Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§3. Етнополітичні ідеї Ж.Бодена

Досить вагомий внесок у розвиток політичної та етнополітичної думки у період Ренесансу зробив відомий французький юрист і політичний діячЖан Боден (1520-1596 pp.). Із багатої теоретичної спадщини Ж.Бодена привертають увагу, перш за все, його ідеї про походження держав. "Кожна держава, - писав він у роботі "Шість книг про республіку", - або походить від родини, яка поступово розмножується, або одразу утворюється шляхом збирання народу воєдино, або виникає із колонії".На той час ці думки були та й сьогодні лишаються досить цікавими і слушними, особливо з точки зору етнополітологи.

У цій же роботі він одним із перших висунув, чітко сформулював і всебічно обгрунтував поняття "суверенітету" як однієї з найсуттєвіших ознак держави.

Під суверенітетом він мав на увазі абсолютну, постійну й ніким і нічим не обмежену владу держави над своїми громадянами. На міжнародній арені суверенітет для Ж.Бодена означав, перш за все, незалежність держави від церкви, папи Римського, інших держав тощо. Як верховна влада, суверенітет, на його думку, включав права видавати і скасовувати закони, оголошувати війну й укладати мир, призначати вищих посадових осіб, чеканити монету та багато ін.

На думку Ж.Бодена, єдиним сувереном, носієм суверенної влади може бути лише монарх (король, князь, імператор тощо), який призначений на цю посаду самим господом Богом і є його намісником на землі.

Є підстави вважати, що французький вчений Ж.Боден зробив певний внесок і в започаткування наук, які сьогодні називаються "етнопсихологією" та "етногеографією". Його праця "Метод легкого вивчення історії", по суті справи, присвячена дослідженню психології різних народів, їх порівняльному аналізу, впливу деяких факторів (географічних, кліматичних та ін.) на її формування тощо. Ж.Боден дав надзвичайно цікаві і влучні характеристики не лише окремим народам,
а й населенню цілих регіонів. Згідно його спостережень, народи, в силу своєї психології, по-різному ставляться до проблем війни і миру, застосування сили й зброї, загарбання чужих та захисту власних земель. За свідченням Ж.Бодена, давні народи, які проживали у різних географічно-кліматичних умовах мали різні вдачу, здібності, риси характеру тощо.

Так, на думку французького вченого, народи півдня - хитрі, бережливі, релігійні, здатні до точних наук (математики, астрономії та ін.); народи півночі - хоробрі, але недостатньо мудрі, жорстокі, здатні до обробки металів, виготовлення зброї та ін.; народи центральних регіонів (Європа) - мудрі, благорозумні, здатні до діалектики, торгівлі, політики, виробленню законів та ін. Особливої уваги заслуговує його поділ народів на "здатних до політичного життя" і відповідно "не здатних".15 Чи не є це початком ідеї про народи "історичні" й "неісторичні", яку у XVIII-XIX ст. поділяло чимало мислителів, зокрема, Гегель та Ф.Енгельс? Якби там не було, але саме ці міркування Ж.Бодена мають пряме відношення до витоків етнополітології та етнопсихології.

Загалом мислителі епохи Ренесансу не лише відродили ідейну спадщину античності, а й збагатили її новими етнополітичними ідеями, які почали зароджуватись внаслідок переходу людства до індустріального суспільства. Основними серед них були: національна ідея, ідеї патріотизму і національно-визвольної боротьби, національної держави та інші.

Таким чином, ідеї й концепції Н.Макіавеллі, Ж.Бодена та інших мислителів епохи Відродження стали етапними в розвитку етнополітологічної думки, суттєво вплинули на погляди наступного покоління вчених-представників епохи Просвітництва.