§2. Основні функції етнополітології
Важливе місце у становленні й розвитку будь - якої науки, особливо нової, займають проблеми визначення її функцій. Виходячи з аналізу предмета етнополітології, автор визначає її функції наступним чином:
1. Теоретико- пізнавальна функція, під якою мається на увазі вивчення, аналіз, систематизація, узагальнення й роз'яснення основних закономірностей і тенденцій розвитку й функціонування етнополітич-ного життя та різних теорій і концепцій етнополітичних процесів.
2. Методологічна функція, котра передбачає визначення засобів, методів і принципів пізнання та впливу на етнополітичні процеси, розробку й уточнення понятійно- категоріального апарату етнополітології як науки та за їх допомогою формулювання закономірностей і тенденцій етнополітичного життя.
3. Критична функція, суть якої полягає у критичному аналізі тео-ретичніх положень і практики етнонаціональної політики. Ця функція є надзвичайно важливою і конструктивною бо, як зазначав К.Поппер, "критика, якщо вона і не особливо переконлива може мати велику цінність, оскільки вона здатна викликати у захисників теорії, яка піддається критиці, сумніви у загальноприйнятих поглядах, що в свою чергу, може призвести до важливих відкрить".
4. Світоглядна функція, що полягає у тому; щоб впливати на формування етнополітичної свідомості й культури, а також етнополітичну орієнтацію та поведінку окремих осіб, партій, спільнот, їх еліт тощо.
5. Інтегративна функція, що особливо притаманна етнополітології, і передбачає інтеграцію знань, отриманих іншими загальними науками і, перш за все, "етнонауками" та "етнонапрямками", про що вже йшлося.
6. Функція моделювання, під якою мається на увазі розробка формальних, евристичних, математичних та інших моделей етнополітичних процесів. Пошуки в цьому напрямку ведуться зарубіжними і вітчизняними вченими.
7. Прогностична функція, головним завданням якої є передбачення наслідків тих чи інших рішень, виконання планів, впровадження в життя різноманітних теорій і концепцій, підготовка середньо - та короткострокових прогнозів можливого розвитку етнополітичних процесів і явищ. Можна по-різному ставитись до можливостей і точності етнопо-літологічних прогнозів, але чимало з них здійснюється.
Підтвердження цьому - передбачення, зроблені ще в 60 - 70-х роках З.Бжезинським, Г.Каррер Д'Анкос, Р.Пайпсом, Б.Уорд та деякими іншими західними вченими, про неминучість дезінтеграції тодішніх СРСР та СФРЮ, інтеграції Західної Європи тощо. Слід сподіватись, що із розвитком етнополітології, використанням нею досягнень інших наук, зокрема, математики, інформатики і кібернетики та більш широким застосуванням методу моделювання, точність цих прогнозів значно зросте.
8. Прикладна функція, сутність якої полягає у тому, щоб на основі пізнання закономірностей розвитку етнополітичних процесів виробляти рекомендації для практичної етнонаціональної політики.
Тут слід зауважити, що ставлення західних вчених до цієї функції неоднозначне. Деякі з них взагалі заперечують можливість, а головне потребу підготовки цих рекомендацій. Інші, навпаки, вважають цю функцію найбільш суттєвою і охоче пропонують свої рекомендації. Так, в одній з робіт американського дослідника Е.Френсіса міститься 131 пропозиція з проблем етнополітології та етнонаціональної політики. жЯк би там не було, але сьогодні на Заході працюють десятки відповідних наукових центрів і університетських кафедр, більшість з яких займається розробкою рекомендацій, в тому числі щодо посттоталітарних країн. Варто підкресли-тит що ці рекомендації є науково- обгрунтованими і мають альтернатив-"ий характер.
Отже, функції етнополітології полягають в тому, щоб, говорячи словами О.Конта, "знати - щоб передбачити, передбачити - щоб могти". Могти позбутись ворожнечі й ненависті, покласти край кровопролитним конфліктам і війнам, забезпечити етнополітичну стабільність і національну безпеку, без чого годі й мріяти про мир, добробут і щастя на українській землі та на планеті.
Які ж конкретно цілі і завдання можуть бути покладені на етнопо-літологію взагалі, і в незшіежній Україні, зокрема? Детальний виклад цих цілей і завдань зайняв би дуже багато місця/тому краще обмежитись їх простим переліком (Див. схему №6). Це, перш за все: допомогти звільнитись від догм та стереотипів догматичного етнополітичного мислення та оволодіти критичним етнополітичним мисленням, яке є єдиною перепусткою у світове цивілізоване співтовариство; знайомити із справді науковими вітчизняними та західними етнополітичними теоріями і концепціями; показати справжнє місце і роль етнонаціональних спільнот в політичному житті суспільства; аналізувати глибинні причини етнополітичного ренесансу в Україні; дослідити зародження і розвиток, сутність, характер і значення української національної ідеї; дати об'єктивний ґрунтовний аналіз таким надзвичайно складним і суперечливим феноменам як етніцизм і націоналізм; висвітлювати загальне й особливе, досягнення, перешкоди та перспективи національно-державного будівництва в Україні; дати конструктивно-критичний аналіз переваг і недоліків різних форм державного устрою поліетнічних держав / унітаризму та федералізму /; розкривати сутність і принципи справді демократичної етнонаціональної політики; озброїти знанням та вмінням аналізувати причини виникнення і загострення етнополітичних та ет-норегіональних конфліктів, пошуку методів і засобів їх запобігання й врегулювання, а також виявлення шляхів збереження та зміцнення ет-нополітичної стабільності як одного з головних чинників національної безпеки України.
Все це - на перспективу. А поки що перед етнополітологією в Україні стоять більш прозаїчні завдання. По-перше, закріпити позиції як нової науки. А, по - друге, увійти до вузівських навчальних програм рівноправною навчальною дисципліною. Для цього етнополітологія має всі підстави. Вона відповідає всім вимогам, які має задовольняти наука взагалі. У неї є власні реально існуючі й доступні для дослідження об'єкт і предмет, власні методологічні засади, понятійно- категоріальний апарат, а також функції і завдання. На думку автора актуальність і значимість розвитку етнополітології взагалі і, зокрема, для молодої незалежної України не викликають сумнівів.
Звичайно, етнополітологія не "чарівна пшіичка" і не панацея від усіх етнополітичних проблем. Але "ниткою Аріадни" у цих вкрай заплутаних, таємничих і небезпечних "етнополітичних лабірінтах" вона вповні може бути.