Основи політології: Навчальний посібник

2.2. ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ ТА ПРОСВІТНИЦТВА

Доба відродження (Ренесанс) визначається як історичний процес ідейного і культурного розвитку напередодні ранніх буржуазних революцій. Її елементи починають виявлятися на пізній стадії феодалізму й обумовлені його розпадом.

Відродження висунуло на перший план зовсім нові політичні проблеми, які виникли разом із кризою феодалізму, розширенням раціонального мислення, розвитком нової структури суспільства.

Це були проблеми, пов'язані, по-перше, з новим баченням людини, рівня його свободи, прав і обов'язків, по-друге, із доступом до влади, оскільки розширювалося коло власників, що приводило до збільшення кількості індивідів, які могли брати участь у прийнятті політичних рішень. Найбільш відомим та видатним представником доби Відродження був італійський мислитель Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Його найвідоміший політичний трактат – "Государь". Також серед найбільш відомих є такі праці як "Роздуми про першу декаду Тіта Лівія" та "Флорентійські літописи".

Макіавеллі відокремлює політику від теологічних та релігійних уявлень. Політика – це лише автономна сторона людської діяльності, вона є втіленням свободної людської волі в рамках необхідності. Політику визначає не бог чи мораль, а сама практика, природні закони життя та людська психологія.

Розвиток гуманітарних наук і, зокрема, суспільно-політичних теорій Нового часу, проходить у річищі програмного відбиття свідомих інтересів і поглядів прогресивних прошарків суспільства.

Цей період являє собою час поступової стагнації економічного розквіту італійських міст, а центр економічного розвитку поступово переміщується до Англії, Голандії й, частково, до Франції.

Швидкий економічний розвиток відбувається у другій половині XVI ст. у Нідерландах. Уцих умовах існуючі феодальні відносини вже не в змозі задовольнити інтереси та запити більшості соціальних прошарків. Дані обставини в решті-решт призвели до першої буржуазної революції у Європі наприкінці XVI ст.

У цьому сенсі нідерландська революція була першим політичним виступом нового суспільного класу – буржуазії.

У другій половині XV ст. державою першорядного значення стає також і Англія. Вона стає великою колоніальною і торговельною державою. Це приводить до розвитку виробництва, яке грунтується на найманій праці, тобто на тих суспільних відносинах, що є не властивими феодалізмові. Клас нових власників, що народжувався, мав інтереси в галузі підприємництва. Економічна діяльність, інтереси реального практичного життя привели цей суспільний прошарок, й не тільки в Англії, до орієнтації на дійсне пізнання світу, яке спиралось не на догмати, а на розум і практичний досвід. Саме дані обставини й започаткували методологічну основу розвитку багатьох, у тому числі гуманітарних наук, в рамках яких розвивалась і політична думка того часу.

Основу раціонального мислення заклав його видатний представник Френсіс Бекон. Він є автором відомого твору "Нова Атлантида", який є соціальною утопією і в якому Бекон висловлює уявлення про оптимальний устрій суспільства. Соціально-політичні погляди Бекона є достатньо поміркованими.

На острові під назвою Бенсалем (Нова Атлантида) існує розподіл на багатих та бідних. Громада острову підтримує розвиток ремесел і мореплавство. Виключне положення займає співтовариство вчених, яке має вирішальне слово у справах керівництва та управління суспільством.

Що стосується моральних норм, то на острові засуджуються будь-які аморальні війни, які ведуть до порушення закону.

Критичність соціальної утопії Бекона не спрямована проти панівних суспільних відносин, а лише на їх вдосконалення, очищення від негативних явищ, які супроводжували розвиток нових капіталістичних виробничих відносин.

Вихідною для розвитку політичної думки Нового часу стала ідея природного права. Під природними правами малися на увазі права бути вільними в переконаннях та діях, володіти та розпоряджатися власністю, бути рівними перед законом, мати гарантії від свавілля можновладців.

Голландський юрист, політичний мислитель та історик Гуго Гроцій був одним з тих вчених, хто намагався звільнити політичну думку від теології. Він визнає право божественне і право людське. Цей підхід з точки зору історичних умов того часу був кроком уперед, який звільняє людину від гегемонії монопольного права, що надається церквою.

Основою політичної доктрини Гроція є раціоналістичний світогляд. Вирішувати політичні конфлікти повинен розум. Він є верховним суддею, а не божественним провидінням.

Представником авторитарного напрямку політичної думки Нового часу був Томас Гоббс – англійський філософ.

Основою його поглядів щодо суспільного устрою та виникнення держави є природна схильність людей шкодити один одному. Це витікає з їх пихатого самолюбства та із принципу всезагальності, тобто права всіх на все. Для того щоб у суспільстві був порядок, окрім суспільного договору та згоди, має існувати суспільна влада, яка спрямовувала б дії людей та утримувала б їх у шорах. Єдиним шляхом, що веде до створення такої влади, згідно Гоббсу, є зречення людей від політичних і громадянських прав і передача їх одній особі чи групі осіб. Так Гоббс розуміє виникнення держави.

Гоббс наділяє державу необмеженими повноваженнями. При цьому закони суспільства починають виконувати роль законів природи. В цьому сенсі громадянські права становлять собою природні права, перенесені на державу. Оскільки природні права були необмежені, то є необмеженими і права держави, і обов'язковість громадянських законів.

Гоббс виходить з того, що носій верховної влади (суверен) ніяким договором з народом не пов'язаний ітому не несе будь-якої відповідальності перед ним. Найкращою формою державного правління він вважає монархію. Правитель-суверен повинен піклуватися про своїх підданих, про розвиток держави в цілому. В цьому йому допомагають закони, їх обов'язковість гарантується державною владою.

Водночас Гоббс повністю виключає будь-яку форму контролю верховної влади з боку суспільства. Суверену належать усі види влади і він стоїть вище законів, оскільки останні встановлені ним самим.

Просвітництво як явище виникло в західній Європі у відповідь на запит прогресивної революційної буржуазії, а також наукового знання, що розвивалось. Представники Доби просвітництва виступали проти ідейного засилля релігії, добивались політичних свобод і критикували усе, що було пов'язане з колишнім устроєм суспільства. На перше місце діячі Просвітництва стали висувати свободу людини і силу людського розуму.

Яскравим представником доби раннього Просвітництва був нідерландський філософ Бенедикт Спіноза. Він вважав, що держава виникла на основі суспільного договору для того, щоб люди могли забезпечити свою власну безпеку, а також здійснювати взаємодопомогу.

Головним аспектом політичних поглядів Спінози було питання свободи. В цьому сенсі він виступавпроти будь-якого типу монархії і схилявся до республікансько-демократичної форми правління, оскільки, на його думку, вона більш за все відповідає принципам свободи. Найкращою формою державного правління Спіноза вважав ту, в якій усі громадяни беруть участь в управлінні державою.

На думку Спінози, верховна влада не може втручатися у внутрішнє життя людей і диктувати їм закони совісті, за свободу яких він виступав.

Погляди Спінози явилися відображенням суспільної свідомості голландської буржуазії, яка у 60-ті роки XVII століття була найбільш розвиненою в Європі. Тому його політичні вчення належали у той час до найбільш прогресивних та провідних. Вони сприяли розвиткові природньоправових та договірних концепцій виникнення суспільства.

Ідеї Нового часу і доби раннього Просвітництва сприяли розпаду феодалізму і стали фундаментом лібералізму. Серед них важливою була ідея про те, що головною функцією держави є захист і охорона природних прав кожного громадянина.

Основою лібералізму стали засади індивідуалізму і непорушності приватної власності. За часів феодалізму власність знаходилась в руках вищих прошарків суспільства, тому будь-яке збільшення власності поза їх межами розглядалось як порушення феодальних порядків.

Розвиток капіталістичних відносин потягнув за собою появу лібералізму, яка стала теоретичним обґрунтуванням виникнення та подальшого розвитку громадянського суспільства.

 Одним із основоположників доктрини лібералізму був англійський філософ і політичний мислитель Джон Локк.

Суттєвий вплив на його політичний світогляд справила англійська революція 1688 року, основою якої був компроміс між дворянством та буржуазією.

Джон Локк виходить у своїх наукових побудовах з теорії природного стану людей і договірного виникнення держави. Він відстоює приватну власність, грошове господарство та економічну політику, яка заохочувала розвиток торгівлі та промисловості. Держава має забезпечувати блага природного стану і охороняти основні права людини: право на життя, індивідуальну свободу і приватну власність.

Видатним політичним мислителем доби Просвітництва у Франції був Шарль Монтеск'є. Він намагався знайти такі принципи суспільного устрою, які гарантували б певну соціально-політичну стабільність і громадянські свободи.

Гарантію безпеки громадян від беззаконня та свавілля він вбачав у реалізації принципу поділу влади на виконавчу, законодавчу та судову. Ці функції не можуть виконуватися однією й тією ж особою. Людина не може бути суддею у власній справі чи виконувати рішення, яке вона сама ж і прийняла.

 Аналогічний принцип застосовується й по відношенню до держави. Носії окремих видів влади повинні бути незалежні у своїх діях. Водночас усі три функції влади по необхідності інтегровані та взаємопов'язані. Тому незалежність стає основою для взаємного стримання, створюється система противаг, які перешкоджають якомусь органу влади нав'язувати свою виняткову волю.

Таким чином, згідно з Монтеск'є, сутність поміркованого і вільного правління полягає у його конституційному механізмі, основаному на рівновазі різних органів політичної влади.

Виокремлюючи три основні форми правління: республіку, монархію і деспотію, Монтеск'є своїм ідеалом вважав конституційну монархію. Проте він також відзначав, що республіканська форма державного правліннязакономірна, як і монархічна. До деспотичної форми правління Монтеск'є відносився вкрай негативно.

Видатним представником французького Просвітництва був Жан-Жак Руссо. Центральним мотивом його вчення виступає проблема нерівності між людьми. Її корінь він вбачав у царині суспільного розвитку. Соціальну нерівність Руссо розумів як нерівність майнову, тобто пов'язану з приватною власністю.

Руссо є автором концепції суспільного договору, на основі якого створюється асоціація рівних та вільних індивідів. При цьому верховним правителем суспільства (сувереном) є народ.

Погляди Руссо стали ідейною передумовою революційних подій у Франції наприкінці XVIII століття.

Важливий внесок у розвиток політичної думки зробили німецькі мислителі Імануїл Кант і Георг Вільгельм Фрідріх Гегель.

Кант займався розробкою проблем права, держави та закону, вперше ввів поняття "правова держава". На його думку, призначення права полягає у тому, щоб дотримуватися моральних принципів у людських відносинах, забезпечити індивідуальну свободу та суспільну рівність громадян.

Кант вважав, що для дотримання правових норм у суспільстві необхідна певна примусова сила, яка буде утримувати громадян у рамках моральних принципів, що відповідають праву. Важелем даного примусу він вважав державу. Держава, яка виступає гарантом права, й буде правовою.

Гегель ввів поняття "громадянське суспільство", яке, на його думку, являє собою суспільство власників, що вільно обмінюються предметами власності й тим самим забезпечують взаємне визнання.

Гегель був одним з перших мислителів, які запропонували трактовку громадянського суспільства як системи матеріальних потреб.

Згідно з Гегелем, лише у державі виявляється реальна свобода індивідів. Отже, існування громадянського суспільства вбачає наявність держави як основи для його розвитку та функціонування.

Оскільки самому громадянському суспільству притаманні внутрішні протиріччя та конфлікти, то держава, за Гегелем, є тим моральним цілим, яке регулює суспільні відносини й за допомогою своїх інститутів гарантує основні права та свободи громадян.

У цьому сенсі держава функціонує в правовій площині, являючи собою конкретне право. На думку Гегеля, ця розумна держава гарантує існування конституційного ладу, представницьких органів і рівності громадян перед законом.

Політичні ідеї минулого істотно впливають на сучасні політичні погляди. В них відображається не тільки шлях прогресу політичної думки, культури людства, але й прогрес формування та ствердження загальнолюдських політичних і правових цінностей.