Основи політології: Навчальний посібник

Автори: , , , | Рік видання: 2005 | Видавець: Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля | Кількість сторінок: 170

6.2. ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ

Інтерес до типології політичних режимів має давню історію. Починаючи з Платона та Арістотеля, різні мислителі намагалися створити концепцію класифікації політичних режимів. Кожна типологія відображала не тільки політичний інтерес вченого й реалії політики того чи іншого типу, а також його власні переконання. Так, типологія Платона і Арістотелявідображала історичний і політичний досвід Стародавньої Греції, їхні погляди. Арістотель виділив три типи політичних режимів:

■      монархію, здатну обернутися тиранією;

■      аристократію, котра може стати олігархією;

■      політію, помірковану демократію, що може виродитися в демагогію. Проіснувавши багато століть, ця схема і сьогодні не втратила своєї актуальності.

Саме ж поняття "політичний режим" існувало вже в науці конституційного права у Франції. Класифікація режимів базувалася на відмінності законодавчої і виконавчої функцій держави та з'ясуванні їхнього співвідношення. Відповідно виділявся:

■      режим злиття влад (абсолютна монархія),

■      режим її поділу (президентська республіка),

■      режим співробітництва (парламентська республіка).

Одним із перших у політичній науці спробував класифікувати політичні режими Г. Моска. І хоча він не довів до кінця свою типологію, деякі західні дослідники, підсумовуючи його роздуми, виділяють чотири типи політичних режимів:

■  аристократично-авторитарний,

■      аристократично-ліберальний,

■      демократично-авторитарний,

■      демократично-ліберальний.

До спроби класифікувати політичні режими вдавалась і українська політична думка. Так, у своїх "Листах до Братів-Хліборобів" В. Липинський виділяє три типи політичних режимів:

1)         демократія з республікою;

2)         охлократія з диктатурою;

3)    класократія з правовою – "законом обмеженою і законом обмежуючою" – монархією.

Слід зазначити, що для середини і кінця XX ст. характерною ознакою розвитку політичного процесу є зростання демократії та досягнення нею

стадії зрілості, а з іншого боку – поширення антидемократичних режимів. Так, французький політолог Е. Шілз розрізняє п'ять типів режиму:

■      політичну демократію (досить значна диференціація функцій і спеціалізація структур);

■      опікунську демократію (основною метою є демократизація політичного суспільства, але влада сконцентрована в руках бюрократичної держави);

■      модернізовану олігархію (передбачає відсутність або формальне існування демократичних інститутів, вся влада належить військовим чи бюрократичним клікам, проте режим намагається модернізувати економіку);

■      тоталітарну олігархію (відрізняється від попередніх високим ступенем впливу держави на суспільство, сильною концентрацією влади, інтенсивною мобілізацією членів суспільства на участь в економічному житті);

■      традиційну олігархію (династичні, або сімейні режими, котрі негативно ставляться до будь-яких змін і схильні зберігати існуючий лад).

Ще один підхід до типологізації політичного режиму запропонував Аренд Лейпхарт, виходячи із співвідношення типу виборчої системи і форми правління, на основі якого він виділив чотири демократичні режими:

  1. Президентсько-мажоритарний (США).
  2. Парламентсько - мажоритарний (Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Канада).
  3. Парламенсько - пропорційний (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія (до 1995 р.), Голландія, Норвегія, Швеція).
  4. Президентсько-пропорційний (країни Латинської Америки).

На думку А. Лейпхарта, найвищі показники демократичності (представництво жінок у вищих органах влади, участь у голосуванні, політика в області підтримки сімей) та економічного розвитку (рівень інфляції, безробіття, економічного росту) виявлені в країнах з парламентсько-пропорційним режимом, а найнижчі – при президентсько-пропорційному режимі. Однак такий підхід треба сприймати обережно, оскільки названі показники залежать не тільки від співвідношення форми державного правління і виборчої системи, а скоріше за все від ступеня цивілізованості всього суспільства.

Найбільш поширеним є системний підхід до типологізації політичних режимів, який намагається охопити всі системні ознаки режиму. Згідно з ним політичні режими поділяють на тоталітарний, авторитарний і демократичний. При цьому слід зазначити, що будь-яка класифікація є умовною, оскільки "чистих" і завершених політичних режимів у політичній практиці не існує.