§5. Національна меншина
Слід особливо підкреслити, що у міжнародному праві замість термінів "етнічна" та "національна" групи, вживається термін "національна меншина". Натомість у вітчизняній суспільно-політичній та юридичній літературі і навіть у деяких відповідних законодавчих актах всі три зазначених терміни використовуються як синоніми. Том)' ж одразу виникають запитання: що таке національна меншина? Чим саме вона відрізняється від етнічної та національної групи? І чому міжнародні організації заопікуються, перш за все, національними меншинами? Питання ці настільки складні, а головне важливі, що потребують спеціального аналізу. /Досить вказати, що згідно "Світового словника меншин" біля 90% сучасних етнополітичних конфліктів у світі -"це конфлікти між національними меншинами та більшістю"/.86 Проте, зробити це нелегко ще й тому, що за свідченням "патріарха" американської етнополітології Річарда Пайпса, починаючи з кінця 60-х років західні бібліотеки та книжковий ринок буквально затопила "повінь меншинологічних досліджень".87
Одну з найбільш вдалих /для свого часу/ концепцій "меншинних груп" або просто "меншин" /minority/ ще 1945 року запропонував відомий датський вчений Луїс Вірт. Він, зокрема, визначив меншину як "групу людей, яких через їх фізичні або культурні ознаки виділяють серед інших у суспільстві... для особливого і нерівноправного до них ставлення і які через це вважають себе об'єктом колективної дискримінації". При цьому він особливо наголошував, що, по-перше, "меншини об'єктивно займають несприятливі позиції у суспільстві", а, по-друге, - "люди, яких ми вважаємо меншинами з точки зору чисельності можуть бути більшістю".88
Наприкінці 60-х років американські етносоціологи К.Уоглі та М.Гарріс, не даючи власного визначення національної меншини, запропонували наступні критерії її ідентифікації:
1) меншини - це підлеглі і залежні частини складного, тобто поліетнічного суспільства;
2) меншини мають особливі фізичні чи культурні риси, які не поважаються пануючими частинами суспільства;
3) меншини це - групи, об'єднані особливими рисами, які мають їх члени, та безсиллям, котре спричиняється цією неповагою;
4) належність до меншини передається за принципом походження;
5) члени меншин чи то за бажанням, чи то за необхідністю схильні Одружуватись із представниками своєї групи.89
Концепція К.Уоглі та М.Гарріса, а також запропоновані ними критерії ідентифікації меншин знайшли чимало прихильників серед західних етнополітологів. Але деякі з них звернули увагу на дискусійний характер цих критеріїв та на такий суттєвий недолік, як ігнорування фактору чисельності етнічних груп.9" Мабуть, тому Р.Шермсргорн дав дещо інше визначення меншини. ''Ми, - писав він, - вживаємо термін "мен-шинна група" для визначення будь-якої етнічної групи..., яка становить менше половини населення даного суспільства, але є помітною підсистемою з обмеженим доступом до центральних посад та активної діяльності в економічних та політичних установах суспільства, яке розуміється як "нація-держава".91
Але й наведене визначення, проіснувавши певний час, зазнало деяких уточнень і змін. Зробив це 1978 року досить відомий датський етносоціолог Ганс Ван Амерсфорт. В одній із статей він виклав свою альтернативну концепцію, в якій зокрема, відзначив, що меншина має три властивості:
1) меншина - це безперервна спільнота у середині населення держави. Ця безперервність має два важливі аспекти: /а/ меншина складається із кількох поколінь; /б/ належність до меншини має пріоритетність над іншими формами соціальної категорізації;
2) чисельний стан меншини позбавляє її можливості брати активну участь у політичному процесі;
3) меншина має об'єктивне несприятливе становище у чотирьох наступних "суспільних" сферах: /а/ законодавчій системі; /б/ системі освіти; /в/ ринку праці; /г/ ринку житла.92
Віддаючи належне наведеним вище визначенням і концепціям меншин, відзначимо, що більш вдшюю, на погляд автора, є концепція, запропонована професором Йєльського університету Майклом Смітом. На його слушну думку, для об'єктивного аналізу й адекватного висвітлення становища тієї чи іншої групи потрібно, з одного боку, визначити, як несприятливі фактори відбиваються де-юре і де-факто на її політичному, юридичному та соціальному статусові, а, з іншого, - як відбиваються на цьому статусі її чисельність, культура, історія тощо. Він, зокрема, запропонував докладно вивчати формальні і неформальні відне сини групи з іншими групами суспільства з тим, щоб визначити, ці відносини служать чи служили формуванню або збереженню її осе ливих атрибутів, включно із чисельністю, розміщенням, ресурсам* зайнятістю, здоров'ям, мовою, культурою, релігією, політичнил правами93 тощо. Коротко кажучи, М.Сміт запропонував те. чого не ві стачало багатьом західним стнополітичним концепціям: ставити об'? дослідження - особу, групу, явище, процес і т. ін. - у конкретні соціально-економічний, політичний та історичний контекст.
Таким чином, головними критеріями визначення національне
меншини, на нашу думку, слід вважати, не тільки і не стільки чисельність, скільки її становище у "великому суспільстві". Меншина -це залежна, підлегла, субординована група. До речі, це досить чітко зафіксовано в американській офіційній термінології. Там "національними меншинами" вважаються "політично поневолені, економічно експлуатовані й соціально дискриміновані етнічні групи".94 Так само, хоча й у значно м'якших виразах, визначається національна меншина і у французьких наукових виданнях. "Національна меншина, -стверджується в одному з них, - це група громадян держави, чисельно менша і недомінуюча у цій державі, з етнічними, релігійними або мовними особливостями, що відрізняються від більшості населення, пов'язані один із одним, натхненні спільною волею вижити і які ставлять за мету домогтись фактичної та юридичної рівності із більшістю".95
Тут слід звернути увагу на те, що наявність підлеглої, суборди-нованої групи /груп/ передбачає й існування домінуючої групи.96 Найбільш вдало, на погляд автора, її визначив РПІермергорн: "Домінуюча група - це спільнота у середині суспільства, члени якої мають найбільшу владу, щоб діяти як опікуни й захисники пануючої системи цінностей та головні розподілювачі винагород у суспільстві".97
Отже, на сьогодні у західній етнології вже існує кілька досить вдалих визначень і концепцій національної меншини.98 Однак, це не знімає з порядку денного питання про подальше їх вдосконалення. Особливо важливого значення ця проблема набуває для міжнародного права та діяльності відповідних міжнародних організацій /ООН, ЮНЕСКО, МОП та ін./. Адже, як відзначалось в одній із доповідей Міжнародної групи з прав меншин, термін "меншина" є невизначеним у більшості документів міжнародного права."
Таким чином, розглянуті вище теорії дають певне уявлення про етнос та деякі форми його існування. Але для більш глибокого розуміння цього унікального феномену потрібен спеціальний аналіз основної форми його існування і функціонування - нації, зокрема, її чисельних теорій.