Основи політології: Навчальний посібник

Автори: , , , | Рік видання: 2005 | Видавець: Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля | Кількість сторінок: 170

Дивись також:

НАЦИОНАЛЬНАЯ ПОЛИТИКА

всесторонне обоснованная система мер, осуществляемых государством в сфере национальных отношений, направленная на реализацию национальных интересов ...

ДИАЛОГ ПОЛИТИЧЕСКИЙ

(греч. – разговор, беседа) – способ публичного выражения политических взглядов, мнений, оценок, стилей политического мышления ...

АРИСТОКРАТИЯ

(от греч. aristos – лучший и kratos -власть) – форма правления в государстве и социальный ...

ДЕМОКРАТИЯ

(греч.demos народ, kratos – власть) – народовластие. Но в реальной жизни демократия не является народовластием, ...

ГОСУДАРСТВО ВСЕОБЩЕГО БЛАГОДЕНСТВИЯ (БЛАГОСОСТОЯНИЯ)

термин для обозначения сущности государства в США и Европе 30-х – 70-х гг. ХХ в., ...

5.1. КОНЦЕПЦІЇ ВЛАДИ

Центральне місце у політиці посідає влада. Проблема влади завжди була найбільш загадковою та цікавою і займала важливе місце в історії політичної думки та політичної теорії сучасності.

 Уявлення про політичну владу трансформувалося в часі. Давньогрецький філософ Арістотель у своїх працях намагався осмислити, що є влада, та охарактеризував "добрі" форми правління державою, за яких виключена можливість корисливого використання влади.

Владу політичну та владу державну ототожнювали. Арістотель писав: "Існує така влада, у силу якої людина панує над людьми собі подібними та вільними. Цю владу ми називаємо владою державною".

Висловлену думку обгрунтував та розвинув Н. Макіавеллі, він обгрунтував суть та соціальну природу політичної влади як державної.

Т. Гоббс розвинув уявлення про політичну владу та її зверхність у житті суспільства. Державна влада – "особа або зібрання, волі якої підкоряються усі інші." Благо народу – найвищий закон держави. Влада – це сила, хто не має сили, той не має влади.

Ключове поняття вчення Д. Лока про владу – trust, коли парламент і уряд застосовують політичну владу як довірені особи народу і цю довіру можуть втратити. На цій тезі базується теорія про поділ влади.

"Головний засіб політики – насильство", тому М.Вебер визначив владу як можливість індивіда здійснювати свою волю всупереч опору інших незалежно від підстав цієї можливості. М. Вебер не відійшов від розуміння влади як насильства та володарювання, проте вони повинні базуватися на легітимності.

 У політичній теорії сучасності відбувається низка "внутрішніх" та "зовнішніх" розмежовувань на формальну сферу політичної влади та на реальну практику (структуру держави та економічну систему).

Складність та багатоаспектність такого явища, як влада, обумовлюють існування її різноманітних концепцій.

В основі наданої класифікації лежить теза польського політолога Є. Вятра.

1.  Біхевіористська концепція влади (Г. Лассуел, Дж. Кетлін, Ф. Гегель). Влада як особливий тип поведінки, за якого одні люди командують іншими, а інші їм підкоряються. Запропонували три "моделі" політичного процесу: силову, ринкову, ігрову:                                                                 

а)"силова модель" – "воля до влади";

б)"ринкова модель" – "влада продається й купується";

в)"ігрова модель" – "політика – це театр та поле гри".

2. Психологічна концепція влади (З. Фрейд, К. Юнг). Влада – це поведінка реальних індивідів, витоки влади коріняться у свідомості та підсвідомості людей. Прагнення до влади, і особливо оволодіння нею, виконують функції суб'єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності.

3. Системна концепція влади. Існування та продукування влади залежить не від індивідуальних відносин до суспільства, а від соціальної системи. Три підходи:

а) макропідхід (Т. Парсонс, Д. Істон) – влада є способом організації, посередником у політичній системі, умовою її виживання, засобом прийняття рішень і розподілу цінностей;

б) мезопідхід (М. Кроз’є, Н. Луман) – влада аналізується у співвідношенні з підсистемами суспільства, з його організаційними структурами, влада як засіб соціального спілкування, що дозволяє регулювати групові конфлікти і забезпечує інтеграцію суспільства;

в) мікропідхід (Т. Кларк, М. Роджерс) – влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи.

4. Телеологічна (Б. Рассел). Влада – це здатність досягти поставленої мети, отримання намічених результатів.

5. Структурно-функціональна. Влада як особливий вид відносин між підлеглими і керівниками. Суспільство має ієрархію, яка диференціює управлінські та виконавські ролі.

6.   Реляціоністська. Влада як відносини між особами, за яких один з них впливає на іншого. Три підходи до трактування влади:

а)   "опору" (Д. Картрайт, Дж. Френч) – психологічний акцент у системі владних відносин;

б)  "обміну ресурсами" (П. Блау, Д. Хіксон) – соціологічний акцент;

в)   "розподіл зон впливу" (Д. Ронг) – політичний акцент.

7.      Інструменталістська концепція влади. Влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства і примусу.

8. Конфліктна концепція влади. Влада як можливість прийняття рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

  1. Марксистська концепція влади (К. Маркс, Ф. Енгельс). Влада носить класовий характер, існують відносини панування та підкорення. Головне місце в системі соціальної влади посідає державна влада.

У сучасній вітчизняній політичній науці влада також стала об'єктом дослідження. Це пов'язано з потребою політичних змін у владній структурі життя, розбудові правової держави та розвитком самої політичної науки.

У соціальній системі особливе місце посідає політична влада. Політична влада – здатність і можливість здійснювати певний вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їх об'єднання за допомогою будь-яких засобів – волі, авторитету, права, насильства тощо.

 На цій підставі можемо з'ясувати особливості політичної влади:

 1. Представництво політичним суб’єктом інтересів соціальної спільноти, яку він представляє.

 2. Інституціональна особливість, тобто розв’язання політичним суб'єктом проблем суспільства, коли він вступає у взаємодію з іншими політичними суб'єктами.

 3. Політична діяльність – здатність знайти способи розв’язання соціальних проблем.

У сучасній політологічній літературі виділяють три аспекти влади: директивний, функціональний та комунікативний. Як виявляються ці аспекти, ми побачимо далі.