Політичне прогнозування: Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2005 | Видавець: Київ: МАУП | Кількість сторінок: 152

1.2. Специфіка та основні категорії політичного прогнозування

Людині властиве постійне прагнення хоча б трохи підняти завісу й заглянути у завтрашній день, щоб передбачити хід майбутніх подій. Основна причина, яка спонукає людину займатися прогнозу-ванням, полягає в бажанні краще зрозуміти сучасні їй явища. З цього приводу Франсуа де Ларошфуко влучно зауважив: "Чи може людина з цілковитою впевненістю сказати, чого їй забажається в майбутньому, якщо вона не здатна зрозуміти того, чого їй хочеться тепер?" До того ж здатність до прогнозування є однією з головних функцій людської свідомості. Ще Платон зазначав, що людина завше прагне проникнути очима розуму в майбутнє. Подібне бажання ще більшою мірою властиве тим, хто займається практикою управління соціально-політичними процесами. Та й сама суспільно-політична практика засвідчує: чим вищий рівень прогнозування, тим ефективнішими і результативнішими є планування та управління.

Необхідність політичного прогнозування. Обґрунтовуючи актуальність проблеми політичного прогнозування, український дослідник М. Зелінський визначив, що вона в наш час зумовлена такими чинниками:

1) ускладненням процесів розвитку суспільного життя в умовах НТР;

2) значним розширенням обсягу і масштабів прогностичної діяльності, кількісної та якісної багатоманітності об'єктів прогнозування;

3) зростанням соціальної, економічної, екологічної, інформаційної цінностей прогнозів.

За таких умов у нашому пострадянському сьогоденні політичне прогнозування мало би бути однією з найважливіших складових реформування суспільства. Проте поки що такої орієнтації майже не спостерігається. В чому ж причина?

На думку російського поета Йосипа Бродського, причина незабезпечення цієї орієнтації пов'язана з відсутністю у нашій реальності стійкого відчуття майбутнього, "апетиту, бажання розмірковування про майбутнє". І не просто розмірковувати, а "якось його для себе формулювати". Він зауважував, що за всього героїзму наших інако-мислячих, які були готовими піти у в'язницю чи навіть прийняти смерть за свої переконання, жоден з них не спромігся накидати план майбутнього, альтернативу тому, чому вони протистояли. Причина в тому, що думка про майбутнє була узурпована державою. Пропаганда "світлого майбутнього" відбила в людей будь-яке бажання навіть думати про завтрашній день. Крім того, у розвитку нашого суспільства відсутнє відчуття еволюційного ритму. В результаті — або цілковита статика, або сильні потрясіння, і тому людина не планує свого життя, не заглядає далеко вперед.

Така ситуація лише підтверджує необхідність соціального прогнозування в широкому контексті та здійснення прогнозів у політичній сфері на пострадянському просторі, зокрема в Україні. Визнати достатньою існуючу на сьогодні практику реалізації прогнозів немає жодних підстав. Щодо наявних прогнозів, то й тут, на думку фахівців з Національного інституту стратегічних досліджень, як правило, виявляються дві основні вади:

1) дефіцит стратегічних складових, здатності вирватися з цупких обіймів поточної суспільно-політичної кон'юнктури у часовому і просторовому планах;

2) слабке наповнення предметно-практичними елементами, рекомендаціями щодо вчасної та ефективної реалізації прогнозних висновків.

Основні категорії, інструменти та види прогнозування. Підкресливши актуальність проблеми, варто зафіксувати основні її поняття. Прогноз (від гр. prognosis, pro — наперед, gnosis — пізнання) — науково обґрунтоване судження про можливі стани певного явища в майбутньому, альтернативні шляхи і терміни їх реалізації. Прогноз є універсальним методом і водночас невід'ємною функцією будь-якої наукової дисципліни. Прогноз, з одного боку, спирається на знання про невідомі на момент прогнозування властивості об'єктів реальної дійсності, а, з іншого — на знання про властивості неіснуючих на момент прогнозування об'єктів. У сучасній науці розрізняють три основні способи прогнозування: екстраполяцію, моделювання та експертизу. Із сукупності різноманітних методів та напрямів їх застосування складається так звана прогнозна система. Розроблення зазначеної системи,' як правило, здійснюється з урахуванням вимог прогностики.

Прогностика — теорія і методологія розроблення прогнозів, дослідження динаміки та перспектив розвитку соціальних процесів, певних явищ людського співіснування. Прогностичні дослідження постійно вдосконалюють наукові засоби підвищення обгрунтованості та ефективності прогнозів. Сучасна прогностика враховує спів-існування в цивілізаційному розвитку неоднакових темпів соціального розвитку — зон прискорених та уповільнених змін, співіснування елементів традиції та сучасності, зіткнення старого і нового в соціально-політичних процесах, наявність інерції та маятникових інверсій.

Основним інструментарієм, яким оперує прогностика, є :

•  ретроспективний аналіз;
•  нелінійні методи опанування майбутнього,
•  стратегія і тактика моделювання сценарного простору;
•  проектування оптимальних траєкторій;
•  моніторингові зрізи громадської думки;
•  визначення недоступних для людського розуміння зон індивідуального і суспільного буття людини.

Процес, позначений терміном "прогнозування", як правило, передує розробленню планів, програм, проектів. Водночас за його допомогою прогнозуються також наслідки їх забезпечення. Основу прогнозування здебільшого становлять такі взаємопов'язані джерела інформації про майбутнє:

•  оцінка перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі існуючого досвіду, найчастіше за допомогою аналогії з уже відомими схожими явищами і процесами;

•  екстраполяція на майбутнє певних тенденцій, закономірності яких у минулому і сучасному досить добре відомі;

•  моделювання передбачуваного стану певного явища чи процесу відповідно до очікуваних або бажаних змін, характер і перспективи розвитку яких достатньо відомі.

Прогнозування як випереджальне відображення дійсності в кожній науці має специфічні характеристики. Суспільні науки, в тому числі й політологія, займаються соціальним прогнозуванням, у межах якого вчені-політологи виділяють як невід'ємну й водночас специфічну складову політичне прогнозування.

Соціальне прогнозування — дослідження перспектив розвитку соціальних процесів і явищ, мета якого — підвищення наукової обґрунтованості та ефективності соціального програмування, плану-вання і управління. Соціальне прогнозування зорієнтоване на альтернативне виявлення перспектив розвитку конкретних соціальних процесів, пов'язаних з життєдіяльністю суспільства. Цей тип прог-нозування належить до інтегративних галузей знання, оскільки охоплює соціально значущі проблеми, які не можна розвести за окремими департаментами науки. Обґрунтовані соціальні прогнози неможливі без урахування перспектив економічного, екологічного, демографічного розвитку, науково-технічних новацій, культурно-ціннісних трансформацій, міжнародних відносин та ін.

У тісному зв'язку із соціальним прогнозуванням перебуває соціальне проектування — науково обґрунтоване визначення варіантів планового розвитку соціальних процесів і явищ, спрямоване на перетворення конкретних соціальних інститутів. Соціальне проектування є одним з елементів ііередііланоьоі діяльності При розробленні можливих варіантів певного рішення. Цей різновид управлінської діяльності може широко застосовуватися у розробленні програм соціального захисту різних груп і верств населення (жінок, дітей, молоді та ін.).

Науково обґрунтовані соціальні прогнози та проекти тісно пов'язані з передбаченням розвитку політичних подій. Такого роду передбачення називають політичним прогнозуванням, що охоплює спеціальні наукові дослідження політичних процесів, явищ, подій, внаслідок яких з одних, уже відомих про минуле і сьогодення даних одержують інші дані — уявлення про можливі стани прогнозованих політичних об'єктів.

Сутність політичного прогнозування. До проблематики політичного прогнозування майбутнього належать як глобальні питання, що охоплюють великі регіони й людство в цілому, так і локальні, але не менш складні проблеми в різноманітних сферах людської діяльності. Політичне прогнозування передбачає:

1) проектування в політичній сфері, розроблення політичних сценаріїв проектів майбутнього політичного буття, за якими передбачається або планується розвиток подій у певному суспільстві;

2) здатність до політичного передбачення окремо взятої особи або групи індивідів за допомогою інтуїції, знання, інтелектуального чи соціального проектування на основі сукупного досвіду.

Важливу роль у складанні політичних прогнозів відіграють дослідження громадської думки, соціологічні опитування, дані яких є особливо важливими в періоди політичних виборів на різних етапах їхнього проведення. Громадська думка є різновидом колективного судження, в якому у формі оцінки, ствердження чи засудження виражається ставлення масової свідомості до певних соціально значущих проблем (у тому числі й до проблем майбутнього суспільно-політичного розвитку). Враховуючи здатність громадської думки різнобічно впливати на свідомість і практичну діяльність людей, регулювати їх соціальну поведінку, в контексті політичного прогнозування велике значення має опанування мистецтвом її формування. Для цього необхідно насамперед правильно і своєчасно визначити завдання, проблеми, потреби колективу і сприяти їх обговоренню. Виходячи з цього, український соціальний філософ В. Кушерець слушно вважає, що, добираючи проблематику для обговорення, необхідно враховувати такі моменти:

1) для обговорення доцільно вибрати найактуальніші проблеми, які можуть зацікавити членів колективу, врахувати наявність необхідного інтересу колективу до об'єкта громадської думки. Інакше пануватимуть байдужість, пасивність при обговоренні;

2) предмет обговорення повинен мати життєво важливе значення для колективу. Громадська думка матиме конкретне значення лише в тому разі, якщо вона висловлена з важливого питання і своєчасно;

3) проблеми, які формують громадську думку, повинні відображати стратегічні й тактичні завдання, які стоять перед суспільством;

4) дуже важливо, щоб висунуті для обговорення питання якомога точніше відображали ситуацію, що виникла в колективі. Не варто вдаватися до розгляду питань занадто широкого плану;

5) важливо також враховувати компетентність колективу в обговоренні зазначених проблем і у виробленні щодо них думки. Це суттєво впливає на значущість громадської думки.

Будь-яка майбутня ситуація певною мірою є невизначеною. В умовах існування цієї невизначеності цілком природним є прагнення людини, суспільства знизити її рівень. Це прагнення особливо загострюється в часи динамічних суспільних змін, подібних до тих, які переживає в сучасних умовах українське суспільство. Перехідний стан суспільного організму постійно провокує питання: "Хто ми?"; "Де ми?"; "Куди йдемо?"; "Як можна досягти добробуту?" Крім того, постають й інші питання, актуальні для всіх, у тому числі й стабільних, розвинених суспільств: "Володіти чи бути"?; "Яким буде світ у майбутньому?" та ін. Отже, передбачення майбутнього так чи інакше впливає на свідомість і поведінку людей в умовах сьогодення.

Залежно від наявної в політичних прогнозах картини майбутнього вони спонукають людину або активно прагнути до нього, або протидіяти йому, або пасивно чекати на нього. Тому будь-який політичний прогноз містить у собі як науково-пізнавальний зміст, так і певне ідеологічне призначення. Проте у будь-якому випадку намагання зазирнути у завтрашній день означає прагнення подолати невизначеність майбутнього. Останнє спонукає вчених, політиків до створення різноманітних програм розвитку суспільства, його модернізації. Зазначене є свідченням того, що політичне прогнозування наділене двома основними функціями — ідеологічною та пізнавальною. Власне між цими двома функціями політичні прогнози завжди й коливаються, подібно до годинникового маятника. При цьому кожен прогноз розробляється з метою запобігання небажаним наслідкам вірогідного розвитку подій з тим, щоб спрямувати їх у бажане річище.

У політичному прогнозуванні виділяють два аспекти: теоретико-пізнавальний та управлінський. Теоретико-пізнавальна функція ґрунтується на загальнонауковому підході, основу якого становлять безмежність і плюралізм наукового пошуку, подібно до позиції, сформульованої В. Вернадським стосовно призначення філософії: "Філософія ніколи не розв'язує загадок світу. Вона їх шукає. Вона намагається охопити життя розумом, але ніколи досягти цього не може. Філософська істина завжди може бути піддана сумніву вільною особистістю, що шукає".

Управлінську функцію прогнозування можна проілюструвати запропонованою І. Бестужевим-Ладою "методикою довгострокового попереджувального аналізу даних". Ця методика містить такі етапи:

1) постановка проблем, що передбачає побудову їх ієрархії, яка має охоплювати ключові та субключові проблеми. При цьому бажаною є так звана індикація проблем, тобто подання їх у вигляді впорядкованої сукупності індикатумів — найменувань конкретних показників та індикаторів (цифрового чи інших характеристик проблеми);

2) виявлення перспективних проблем, до яких належать: а) ті, що назрівають і вже дають про себе знати; б) очікувані — ті, які ще не виникли, але можуть з'явитися за певних умов. Разом з перспективними мають враховуватися і поточні проблеми. Якщо останні можуть фіксуватися особою, яка приймає рішення, та її апаратом, то для виявлення перспективних проблем потрібна група експертів;

3) цілепокладання. Передбачає визначення мети, заради якої здійснюються всі рішення. Головним критерієм цілепокладання є досягнення оптимуму;

4) побудова "дерева рішень" та аналіз наслідків їхнього прийняття. На цьому етапі найважливішим є попереднє врахування негативних наслідків певних рішень.

Об'єктом політичного прогнозування є внутрішня і зовнішня політика, а предметом — пізнання можливого характеру політичних подій, явищ, процесів.

Розрізняють внутрішньо- і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутрішньополітичне прогнозування. Охоплює взаємовідносини між різними соціальними верствами і групами певного суспільства, характерними ознаками яких є прямий чи опосередкований зв'язок з державною владою, а також прагнення до оптимізації управління політичними процесами. За умови здійснення прогнозної оцінки конкретних політичних подій суб'єктами прогнозу виступають держава і політичні органи. Прогнозна оцінка діяльності політичних інститутів суспільства і політичних процесів, які в ньому відбуваються, здійснюється науковими колективами і вченими, які займаються дослідженням функціонування політичної системи суспільства.

З метою підвищення ефективності внутрішньополітичного прогнозування доцільним вважається застосування у процесі здійснення соціального прогнозування об'єктивних законів, виведених дослідниками із сукупного суспільно-політичного досвіду. До таких законів, зокрема, належать:

•  закон повторюваності-історичних ситуацій;
•  закон залежності прогнозу від його інформаційної бази;
•  закон цілісності прогнозу;
•  закон залежності достовірності прогнозу від кількості прогнозних альтернатив;
•  закон залежності передбачення дії певного закону від дії інших законів;
•  закон залежності ефективності прогнозу від умов його верифікації. Зовнішньополітичне прогнозування. Передбачає прогнози у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики, в яких пріоритет надається оцінкам розвитку і взаємовідносин держав та вивченню загальних тенденцій світового розвитку. На підставі зовнішньо-політичних прогнозів, як правило, здійснюються спроби виявити нові можливі фактори розвитку світу, певного регіону, країни. Подібні дослідження досить розвинуті у США, де питаннями політичного прогнозування у сфері міжнародних відносин займаються Гудзонівський інститут, Інститут оборонних досліджень, Інститут майбутнього, Інститут політичних досліджень, Інститут стратегічних досліджень Гарвардського університету та ін.

Зовнішньополітичне прогнозування останнім часом зосереджене на дослідженні загальнозначущої проблеми, від якої походять усі інші в даній сфері, а саме: "Яким бути міжнародним відносинам у XXI столітті?" Починаючи з другої половини XX ст., у з'ясуванні цієї проблеми чітко проглядається полеміка між "ідеалістами" і "реалістами". Перші намагаються розглядати майбутнє суспільство, систему міжнародних відносин крізь призму стратегій розвитку, проектів реформ, які б наближали світове співтовариство до образу цивілізації майбутнього, що несе в собі добробут, гармонію, мир і співтворчість на благо всього людства. Реалісти жорстко дотримуються силових догм у політиці, які у класичній формі були сформульовані американським політологом Генрі Моргентау в книзі "Політика у відносинах між державами" (1948) й пізніше розвинуті Г. Кіссінджером, 3. Бжезінським та ін.

Визначальну теоретико-методологічну роль у прогнозуванні міжнародних відносин у сучасних умовах відіграє парадигма пост-неокласичної науки, яка орієнтує на міждисциплінарні, проблемно орієнтовані дослідження, реалізацію комплексних програм за участю фахівців природничих і гуманітарних наук. Нова парадигма орієнтує політичну і соціально-економічну практику на виправлення помилок минулого, що вже стали очевидними, на глибшу інтеграцію й кооперацію, на зміцнення реальної безпеки й забезпечення виживання цивілізації. Постнеокласична наука орієнтує політиків на реагування не на проблеми, що досягають критичної гостроти, а на об'єктивні причини, які їх породжують.

Політико-практична роль зовнішньополітичного прогнозування орієнтує на розв'язання комплексу проблем, пов'язаних з виникненням глобалізації, що становить собою з конструктивної точки зору тіснішу і ширшу взаємодію держав і міжнародних організацій в оцінці стану і пошуках розв'язань проблем, що постійно загострюються й зачіпають інтереси не лише окремих держав, а й усього людства, становлять сутність всеосяжної безпеки й безпосередньо впливають на життєздатність біосфери.

Сутність і характерні ознаки процесу глобалізації було зафіксовано в Підсумковому комюніке зустрічі керівників країн "вісімки", що відбулася в червні 1999 р. в м. Кельні (Німеччина): "Глобалізація — складний процес, який становить собою потоки ідей, капіталу, техніки і товарів по всьому світу, що прискорюються та збільшуються в обсязі, і вже зумовив кардинальні зміни в наших суспільствах. Він зблизив нас як ніколи раніше. Більша відкритість і динамізм сприяли повсюдному підвищенню життєвого рівня і значному зниженню бідності. Інтеграція дала змогу створити робочі місця за рахунок стимулювання ефективності виробництва, розширення можли-востей і економічного росту. Інформаційна революція і більш широка взаємодія культур і цінностей посилили тенденцію до побудови демократичних суспільств і боротьби за права людини та основні свободи, одночасно сприяючи розвитку творчості та нововведень. Однак водночас для деяких робітників, сімей і общин глобалізація супроводжується підвищенням ризику, пов'язаного зі зміною місць та фінансовою невизначеністю".

Типи політичних прогнозів. Для розуміння сутності політичного прогнозування велике значення має проблема типологізації прогнозів. За основу її беруть різні критерії. Досить поширеним є визна-чення типів прогнозів за проблемно-цільовим критерієм, який передбачає виділення пошукових, нормативних, аналітичних прогнозів, прогнозів-застережень, прогнозів-розвідників.

Пошукові прогнози — визначення можливих станів певного політичного явища, процесу, події в майбутньому, виходячи з наявних тенденцій, з умовним абстрагуванням від рішень, здатних видозмінити зазначені тенденції. Мета цього типу прогнозів полягає у виявленні й уточненні перспективних проблем, які підлягають розв'язанню засобами політичного управління за умови збереження наявних соціально-політичних тенденцій. Завдяки пошуковим прогнозам виявляють і уточнюють перспективні проблеми, які підлягають розв'язанню засобами управління, будують "дерево соціальних проблем" — надзвичайно цінну інформацію для осіб, які приймають рішення цільового, програмного, планового, проектного, поточного управлінського характеру. Прикладами пошукових прогнозів є періодичні прогнози ООН та Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

Нормативні прогнози спрямовані на визначення шляхів і термінів досягнення бажаного стану об'єкта політичного прогнозування на основі заданих норм, ідеалів, стимулів, цілей. Зазначені прогнози дають змогу вточнити "дерево соціальних цілей" й покликані виявити такі резерви сфери організації управління, які допомогли б успішно вирішити проблеми підвищення ефективності суспільного виробництва, оптимізації демографічних процесів (у тому числі стан у сфері сім'ї та побуту), подальшого вдосконалення системи установ народної освіти і культури, подолання антисуспільних явищ.

Аналітичні прогнози здійснюються з метою наукового пошуку пізнавальної цінності різноманітних методів і засобів дослідження майбутнього.

Прогнози-застереження застосовуються задля безперервного впливу на свідомість і поведінку людей з метою спонукати суспільство до прийняття відповідних політичних рішень й таким чином вплинути на небажані для майбутнього тенденції соціального розвитку.

Прогнози-розвідники — провокативні концептуальні визначення майбутнього з метою виявлення поглядів і підходів щодо сформульованих проблем з боку ідеологічних супротивників, представників інших цивілізацій. До таких прогнозів можна віднести концепції "кінця історії" Ф. Фукуями та "зіткнення цивілізацій" С. Хантінгтона, адресовані, в першу чергу, посттоталітарним країнам для стимулювання в них самопізнання й виявлення установок на майбутнє.

Відмінність між зазначеними типами є певною мірою умовною, оскільки в одному й тому ж конкретному прогнозі можуть поєднуватися ознаки кількох типів. Нерідко зазначені типи взаємодоповнюють одне одного. Так, нормативні прогнози та прогнози-застереження можна фактично розглядати як дві сторони однієї медалі. Підтвердженням цього є діяльність Римського клубу, представники якого ставили собі за мету піддати громадську думку шоковій терапії, щоб у наступних нормативних прогнозах було легше нав'язати їй розроблені клубом "рецепти" звільнення людства від кризових явищ і катастроф.

Розрізняють також типологію прогнозів за часовими параметрами. І хоча подібна градація є досить умовною, але на підставі досвіду прогнозування вже склалося певне розмежування. Так, виділяють прогнози:

•  оперативний (поточний) — до 1 місяця;
•  короткостроковий — до 1 року;
•  середньостроковий — до 5 років;
•  довгостроковий — 15-20 років;
•  віддалений — 50 років і більше.

При цьому за досить поширеною практикою, що склалася в сучасній політиці, діапазон між коротко- і довгостроковістю, як правило, звужується до меж десятиліття.

Однією з об'єктивних підстав політичного прогнозування вважається гносеологічний принцип, згідно з яким у світі не існує речей, явищ, процесів, які неможливо пізнати, а можуть бути лише ще непізнані на даний час закони, окремі сторони і факти дійсності. Об'єктивний характер здійснення прогнозування пов'язаний також з істиною, яка проголошує, що майбутнє певних політичних подій лежить у площині теперішнього часу, а все нове можна знайти у минулому. Водночас слід пам'ятати, що минуле не може бути безумовним орієнтиром для майбутнього.

У практично-політичному плані прогнозування є багатоступінчастим процесом наукового пошуку, який складається з таких стадій:

•  постановка мети;
•  одержання інформації;
•  оброблення інформації;
•  оцінка та аналіз інформації;
•  визначення перспектив і вірогідності реалізації прогнозу. Ефективне політичне прогнозування можливе лише за умови постійного коригування прогнозів з урахуванням найновішої інформації. Прогнозування не можна розглядати як безумовну констатацію, що характеризується дієсловами "буде", "станеться". Воно має розглядатися як умовна, інструментальна діяльність, що вкладається у формулу: "може бути або станеться за певних умов". Такий підхід, відображений у працях В. Базарова-Руднєва, Б. де Жувенеля, Д. Белла, І. Бестужева-Лади, В. Косолапова, та інших вчених, на сьогодні викристалізувався у концепцію так званого технологічного прогнозування і є альтернативою спрощеним передбаченням, що виступають під назвою "прогнозування" й намагаються, як правило, дати відповіді на питання: "Хто переможе на виборах?", "Яким буде курс долара?", "Хто стане президентом?" та ін.

Таким чином, наукові прогнози, навіть якщо вони й не збуваються цілковито, суттєво відрізняються від різного роду пророцтв, заснованих на астрології, хіромантії, гаданні на картах. Пророцтва — переважно поетичні й загадкові, але порівняно з науково вивіреними прогнозами мають суттєвий недолік. Події, життєві ситуації, які становлять їх основу, не відстежуються у процесі їх здійснення, а відтак найчастіше складаються по-іншому або й зовсім навпаки. Так, Ауреліно Хосе з роману Маркеса "Сто років самотності", якому карти напророчили довге життя, сімейне щастя, шістьох дітей, взамін всього цього отримав кулю у груди. "Ця куля, вочевидь, погано розбиралась у передбаченнях карт", — з гіркою іронією зауважує письменник над тілом чергової жертви громадянської війни та сліпої віри в сумнівні пророцтва. Отже, прогнозист у галузі політики виступає не стільки в ролі традиційного віщуна чи пророка, скільки в ролі технолога, який вказує, за яких саме умов і за допомогою яких засобів може бути досягнутий певний стан бажаного майбутнього.

Отже, рівень цивілізованості сучасного суспільства разом з іншими чинниками значною мірою зумовлений рівнем моральної та ціннісної мобілізованості суспільства, в тому числі звернення його поглядів у власне майбутнє. Якщо суспільство до кінця не знає, чого воно хоче, заради чого здійснюються радикальні перетворення, то виявляє нездатність на даному етапі подолати одне з найнебез-печніших кризових явищ — кризу ідентичності. Подолання зазначеної кризи в сучасних умовах неможливе без активного прагнення основної маси населення певного суспільства до постійного діалогу як всередині владного організму, так і на рівні інших цивілізацій та культур.