Філософія: Навч. посібник

Автори: , , | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: МАУП | Кількість сторінок: 216

2.3. Форми буття та їх специфіка

Хоча категорія буття охоплює універсальні зв'язки у світі, все ж форми буття — різні.


Хоча категорія буття охоплює універсальні зв'язки у світі, все ж форми буття — різні. Це пояснюється тим, що Всесвіт — це нескінченна кількість систем, об'єктів, процесів, станів, структур, соціальних спільностей, людських індивідів тощо. Визначеність кожного з них характеризується місцем у системі буття, є унікальним, неповторним. І хоча це так, практика й пізнання постійно потребують їх узагальнень. Тому філософія об'єднує форми буття в такі групи:

29

• буття речей, процесів, станів природи (в тому числі й "другої природи");

• буття людини серед інших речей світу;

• буття соціального (індивідуальне і суспільне буття);

• буття ідеального (духовного).

Буття навколишнього світу

З'ясуємо спершу поняття "навколишній світ". Відомо, що основою людської діяльності була й залишається природа, яка існувала до людини й існує незалежно від неї. Внаслідок впли¬ву людини на природу виникла "друга природа", тобто олюднена її частина.

З'ясовуючи питання існування природи як особливої реаль¬ності, людина мислить її як таку, що існувала до і незалежно від неї, і здійснює це не лише на основі суспільно-історичного досвіду, а й на основі теоретичних висновків природознавства та філософії.

Перша природа об'єктивна й первинна в тому розумінні, що людина та її дух з'являються пізніше від неї. Вона об'єктивно реальна, первинна і в тому розумінні, що без неї неможливі життя й діяльність людини. Без неї не могли б бути створені й предмети "другої природи", оскільки остання повністю зале¬жить від першої і подібна до неї. Поняття "предмети" ("речі"), сформульовані людьми, входять у поняття "навколишній світ" і є частиною його змісту.

"Друга природа" продукується людьми й удосконалюється ними. В предметах "другої природи" втілені (опредметнені) праця й знання людини, її соціальна душа. Вони створені, аби виконувати певні функції, підпорядковані задоволенню людсь¬ких потреб, хоча й розвиваються згідно з об'єктивними закона¬ми (Г. Гегель, К. Маркс). Предмети "другої природи" іноді виго¬товляють з матеріалу, який уже є предметом "другої природи". Для того щоб користуватися цими матеріалами (предметами), потрібно хоч би частково розуміти, які знання в них втілені, секрети їх конструкцій і призначення (уміти розпредметнювати). Важливо знати й такі ідеальні компоненти процесу створення потрібних для людини предметів, як цілепокладання, створен¬ня проекту, плану дії, технології їх виготовлення тощо.

Особливості буття предметів і процесів "другої природи" полягають у тому, що вони становлять нерозривну єдність при-

30

родного матеріалу, опредметненого духовного, опредметненої діяльності конкретних індивідів, соціального призначення та їх функцій. Вони створені у вигляді особливої, наперед заданої ре-альності й підпорядковані актам людської праці, пізнання, творчості.

Людина постійно розробляє свої плани, проекти виходячи з властивостей конкретного матеріалу. Проте предмети "другої природи" завжди відрізняються від предметів першої природи. Це предметно-духовно-соціальна реальність, єдиний і надзвичайно багатоманітний світ (міста, села, промисловість, транспорт, школи, театри, книги, картини тощо).

Відмінність предметів "другої природи" від предметів пер¬шої не лише в тому, що предмети "другої природи" створені штучно, а предмети першої — ні. Головне в тому, що предмети "другої природи" водночас є і природними, і соціальними, й історичними, тобто мають цивілізаційне буття.

Якщо буття речей першої природи пов'язане з вічним буттям світу, то речі "другої природи" — лише з періодом існування людини. Перша і "друга" природи переплітаються, взаємодоповнюють одна одну. Проте в "другій природі", яка теж існує незалежно від людей, людські цілі й ідеї опредметнені і тому вона не може повністю вважатися незалежною від свідомості людини і людства. Речі "другої природи" перебувають, так би мовити, між першою природою і людиною. Це особлива реальність стосовно природи й людей. І хоча предмети і першої, і "другої природи" належать до єдиного світу як цілого, проте між ними можуть виникати конфлікти у вигляді екологічних, енергетичних та інших проблем. Для регулювання їх взаємодії необхідні спе-цифічні підходи.

Буття людини

Щодо буття людини, то воно унікальне. Щоправда, є щось і таке, що притаманне іншим речам. Тому в тлумаченні старого матеріалізму людина є річчю серед речей. Таке твердження спра-ведливе лише в тому розумінні, що первинною передумовою існування людини є функціонування її тіла, яке є частиною при¬роди, і це зумовлює спільність його з природними речами. На¬явність тіла робить людину минущою (смертною), підвладною об'єктивним законам. Проте людина — це не лише фізичне тіло, а й жива істота, включена в процес еволюції живої природи, є

31

продуктом антропосоціогенезу. З цим і пов'язані потреби люди¬ни в їжі, захисті від холоду, самозбереженні, продовженні роду тощо. Без цього неможливе її існування. Цим зумовлена акту¬альність проблеми збереження життя людей, виживання люд¬ства в цілому. Без цього неможливо реалізувати можливості й задоволення потреб людини.

Філософія постійно досліджує зв'язок між тілом і психікою (душею) людини. Буття кожної людини — це неподільна єдність її тіла й духу. Функціонування людського тіла пов'язане з роботою мозку, нервовою системою, а через них — із духов¬ним життям індивіда. Психічна діяльність людини певним чи¬ном залежить від її здоров'я, як і навпаки.
Кожна людина є для себе не лише першою, а й другою при¬родою. В останньому випадку її думки, емоції є невід'ємною складовою її цілісного буття.

Від тварин людина відрізняється тим, що вона не тільки біологічна, а й практично діюча, соціальна істота. Люди свідомо виготовляють предмети, необхідні для задоволення потреб. Вони спілкуються між собою за допомогою мови. Саме на основі практичної діяльності й спілкування формуються такі "надприродні" якості людини, як "душа" і "дух".

Специфіка буття людини полягає в поєднанні, взаємодії трьох буттєвих вимірів. Першим з них є те, що кожна людина існує як така, що здатна мислити й відчувати "річ" (тіло). По-друге, кожна людина є індивідуальним представником виду Homo sapiens, результатом біологічної еволюції. По-третє, лю¬дина існує як соціально-історична сутність, що виражається в її особистості. Все це в єдності становить вихідні характеристики людського буття.

Незважаючи на те, що буття кожного індивіда має тимчасо¬вий характер, він (як член роду) займає своє місце на гігантсь¬кому "гносеологічному дереві" людства, що бере свій початок від тваринних предків й еволюціонує до сьогодення. Кожне та¬ке тимчасове існування органічно включене в цілісний процес еволюційного розвитку природного й людського буття, стано¬вить лише окрему ланку загального ланцюга соціально-істо¬ричного буття.
Людське буття об'єктивне. Проте це не означає, що воно аб¬солютно не залежить від свідомості людини. Людське буття — це унікальна єдність природного й соціального, індивідуально-

32

го й родового, особистісного й суспільного, внутрішнього й зовнішнього тощо. Кожен людський індивід є для самого себе реальністю, разом з якою існує і його свідомість.
Місце й значення буття людини дуже важливе в цілісному бутті, оскільки воно включене в унікальний "людський експеримент". Люди не просто існують у світі, а можуть активно впливати на нього й на самих себе. Вони осмислюють буття, виявляють стурбованість "долею буття", людської цивілізації. Тому людина повинна серйозно осмислити свою роль у системі буття, гідно й належно її виконувати.
Буття духовного

У цьому контексті необхідно осмислити й роль духовного як особливої форми буття. Духовне в широкому розумінні — це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи й знання, які втілені у формах природних мов та знаково-символічних систем. Сюди належать норми та принципи людського спілкування й поведінки (право, мораль, художня творчість і под.). Духовне можна поділити на два підвиди — духовне, невіддільне від конкретної життєдіяльності індивіда, й на те, що існує поза ним (об'єктивоване духовне). Перше включає свідомість інди¬віда, за допомогою якої він орієнтується у світі. Воно існує як невидимий, незворотний потік швидкоплинних збуджень, вра¬жень, почуттів, переживань, думок людини, як сукупність її ідей, переконань, цінностей, установок тощо. Цей різновид ду¬ховного "прихований" від людського ока й зовнішнього спосте¬реження. Його можна простежити лише за умови індикації індивіда про зміни в його свідомості, та й то лише окремі фраг¬менти, які проявляються як суб'єктивні враження чи як об'єк¬тивно значущі результати.

У процесі життя люди спостерігають за тим, що відбувається з їх свідомістю, повідомляють про це іншим і обговорюють з ними її стан. На цьому ґрунтуються людське спілкування й культура в цілому, оскільки вони пов'язані з внутрішнім досвідом людини.

Філософію найбільше цікавить проблема способу існування свідомості. І хоча остання невіддільна від діяльності мозку й нервової системи індивіда, все ж її прояви не зводяться лише до них.

Важливою є проблема самосвідомості. Вона не існує поза свідомістю, а швидше є її епіцентром, оскільки нерозривно пов'язана з людським "Я".

33

Індивідуалізоване духовне охоплює й несвідоме. Сьогодні біль¬шість учених і філософів дотримуються саме такого погляду. Несвідоме має кілька різних рівнів. До першого зараховують несвідомий психічний контроль людини за функціонуванням свого тіла, задоволенням своїх біологічних і фізіологічних потреб тощо. Цей контроль здійснюється несвідомо, автоматично.

До другого рівня належать ідеальні процеси, близькі до свідомості людини. Вони проявляються в стані її бадьорості. Будучи взагалі неусвідомленими, вони з часом можуть переміститися в поле свідомості. Це той стан, коли можна зафіксувати факт народження думки. Сюди належать і переживання, які витісняються зі свідомості, інші враження тощо.

Третій рівень проявляється в тих процесах наукової, філо¬софської, художньої та інших видів інтуїції, що визрівають у психіці людини. Це несвідоме тісно переплітається зі свідомим, із творчістю людини. У повсякденному житті з'являються ли¬ше фрагменти несвідомого, "схоплені" свідомістю.

Аналізуючи індивідуалізоване духовне як особливу форму буття, філософи розглядають його у зв'язку з буттям людини та буттям світу. З одного боку, це частина світу, а з другого — воно має пріоритет над усіма формами людського існування, хоча без природи, виникнення життя, людського тіла воно не існувало б. Людина живе нормально доти, доки розвивається її свідомість, вся сукупність її індивідуалізованого духовного.

Буття індивідуалізованої свідомості, підсвідомого, несвідомого — лише відносно самостійна форма буття. Воно невіддільне від еволюції буття як цілого, не існує окремо і від сукупної діяльності індивіда. У свідомості індивіда немає іншого "місця буття", крім самого індивіда, хоча він обумовлений і буттям суспільства, розвитком усієї історії людства. Тому індивідуалі-зоване і позаіндивідуалізоване духовне переплітаються, вони здатні переходити одне в одне. Результати діяльності свідо¬мості людини можуть відокремлюватися від неї, утворювати духовне іншого типу — об'єктивне духовне. Є й такі форми ма¬теріалізації духовного, які народжуються в лоні людської куль¬тури і належать до позаіндивідуалізованих форм її буття. Най-універсальніпіі з них є природними й штучними, знаково-сим¬волічними формами існування (втілення) духовного. Прикладом такої єдності індивідуалізованого й об'єктивованого духовного є мова. Зв'язок її зі свідомістю, думками безсумнівний. Мова є

34

безпосередньою дійсністю і транслятором думки, матеріальною формою свідомості. Разом з тим букви (звуки), слова, речення, тексти тощо є реальністю, відособленою від свідомості окремих індивідів і людських поколінь. Ця реальність дана як особливий світ, зафіксований у "пам'яті" культури людства. Мовна пам'¬ять людства — складне утворення актуальної пам'яті конкрет¬них людей, які спілкуються однією мовою. Завдяки цьому мова живе й збагачується.

Ще в давні часи виникали ідеї, які потім матеріалізувались і продовжували існувати разом з розвитком конкретних індивідів, цілих поколінь людей, для яких вони були своєрідними прави-лами дії. Ці ідеї потім відбиралися, змінювалися, створюючи ду¬ховне багатство людської культури. Виник особливий спосіб буття об'єктивованого духовного, яке втілювалось у мовних звуках, знаках, словах тощо. Його реальними носіями є матер¬іальні цінності суспільства (книги, картини, проекти, фільми, пам'ятники тощо). Сьогодні соціальна пам'ять дедалі більше фіксується сучасними машинами, що сприяє поглибленому дос¬лідженню проблем свідомості й самосвідомості.

Об'єктивація ідей відбувається й в інших формах. Ніякі "чисті" ідеї самі по собі не існують, хоча й функціонують в уза¬гальнених ідеях краси, добра, честі тощо. Ці ідеї викристалізо¬вуються, створюючи духовні багатства. Світ ідей збагачується, й відтак більшого значення набуває їх відносне самостійне ду¬ховне буття, включене в цілісне буття світу. Об'єктивоване ду¬ховне буття має здатність зберігатися, вдосконалюватися, пере¬міщуватися в соціальному просторі й історичному часі. Місцем буття об'єктивованого духовного є духовна сфера життя суспільства, його духовна культура.

Важливу роль у духовному відіграють духовно-матеріальні принципи, норми, ідеї, цінності. Вони існують як в індивіду¬алізованому, так і в об'єктивованому духовному. В першому випадку йдеться про складний комплекс мотивів, цілей, які виз¬начають духовну структуру особистості, в другому — про вті¬лення в науці, культурі, масовій свідомості, суспільних ідеалах, нормах тощо.

Інакше тлумачать проблему духовного буття об'єктивні та суб'єктивні ідеалісти. Вони проголошують духовне "справж¬нім", "вищим" буттям, протиставляючи його природним потре-бам, імпульсам людини як "несправжньому", "нижчому" буттю.

35

Однак варто погодитися з тим, що і в їх концепціях є раціональні ідеї.

Суперечливість поглядів на цю проблему свідчить як про те, наскільки вона є складною й важливою, так і про те, що, оскіль¬ки зберігається її актуальність, потрібна інтеграція зусиль різно-галузевих учених і філософів з метою подальшого комплексного її дослідження, глибокого й всебічного осмислення.