Тема 28. Політичне прогнозування. Футурологія
Проблема майбутнього, його особливостей, етапів досягнення близьких і далеких перспектив завжди цікавила конкретну людину й людство в цілому. На ранніх етапах вдавалися до пророцтв знахарів, шаманів, оракулів. Пізніше, з накопиченням знань, люди все більше намагаються пізнати майбутні можливості, радісні чи песимістичні.
Прогнозування поступово стає важливим видом суспільного передбачення, в основу якого покладено пізнавальну діяльність людини. Передбачення пов'язано з життєвим досвідом, знанням тенденцій явищ і процесів. Воно спирається на наукові дані, динамічні й статистичні закономірності. Передбачення суспільних процесів - самостійна галузь прогнозування, яка спирається на первинні дані історії, соціології, політики, статистики, демографії тощо. Разом з тим, усяке передбачення має лише вірогідний характер.
Політичне прогнозування - найбільш складний вид прогнозування, адже воно стосується процесів і подій у політичній сфері. Політика торкається інтересів мільйонів людей і пронизує всі сфери суспільного життя. Політики, особливо політична еліта, мають передбачати наслідки своїх дій. Політичне передбачення мусить пов'язуватися із спадкоємністю дій попередників, з існуючими традиціями й основними цінностями суспільства. Тому прогнозування в політиці має бути реалістичним і спиратися на аналіз можливостей суспільства.
Наука розрізняє різні за типом і періодом прогнозування. Зокрема, виділяють безпосереднє, оглядне, віддалене прогнозування. Найбільш вірогідні прогнози можливі на безпосереднє майбутнє (стосовно результатів виборів, розвитку політичної системи тощо). Прогнозування оглядного майбутнього має в основному характер правдоподібності. Віддалене майбутнє передбачити можна тільки у приблизних підходах. Вирізняють внутрішньополітичне й зовнішньополітичне прогнозування. До першого належать дослідження, які передбачають виявлення перспективних тенденцій розвитку суспільства.
Зовнішньополітичне прогнозування стосується галузі міжнародних відносин, зовнішньої політики, розвитку світових політичних інституцій. Прогнози у цій сфері мають виявити основні тенденції (найбільш вірогідні, оптимальні й найменш вірогідні). Прогнози перспектив розвитку політичних процесів і явищ включають пошукові й нормативні прогнози.
За періодами прогнозування виділяють більш детальні терміни: оперативне (до 1 місяця), короткострокове (від 1 місяця до 1 року), середньострокове (від 1 до 5 років), довгострокове (від 5 до 15 років), надстрокове (період понад 15-20 років).
Наука вичленяє такі основні етапи політичного прогнозування:
- передпрогнозна ситуація;
- прийняття рішення і визначення термінів, ресурсів, учасників;
- збір і систематизація даних прогнозування;
- розробка моделей і вибір базової моделі;
- побудова пошукової моделі;
- створення нормативної моделі;
- вироблення прогнозів;
- верифікація прогнозів;
- вироблення рекомендацій до подальших прогнозів.
Політичне прогнозування використовує багато методів. Серед найбільш застосовуваних виділяють п'ять основних груп:
1. Екстраполяція (від латинського extra - понад, поза; polio -виправляю, змінюю). Метод визначає тенденції, дотримуючись припущення про безперервність розвитку більшості процесів і явищ політичного життя.
2. Історична аналогія - виявляє закономірності й тенденції розвитку історичних процесів.
3. Експертні оцінки - оцінки фахівцями найбільш вірогідних вирішень проблем.
4. Моделювання. Метод вивчає не самі об'єкти прогнозування, а тільки їх моделі. Такі моделі поділяють на статистичні, динамічні, матеріальні, ідеальні (уявні), математичні, комп'ютерні, ігрові тощо.
5. Сценарії майбутнього як гіпотетичні картини й образи майбутніх суспільств, держав і планети. Сценарії дають можливість передбачити можливі проблеми розвитку і планувати випереджаючі альтернативні рішення. Сценарії, що базуються на науковій основі дозволяють передбачати можливий політичний розвиток країн, регіонів і планети в цілому.
Політичне прогнозування має низку функцій: гносеологічну, евристичну, запобіжну, нормативну, інтегративну, комунікативну, попереджувальну та ін.
Різновидом сучасного соціального прогнозування є футурологія (від латинського future - майбутнє і грецького logos -поняття, вчення). Футурологія - це галузь суспільного знання, яка займається аналізом і виробленням концепцій майбутнього.
Вперше термін "футурологія" почав вживати з 1943 року німецький соціолог О. Флехтрейм для означення "філософії майбутнього". У 60-х роках XX століття виникло багато наукових центрів й організацій із вивчення майбутнього. Тільки у США створено в ті роки потужні наукові центри при Стенфорському, Гудзоновському, Прістрнському, Нью-Йоркському та інших університетах. Чимало подібних колективів виникло у європейських країнах. Найбільш відомим став "Римський клуб".
Усі численні прогнози можна звести до двох основних футурологічних напрямів: соціально-оптимістичного й еколого-песимістичного. Перший виріс із успіхів науково-технічної революції, другий - із економічних і екологічних криз та катастроф. Головними темами футурологічних прогнозів є: 1) проблеми екології; 2) проблеми демографії і голоду; 3) проблеми гонки озброєнь і збереження миру; 4) проблеми ресурсів; 5) проблеми моральної деградації; 6) проблеми економічного і соціального розвитку людства.
Найбільш відомі праці зарубіжних футурологів: О. Хакслі "Цей чудовий новий світ", Д. Оруелл "1984", Ж.Ж. Серван-Шрайбер "Всесвітній виклик", К. Жульєн "Самовбивство демократії"", Г. Кан "Наступні двісті років", Д. Шелл "Доля землі", Дж. Несбіт "Мегатенденції", О. Тоффлер "Футурошок", "Третя хвиля", "Зрушення влади", С Хантінгтон "Зіткнення цивілізацій", Ф. Фукуяма "Кінець історії"".
Окремим видом прогнозування є глобальне політичне прогнозування. Політична наука не може оминути процеси світової глобалізації й утворення на її основі нових об'єднань і розмежувань, нових можливостей і зростаючих загроз. Об'єктом глобального політичного прогнозування, на думку російського політолога А. Панаріна, є становлення єдиного взаємопов'язаного світу, у якому народи не відділені один від одного бар'єрами і кордонами.
У світі створюється нова система зв'язків між народами, яка по-різному сприймається розвинутими й відстаючими націями. Нові відносини все більше викликають тривогу у менш розвинутих народів. Це викликає з їх боку зростаючу протидію. Асиметричність можливостей і відносин проявляється в різних сферах (політика, економіка, інформація, технології). Одним із проявів негативного ставлення до глобалізації є наростання мусульманського екстремізму (таліби, Аль-Каїда, брати-мусульмани тощо).
Під впливом глобалізації активно формується нова глобальна влада, яка відрізняється від існуючих принципово новими параметрами й можливостями. Лідером такої нової влади є наймогутніша сучасна держава - Сполучені Штати Америки, яка нав'язує іншим народам своє бачення проблем та інтересів.
Тому предметом глобального політичного прогнозування є передбачення параметрів якісно нового майбутнього людства. Це прогнозування має зовсім інший підхід до майбутнього. Воно викликане рядом причин: наростанням протиріч між багатими й бідними; поглибленням моральної деградації людства; екологічною прірвою, перед якою стоїть людство; наростанням загрози масового знищення у зв'язку з неможливістю зупинити розповсюдження ядерної, біологічної, хімічної зброї (Північна Корея, Пакистан, Індія, Іран). Для мирного майбутнього якісно новими мають бути відносини між Північчю і Півднем, Заходом і Сходом.
Детальні прогнози майбутнього з позицій класичного детермінізму вже неможливі. Тому політична наука все більше вдається до залучення в прогностику концепцій нелінійності, біфуркації, синергетики, неоднозначності. Синтезувати глобальні прогнози може тільки політична наука, адже саме в політиці приймаються найбільш кардинальні рішення розвитку суспільств. Глобальне політичне прогнозування зосереджене на якісно нових можливостях сучасного світу.
Найбільш складною проблемою прогнозів є ще не досліджений феномен глобальної влади, яка не збігається з інтересами розвитку національних влад. Особливістю такої влади може стати виникнення величезних загроз, оскільки ця влада володітиме новими невідомими тепер технологіями. Глобальна влада вимагатиме і глобального демократичного контролю за її діями.
Політичні прогнози заставляють переглянути уявлення про "залізну" логіку історичних закономірностей, їх висхідний і прогресивний характер. Досвід все більше переконує, що актуальним стає альтернативний підхід до розвитку глобальних процесів. Складністю політичних глобальних прогнозів є їх відкритий характер не тільки для домінуючих держав, а й для планетарних аутсайдерів.
Українська прогнозистика має відносно тривалу історію. Докладний опис майбутнього суспільства знаходимо у визначного українського мислителя XIX століття М. Драгоманова. У своїх працях мислитель обґрунтовує необхідність конституційного політичного ладу, розширення прав особистості, засади самоврядування. Підвалини становлення суспільства майбутнього М. Драгоманов бачив в особистій свободі громадян, соціальних гарантіях, вільному громадянстві людей і товариств. "Загальнолюдська федерація" у світовому масштабі - таке бачення майбутнього цим українським політичним мислителем. В. Липинський передбачав майбутню українську державу у формі національної окремої структури, очолювану власною елітою (аристократією).
Український учений В. Вернадський, будучи природничником, вводить у науковий світ поняття і концепцію "ноосфери", обґрунтовує ідею майбутнього поєднання двох тенденцій розвитку - природничої і соціально-гуманітарної.
Авторитетним діячем Римського клубу є українець Б. Гаврилишин, який активно нині працює над пошуками людства й України кращого майбутнього. У своїй праці "Дороговкази у майбутнє" та у доповненні "Ретроспективи" вчений акцентує на тому, що "суспільний лад виступає основною детермінантою суспільної ефективності". У поняття суспільний лад він включає три компоненти: існуючі цінності, політичне правління, економічну систему.
Роздумуючи над майбутнім суспільством, Б. Гаврилишин наводить фактори, які сприяють світовій інтеграції: а) протидія загрозі тотального знищення людства; б) розвиток транспортних і комунікаційних технологій; в) нерівномірність розподілу ресурсів і необхідність їх обміну; г) тенденції демографічного розвитку. До стримуючих факторів належать: а) ідеологічні розбіжності; б) наявні традиційні конфлікти; в) релігії.
"Світовий лад" як найвірогідніше наше майбутнє, на думку Б. Гаврилишина, матиме такі основні ознаки:
- співіснування різних культур, релігійних вірувань, переконань, способів життя;
- політичне правління базуватиметься на співпраці у владі постійних коаліцій на всіх рівнях правління;
- федеральний характер політичних інституцій із взаємопов'язаними відповідальністю і винятковим правом на прийняття рішень на різних рівнях суспільної ієрархії - світовому, регіональному, країни, провінції, округу, громади й сусідської общини;
- надзвичайно децентралізована структура влади при широкій участі громадян у прийнятті рішень з "представницькою демократією" на вищих рівнях і "прямою демократією" на нижчих рівнях правління.
Передумовами досягнення такого майбутнього світового ладу, за Б. Гаврилишиним, виступають:
- самовизначення і подальша децентралізація влади;
- синхронізація стадій економічного розвитку;
- розпорошення багатства в країнах;
- еволюція і конвергенція сучасних суспільних укладів.
План
1. Місце й роль політичного прогнозування і футурології в політичних процесах.
2. Принципи й технології політичного прогнозування.
3. Значення політичного прогнозування для розвитку українського суспільства.
Поняття і категорії: політичне прогнозування, футурологія, пошуковий прогноз, нормативний прогноз, вірогіднісний прогноз, стратегічне прогнозування, тактичне прогнозування, загальнодержавне і регіональне прогнозування, політичне передбачення.
Тематика реферативних завдань
1. Наука про футурологію (Ф. Фукуяма).
2. Суть синергетичних принципів у політичному прогнозуванні (Е. Ласло, Д. Бойтим).
3. Прогнозування політичного розвитку українського суспільства (за Конституцією України, основними законодавчими актами та рішенням центрів влади).
4. Майбутнє людства й можливості політичних прогнозів.
5. Основні футурологічні концепції західних прогнозистів.
6. Науково-теоретичні засади політичного прогнозування.
7. Сценарії майбутнього України у працях вітчизняних науковців.
8. Гуманістичні й песимістичні прогнози майбутнього людства.
9. Міжнародні центри суспільно-політичних прогнозів.
10. Історія виникнення та основні проекти "Римського клубу".
Проблемні завдання
1. Яка специфіка політичних прогнозів?
2. У чому полягає утопічність марксистських прогнозів "комуністичного майбутнього"?
3. Чим визначається об'єктивність політичного прогнозування?
4. У чому полягають основні відмінності внутрішньополітичних та зовнішньополітичних прогнозів?
5. Чи можливий вірогідний політичний прогноз людської цивілізації на 50, 100, 200 років?
6. Які основні стадії розробки політичних прогнозів?
7. Які Ви знаєте основні центри суспільно-політичних прогнозів?
8. Які основні відмінності в концепціях "біполярного" й "багатополюсного" світу?
9. Які прогностичні українські центри Вам відомі?
Література
• Бек У. Общество риска-М.: Прогресс-Традиция, 2000.- 384 с.
• Бжезинський 3. Україна має стати європейською державою // Сучасність.- 1992.-№ 9.
• Білоус О. Кому загрожують зарубіжні стратегії трансформації ? // Віче.-1999.-№3.
• Бородюк В. Експерименти в суспільстві // Віче.- 1994.-№ 12.
• Бугаев А.Ф. Введение в єдиную теорию мира.- М.: Белые альвы, 1998.
• Будкін В. Застосування трансформаційних моделей в Україні // Розбудова держави- 1998- № 7/8.
• Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективних суспільств. Доповідь Римському клубові-К.: Основи, 1993.-238 с
• Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє- К.: Основи, 1999- 220 с
• Головаха С І. Політичний портрет України: загальні тенденції розвитку.-К., 1993.
• Головаха С І. Стратегія соціально-політичного розвитку України (досвід перших років незалежності та нові політичні орієнтири).- К.: Абрис, 1994.-63 с
• Горбатенко В. Еволюція футуорієнтованого потенціалу суспільно-політичної думки // Політ, менеджмент.- 2004.- № 4.- С. 47-56.
• Горбатенко В. Парадигма модернізації// Нова політика.- 1998.-№ 4. • Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть.-К., 1999.
• Гьоффе Отфрід. Індивід і почуття солідарності // Політ, думка.- 1997.-№11.
• Зінов'єв О. Посткомуністична доба // Політ, думка.- 1994.-№ 2.
• Красильщиков В. Ориентиры грядущего. Постиндустриальное общество и парадоксы истории // Общественные науки и современность.- 1993.-№ 2
• Кузьменко В., Романчук О. На порозі над цивілізації,- Л.: Універсум, 1998.
• Лазоренко О. Футурологія політики //Сучасність.- 1999.-№ 9.
• Ласло Э. Век бифуркации. Постижение изменяющегося мира // Путь.-1995 .-№7.
• Михальченко М. I., Журавсысий В. С, Танчер В. В. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору.-К.: "Логос", 1997- 180 с
• На рубежі сторіч: Куди пливе човен під назвою "Україна"? // Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку.-К.: Парламент, вид-во, 1998.-С 229-320.
• Неклесса А. Глобальный град: творение и разрушение // Новый мир.-2001.-№3.
• Неклесса А. Конец эпохи Большого Модерна // Знамя.- 2000.- №1.
• Омелян В. Часи змінюються... // Нова політика.- 1997.-№ 5.
• Платонов С. После коммунизма.- М., 1991.
• Політичний мавзолей. Реферативний виклад книги О. Тоффлера "Третя хвиля" // Філософські студії (Спец, випуск).- 1995.
• Програма дій "Порядок денний на XXI століття".- К.: Інтелсфера, 2000.- 359 с
• Розвиток майбутнього // Німеччина.- 1998.- № 5.
• Сапір Жак. Чи завершено перехідний період в Росії та Україні? (Становлення пострадянського неототалітаризму) // Політ, думка.- 1997.-№4-(11).
• Тимофеев Т. Виклики XXI століття - дебати про альтернативи // Політ, думка- 1999-№ 17.
• Толстоухов А.В. Планетарный социум и его эко-будущее // Практ. філософія.- 2001.- № 3.
• Україна та Росія: уроки реформ // Політ, думка,- 1999,- № 3-4.
• Фукуяма Ф. Конец истории //Вопросы философии- 1990-№ 3.
• Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій? // Філософська і соціологічна думка.-1996.-№ 1,2.
• Шрьодер Р. Осмислення минулого та утвердження демократії // Політ., думка.- 1999.-№ 3-4.
• Щербина Н.С. Политика и миф // Вест. Моск. ун-та- Серия 12- 1999.- №2.
• Ясперс К. Будущий мировой порядок // Век XX и мир.- 1990.— № 9.