Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§2. Спеціальні методи етнополітології

Щодо спеціальних методів етнополітології, то перш ніж перейти до їх аналізу, автор вважає за потрібне зробити кілька зауважень.

По-перше, він поділяє точку зору тих західних і вітчизняних вчених, котрі вважають, що кожна наука повинна мати свої власні методи, підходи і принципи досліджень.

По-друге, вітчизняні науковці вже розпочали розробку нового методологічного інструментарію. Зокрема, Ю.І.Римарен-ко запропонував оригінальний, конструктивний і перспективний етно-Дєржавологічний метод,201.М.Варзар - не менш цікавий історіологічний метод та кілька специфічних способів політолого-етнологічних досліджень.

По-третє, погоджуючись загалом із зазначеними методами, вважаючи їх придатними для етнополітології, автор, тим не менш, розробив і низку нових та оновив кілька вже відомих методів.
Основними суто або переважно єтнополітологічними методами наукових досліджень можна, на нашу думку, вважати наступні:

1. Світ -системний аналіз (World - System Analysis). Це один із відносно нових і, на думку автора, найбільш продуктивних методів наукового дослідження. Сутність цього методу, розробленого в середині 70-х років керівником центру Ф Броделя у державному університеті Нью-Йорку Іммануїлом Уоллерстайном, полягає у погляді на світ як на цілісну систему і аналізі її функціонування протягом останніх 500 років, тобто з часів переходу людства до індустріального суспільства.За переконанням автора, цей принцип найкраще підходить для аналізу етнополітич-ної царини людського буття. Підставою для такого твердження послужив той незаперечний факт, що людство, не дивлячись на поділ на етноси, нації і держави, становить і все більше становитиме єдину цілісну систему. Застосування світ-системного підходу дало можливість авторові запропонувати низку нових гіпотез, розробити кілька нових моделей і зробити деякі прогнози етнополітичного розвитку людства.

2. Етнологічний підхід, який почав широко застосовуватись в західній науці десь з кінця 50-х років. Він базується на переконанні, що людство поділено приблизно на чотири-десять тисяч етносів, що цей поділ є природним і найбільш давнім; що етноси, будучи формою (і змістом) існування людства і самі існують у різних формах - рід, плем'я, народ, нація (останніх біля восьмисот), що у кожного з них є як спільні, так і особливі, специфічні інтереси й цінності, що і самі етноси і їх цінності становлять вселюдську цінність тощо. Сьогодні зазначеним методом користується абсолютна більшість етнополітологів Заходу. Цей підхід був відомий і радянській науці, але використовувався не стільки для об'єктивного аналізу розвитку етнополітичних процесів, скільки для обгрунтування парадоксальності і недоречності існування саміх етно-національних спільнот, бажаності і доцільності їх найшвидшого злиття у "єдиному радянському народі". У сучасній Україні сташісння до цього методу неоднозначне - у нього є як прихильники, так і опоненти. Для останніх єдиним і головним методом був і залишається класовий чи навіть класово-партійний підхід.

3. Етносоціологічний метод, в основі якого лежить положення про те, що одним з головних суб'єктів історичного розвитку людства є і, мабуть, довго ще будуть етнонаціональні спільноти, які, і це слід особливо підкреслити, складаються із окремих осіб і соціальних груп (класів, прошарків, страт тощо), із спільними і окремими особливими інтересами та цінностями. Даний підхід є надзвичайно корисним для постто-талітарних суспільств, де існує і дедалі поглиблюється і соціальне, і етнічне розмежування. Цей підхід має значні переваги перед відомим для вітчизняних вчених соціологічним підходом, який виходить з абсолютизації класового й нехтування етнічним та поширеним на Заході етнологічним методом, який виходить з абсолютизації етнічного й ігнорування класового та/чи недооцінки соціального.

4 Етнофілософський підхід, який є відносно новим в західній і мшіовідомим у вітчизняній етнополітології. Він грунтується на визнанні того, що у кожної етнонаціональної спільноти є не тільки і не стільки спільні погляди на оточуючий нас світ, скільки власне, особливе,специ-фічне світосприймання та розуміння свого власного місця і ролі у цьому світі. Цей метод є універсальним і може бути застосованим при аналізі не лише етнополітичних, а й всіх інших суспільних процесів.

5. Етноісторичний підхід, що є одним із досить поширених у західній та й вітчизняній етнополітологічній науці. Він передбачає аналіз етнічних та етнополітичних процесів, з одного боку, протягом всієї історії людства та окремих його етносів, а з іншого - на конкретно-історичному етапі їх розвитку. Цей метод є досить ефективним при визначенні ступеня розвитку людства та/чи окремих етносів, а також виявленні закономірностей і тенденцій та розробці футурології щодо еволюції етнополі-тичної царини людського буття.

6.Етнодержавологічний підхід, (розроблений і запропонований Ю.І.Римаренком) який виходить із постійної взаємодії етнонаціональ-них спільнот і держави і є конче потрібним при виробленні стратегії й тактики національно-державного будівництва та розробці і впровадженні в життя державної концепції етнонаціональної політики взагалі, і зокрема в Україні.

7. Етнотехнологічний підхід, який вперше застосовується в етнополітичних дослідженнях. Цей метод виходить із можливостей і потреб аналізу етнополітичних процесів в залежності від розвитку засобів і технологій виробництва і озброєння. Звертаємо увагу на те, що людство вже виробило три таких засоби і технології: а) кам'яна сокира і лук; б) парова машина і рушниця та в) комп'ютер, робот і ядерна бомба. Все це справило, справляє і буде справляти величезний вплив на етнічні та етнополітичні процеси як в окремих країнах, так і на всій планеті.

8. Етнокомунікативний підхід, який автор вперше вводить в методологічний арсенал етнополітичних досліджень. Цей метод передбачає аналіз етнополітичних процесів, виходячи із рівня і ступеню розвитку засобів спілкування та інформаційно-комунікативних технологій. Підкреслимо, що людство за час свого існування винайшло п'ять таких
інформаційно-комунікативних технологій -

1) мова; 2) писемність; 3) друк; 4) радіо, телефон і телебачення та 5) комп'ютерно-телевізійні мережі державного, регіонального і глобального рівня (Euronet, Internet), кожна з яких призвела і призводить до епохальних змін і зрушень в сутності, характері і напрямках етнополітичних процесів.

9. Етноекологічний підхід, який поволі починає впроваджуватись у західні, а подекуди і у вітчизняні наукові дослідження. В основі цього методу лежить переконання у тому, що врятування людства і кожного етносу потребує кардинального поліпшення екологічної ситуації в окремих країнах, регіонах і на всій планеті і, що ніхто так не зацікавлений і не здатний до боротьби за відтворення екологічно-безпечних умов свого існування, як етнонаціональні спільноти.

10. Метод багатовимірної сутністно-змістовної типологізації і періодизації, який полягає у виявленні таких просторових і часових комбінацій різних проявів етнополітичного життя, які відрізняються якісно іншими особливостями і становлять певні якісні цілісності. Цей метод особливо корисний при дослідженні процесів етногенезу, націогене-зу, національно-державного будівництва, а також при класифікації націй і націоналізму тощо.

11. Підхід, вільний від оціночних суджень (Value - Free Approach), суть якого полягає у відмові від звички розглядати й оцінювати процеси і явища з морально-етичних позицій.23 Доречним буде зазначити, що "батьком" цього маловідомого у нас методу можна вважати видатного французького вченого, "піонера" етнополітологічних досліджень Е.Ре-нана. Ще майже століття тому він писав: "Щоб не спотворювати характер науки, звільнимо її від обов'язків висловлювати свій погляд щодо проблем, з якими пов'язано стільки інтересів... У науки є краща справа: будемо просто питати у неї істину".24

Прихильниками цього методу були і є М.Вебер, К.Поппер, Дж.Сорос та багато інших. Він є надзвичайно зручним і корисним при дослідженні саме етнополітичної сфери людського буття - найбільш вразливої і чутливої - з її такими складними і суперечливими феноменами як національна ідея, етнічна і національна свідомість, етніцизм і націоналізм, етнополітичний ренесанс тощо.

12. Етнополітологічний метод, який є новим, раніше не застосовуваним ні в західній, ні тим більш у вітчизняній науках. Розробляючи і пропонуючи цей метод, автор вважає його головним методом етнополі-тології, котрий узагальнює, синтезує та інтегрує всі наведені вище підходи. Він розглядає його як альтернативу загально-соціологічному методу, добре відомому на Заході і в Україні, і тим більш вульгарно-соціологічному методу радянського періоду, які тлумачили і тлумачать етнос і політику, по-перше, як окремі, незалежні, а по-друге, як виключно соціальні феномени. Головні підвалини етпополітологічного методу полягають у розумінні й визнанні наступного:

1. Етноси і політика є реально існуючими, унікальними, багатовимірними і суперечливими феноменами.

2. З часу свого зародження політика є постійною супутницею етносів, невід'ємною і складовою їх існування. Етноси і політика є взаємопов'язаними і взаємообумовленими (щоправда, різною мірою на різних етапах їх співжиття) явищами. Різні етноси по-різному будували свої відносини із іншими етносами, по-різному вели свою етнонаціо-нально-визвольну боротьбу, на різних засадах і принципах влаштовували своє політичне життя, обирали різні форми і типи державного устрою, политичних систем і режимів, демонстрували різні типи і рівні політичної культури.

3. Етноси були, є і ще, мабуть, довго будуть постійними об'єктами політики, а з переходом людства до індустріального суспільства і її суб'єктами. Починаючи з XIX ст. етнонаціональні спільноти стали одним (поряд із класами) із основних політичних акторів суспільного розвитку, а з другої половини 60-х років XX ст. головним політичним актором стали етнічності (етнічні групи).

Величезна значимість етнополітологічного методу полягає, з одного боку, у тому, що він надає можливість вивчати закономірності розвитку етнополітичних процесів і робити прогнози, а з іншого - визначати межу запозичень чужого етнополітичного досвіду, зокрема формування націй, державного будівництва, розробки конституцій, підготовки державних концепцій етнонаціональної політики тощо. На думку автора, потенційні можливості етнополітологічного методу не вичерпуються його застосуванням в етнополітичній царині. Він може і повинен використовуватись і при аналізі всього суспільного життя. Все це є ще одним підтвердженням того, що етнополітологія є не лише новою наукою, а й новою дослідницькою концепцією.

Звичайно, є чимало інших методів, підходів і принципів, які можуть стати в пригоді етнополітології. Але для розвитку нової науки та ще й в посттоталітарному суспільстві цього замало. Потрібна нова загальна теорія або парадигма етнополітичного розвитку, якою, на погляд автора, може стати критичне етнополітичне мислення.