§4. Концепція і модель придбання та втрати етнічного коріння
Проведений нами аналіз розвитку західної етнополітологічної науки показує, що вона давно і досить успішно займається проблемами етнічного коріння, зокрема питаннями їх втрати і надбання. Про це свідчить чимала кількість цікавих і корисних публікацій, а також існування багатьох відповідних концепцій і моделей.44 Найбільший інтерес, на погляд автора, становить концепція і модель "придбання і втрати етнічного коріння", розроблена у середині 70-х років відомим англійським етносоціологом Гарольдом Абрамсоном. Виходячи з тенденції зростання ролі етнічного фактору в соціально-політичному житті, він звернув увагу на необхідність дослідження і врахування проблем етнічних коренів, умов і значення їх придбання та втрати. Зокрема, він виокремив і проаналізував чотири можливих групи або типи явищ -феномен придбання етнічних коренів та три альтернативних феномени їх втрати.
До першого типу - "традиціоналістів" - належать особи, які поділяють цінності даної етнічної групи й інтегровані в її структуру, тобто мають міцне етнічне коріння.
Другий тип - "пришельця-неофітсГ - складають особи, які включені у структурну систему етнічних зв'язків, але не мають успадкованого коріння у відповідній етнічній групі, її культурі і цінностях. Початкова соціалізація "неофітів" проходила за межами етнічної спільноти, до якої вони пізніше в силу різних обставин приєднались. їх доля досить складна, а часом і трагічна: вони інколи відчувають гнів і презирство з боку колишніх своїх "одноплемінників" та підозру і недовіру з боку нового оточення. Внаслідок цього, частина "неофітів" стає войовничими "традиціоналістами", друга частина - пасивними "традиціоналістами", решта може переходити на службу якійсь третій, сторонній ворожій силі.
Третій тип - "вигнанця" - становлять окремі особи, або невеликі їх групи, яких доля занесла до іншого етнічного середовища, де вони є носіями своїх етнічних цінностей. Цей тип є протилежним "пришельцю - неофіт". Етнічні вигнанці, закинуті силою економічних, політичних та інших обставин до середовища, в якому вони позбавлені споконвічних етнічних зв'язків, досить часто так і лишаються поодинокими та/чи дрібними уламками етнічної культури, чужої і незрозумілої для навколишнього оточення.
Четвертий тип - "євнуха" - складають особи, позбавлені етнічної пам'яті, які не мають етнічної спадщини і не ввійшли до якоїсь етнокультурної структури. Цей тип діаметрально протилежний "традиціоналісту". Класичним його зразком можна вважати "євнуха при дворі колишнього східного деспота", що і дало підставу вкладати в це поняття переносний та надто широкий зміст.45
Виділяючи і аналізуючи ці чотири "ідеальні типи" придбання і втрати етнічних коренів, Г.Абрамсон цілком вірно підкреслював, що їх поява й існування є реакцією на суспільні зрушення, протиріччя і потрясіння. Цю точку зору поділяють й інші західні вчені. Зокрема, американські дослідники Г.Стейн та Р.Гілл зауважують, що пошуки свого етнічного коріння - "це спроби подолати почуття особистого відчуження у світі, що швидко змінюється".46
Дійсно у наш час бурхливого соціального розвитку переважає реакція першого типу - зростаючу етнічну стійкість і "традиціоналістсь-ку" впертість демонструють не тільки країни "третього світу" та/чи нові незалежні посттоталітарні держави, а й високорозвннуті регіони Заходу. Не дивлячись на розвиток системи світових комунікацій, а можливо саме завдяки цьому, етнічність у формах африканського трайбалізму, західноєвропейського етнічного ренесансу, східноєвропейського етнополітич-ного відродження та соціальних рухів на захист культурного плюралізму на всіх континентах стає феноменом, який набирає сил у відповідь на суперечності та складнощі сучасного світового розвитку. Все більше аспектів соціальної та політичної поведінки не можна проаналізувати і пояснити без залучення категорії "етнічного коріння", врахування фактів його придбання чи втрати.