Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§3. Основні закономірності етнополітології

Предмет етнополітології, як і інших суспільних наук , фіксується в його "законах" і закономірностях, визначеннях і категоріях. І тут виникає законне питання. А чи існують закони суспільного розвитку взагалі, і етнополітичних процесів, зокрема?

Відповісти на це запитання надзвичайно важко. Сьогодні з цього приводу існують, за нашим аналізом, Щонайменше три точки зорз'. Одна група вчених, головним чином західних, відкидає саму ідею про існування якихось там законів суспільного життя і замість неї висуває т.зв. "теорію хаосу". На думку другої групи вчених, переважно колишніх радянських суспільствознавців, всі процеси суспільно-політичного життя обумовлені діями низки тих чи інших законів, пізнання яких дає можливість впливати на швидкість, характер і напрямок розвитку цих процесів, тобто "творити історію". Нарешті, третя група, а це частина західних та деякі сучасні вітчизняні науковці, не відкидають ідею існування законів суспільного розвитку і наполегливо шукають їх, визнаючи, що поряд з цими законами існують і певні закономірності. Загалом вони не заперечують, але й не абсолютизують дію тих чи інших "законів" і "закономірностей", а том; як правило, беруть ці терміни в лапки.

Здається, остання точка зору є коректною і більш продуктивною. Але автор займає дещо іншу позицію. Толерантно ставлячись до думки про існування "законів суспільного розвитку" та "теорії хаосу у розвитку суспільних відносин", він тим не менш вважає, що тут можна говорити про існування лише певних закономірностей та/чи тенденцій (trends). Більше того, на нашу думку поряд із цими закономірностями і тенденціями, а подекуди і всупереч їм, діють алогічне, стихійне та іраціональне, вносячи часам безладдя і навіть хаос в суспільне життя народів та людства. Це зовсім не означає, що не варто вести пошуки цих закономірностей та/чи тенденцій. Якраз навпаки.

Виявленням "законів", закономірностей і тенденцій - цією надзвичайно важкою і невдячною, але потрібною справою - займались Арісто-тель, Ж.Боден, Ш.Монтеск'є, Гердер, Гегель, А.Тойнбі та багато інших, їх спільними зусиллями вдалось і, мабуть, ще вдасться виявити чимало "законів", закономірностей і тенденцій суспільного розвитку, в тому числі й в етнополітичній царині.

Найбільший інтерес тут становлять, зокрема, "закон нерівномірного розвитку етносів", який досить вдало використовують у своїх працях англійські вчені Т.Наірн, І.Уоллерстайн та інші; "залізний закон етнічності", відкритий ще на початку XX ст. "батьком" етноконфліктології У.Самнером; тенденція політизації етніч-ностей, обгрунтована Дж.Ротшильдом; тенденції дезінтеграції колоніальних імперій та суверенізації етнічностсй, прізвища відкривачів яких важко встановити тощо. Ці та інші відомі вже "закони", закономірності та тенденції, а також запропоновані автором закономірності "ланцюгової реакції", "циклічного характеру етнополітичного розвитку" та. деякі інші ще будуть розглянуті. Схоже, і це мабуть, теж може бути визнано закономірністю, що там, де народи обізнані із науково обгрунтованими закономірностями та/чи тенденціями етнополітичного життя, а уряди і еліти здатні до їх критично-конструктивного врахування, панує етонополітична стабільність, переважають доцентрові тенденції, превалюють інтеграційні процеси як на рівні окремих держав, так і цілих регіонів та континентів (Західна Європа, Північна Америка тощо).

Тамже Де народам нав'язані вигадані і штучно створені закони , а правлячі кола бездумно їх дотримуються чи, навпаки, покладаються на влас-лу інтуїцію, етнополітичні протиріччя і конфлікти, які є супутником будь-якого поліетнічного суспільства, перетворюються на міжетнічні та/чи міждержавні війни.