікою, здоровим глуздом, говорить: "Я вище ніж логіка", і відкидає саме питання, не вирішуючи його. Свавіллю влади відповідає свавілля думки".

3. Різниця в оцінюванні проблемної ситуації. Різне її сприйняття може бути пов'язане із різним менталітетом, різною аргументацією тих чи інших суджень.

4. Нетерпимість до будь-яких змін. У кожному суспільстві є досить значна група осіб, яка відзначається нетерпимим ставленням до змін. Зазвичай, це особи похилого віку, а також ті, хто має невисокий освітній та культурний рівень. Соціальні зміни вимагають від них освоєння нових ділових, соціокультурних якостей, що часто становить для цих соціальних груп нездоланний бар'єр.

Отже, плануючи соціальні зміни в межах певної організації чи у масштабах всієї країни (наприклад, проведення ефективних соціально-економічних реформ), керівні структури повинні враховувати всі фактори, виробляючи оптимальну стратегію і тактику.