Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй)
Італія готува¬ла агресію проти Ефіопії декілька років. Ефіопія (Абіссі¬нія) володіла значними природними багатствами, мала вигідне стратегічне положення (на шляхах з Європи до Азії). Вже з 1934 р. італійська вояччина організувала ряд провокацій на кордоні Ефіопії з Італійським Сомалі. Ефіопія неодноразово зверталася до Ліги Націй зі скаргами на порушення Італією договору про ненапад.
У травні 1935 р. комісія Ліги Націй доповіла, що ви¬нуватців «інциденту» на кордоні вона не виявила. Ефіопія звернулася до США по допомогу. Але конгрес США 31 серпня 1935 р. прийняв об'єднану резолюцію про нейтралітет. Продовжуючи через посередників торгувати з Італією, США одночасно попереджали, що не допомага¬тимуть жертві агресії. Інші західні держави, боячись за свої колонії в Африці, холодно поставилися до закликів Ефіопії про допомогу. Англія та Франція на переговорах з Італією навіть запропонували їй запровадити спільний мандат над Ефіопією. Це над рівноправним членом Ліги Націй! Негус Ефіопії Хайле Селассіє І у вересні 1935 р. ін¬формував Лігу Націй, що ефіопські війська вже кілька мі¬сяців як відведені на 30 км від кордону. Та все було да¬ремно. Заохочувана політикою великих західних держав, Італія без оголошення війни 3 жовтня 1935 р. вдерлася в Ефіопію.
Італія з початку війни зосередила на кордонах Ефіопії близько 500 тис. солдатів, майже 400 літаків, 400 танків і 800 гармат. Ефіопія, феодальна країна, не мала єдиної ар-мії, її війська були оснащені в основному холодною зброєю. Явна нерівність сторін. І все ж ефіопський народ чинив героїчний опір агресорові. Результат війни по суті визначався позицією великих держав.
Англія та Франція, які побоювалися зазіхань Італії на їхні володіння в Східній Африці та Середземномор'ї, не заважали італійській агресії проти Ефіопії. Більше того, в грудні 1935 р. міністр закордонних справ Англії Хор ук¬лав таємну угоду з прем'єром Франції Лавалем про розчленування Ефіопії на зони впливу (половина Ефіопії призначалася Італії). Це викликало величезне обурення громадськості й вимушену відставку урядів обох країн. Англія та Франція в цілому потурали Італії.
США позбавили Ефіопію можливості купувати амери¬канську зброю, але поставляли її Італії через посередни¬ків. Поставки нафти в італійські володіння в Африці з 1934 по 1935 р. збільшилися в 149 разів.
З великих держав тільки Радянський Союз підніс го¬лос на захист ефіопського народу. Він попереджав, що італійська агресія є загрозою загальному миру. СРСР за-кликав до колективних санкцій проти Італії й заявляв про готовність виконати свої зобов'язання перед Лігою Націй. Рада Ліги Націй нарешті вирішила оголосити обмежені фінансові та економічні санкції проти Італії. Асамблея Ліги Націй підтримала ці напівзаходи (Австрія, Угорщи¬на й Албанія взагалі голосували проти, Швейцарія втри-малася), хоч згідно з міжнародним договором належало розірвати з агресором усі зв'язки. Але навіть ці обмежені санкції могли б стати вирішальними, якби вони виконувалися. В тому-то й справа, що більшість членів Ліги Націй їх не виконувала, а США взагалі не були членом Ліги Націй. Суецький канал залишався відкритим для італійських кораблів. Практично тільки Радянський Союз послідовно виконував санкції щодо Італії.
Політика західних держав дала Італії змогу розгромити Ефіопію. 5 травня 1936 р. італійські війська ввійшли в Аодис-Абебу. 9 травня Муссоліні проголосив приєднання Ефіопії як колонії до Італії, а італійського короля — «ефіопським імператором». Ефіопський народ не припиняв активну партизанську війну проти Італії.
Перемозі Італії дуже сприяли агресивні дії Німеччини. Ще 7 березня 1936 р., коли Ефіопія в котрий уже раз звернулася до Ліги Націй по допомогу, Гітлер оголосив про денонсування Німеччиною Локарнських угод, про ремілітаризацію Німеччини і введення її військ у Рейн¬ську демілітаризовану зону. Ці дії остаточно поховали Версальський мирний договір.