Зовнішня політика України: Підруч. для студ. ВНЗ

Відносини між державами становлять своєрідну сукупність або систему. Система міждержавних відносин — це те середовище, де формується і зростає їхня взаємозалежність, реалізуються зовнішньополітичні дії. Взаємозалежність держав формує систему рівноваги сил і союзів.

За структурою міждержавні відносини можна поділити на центральні (центрові), конфліктогенні (вузли суперечностей) і надбудову. Центральні є фактично основними відносинами і визначають фундамент міждержавного співіснування. Поштовхом до розвитку центросилових відносин за законами діалектики є суперечності, або вузли суперечностей, що виникають між державами. До структурної надбудови віднесено інституції, які розробляють ідеологічні й концептуальні засади зовнішніх відносин і врешті-решт реалізують їх на практиці. До таких інституцій належать апарат влади, дипломатичні установи, виші навчальні заклади, що готують фахівців-міжнародників. Система міжнародних відносин є стабільною й водночас рухливою, їй притаманні рівновага сил та інтересів. Розвиток системи міждержавних відносин зумовлений за законами діалектики єдністю і боротьбою протилежностей, переходом кількісних змін у якісні, запереченням заперечення.

В політологічній науці триває дискусія про первинність або вторинність економічних і політичних засад. На нашу думку, економічні й політичні засади є ознаками єдиного цілого, тобто єдиного явища, при цьому економічний чинник фактично є визначальним. Оновлені ідеї економізації зовнішньої політики лише наголошують, що кінцевим результатом будь-якого політичного заходу держави завжди був і є економічний інтерес. Іноді в стрижневу концепцію розвитку країни і зовнішньої політики закладено релігійну ідею (мусульманські держави).

Система міжнародних відносин перебуває в постійному процесі розвитку, що виявляється в зіткненні інтересів суб'єктів міжнародного права. Найгострішою формою протистояння виступає збройна сутичка або війна. Сутність конфлікту визначається конкретними суперечностями держав, ареал — його учасниками, а форма — засобами розв'язання конфлікту. Водночас за результатами конфлікту можна виявити і позитивні, й негативні наслідки. Позитивні полягають у протистоянні стагнації, вони стимулюють креативність, посилюють групову згуртованість, внутрішню солідарність, сприяють виявленню ступеня розбіжностей, потенціалу кожного учасника, розрядці напруги. Негативні наслідки призводять до руйнації державних систем, іноді до знищення держав, у крайньому разі до світового колапсу — війни.

Аналізуючи міжнародні конфлікти, в тому числі й збройні сутички, можна дійти висновку, що більшість із них є невиправданими, а наслідки — катастрофічними, в результаті чого страждає мирне населення обох протилежних сторін (здебільшого люди літнього віку, жінки й діти). Уникнути крайньої стадії розвитку конфліктів можна шляхом застосування принципів і заходів превентивної дипломатії: вивчення закономірностей розвитку соціальних систем, з'ясування позицій сторін, застосування засобів врегулювання (аналізування позицій, задіяння переговорного процесу, проведення "круглих столів", тристоронніх зустрічей, механізму друзів Генерального секретаря ООН, залучення спостерігачів, арбітражу, Міжнародного Суду тощо). При цьому використання силових методів бажано вилучити з арсеналу міжнародних засобів розв'язання світових проблем.

Епоха глобалізації прикметна дедалі більшою взаємозалежністю держав у межах модифікованої міжнародної системи, поглибленням взаємодії протилежних і взаємопов'язаних процесів і явищ. Становлення нових, постбіполярних міжнародних відносин відбувається за складних умов відсутності усталеної системи міжнародного спілкування, наслідком чого є застарілі протистояння і поява нових конфліктів. У світі триває боротьба злиднів із заможністю, протилежних світоглядів, політичних платформ, ідеологій і конфесій. Загострюється протистояння націоналістичних спрямувань із демократіями загалом. Система міжнародних відносин структурується на різнорівневих напрямах національної, регіональної і глобальної безпеки. Водночас у нову епоху посилення взаємозалежності в системі колективної глобальної безпеки інтенсифікувалися взаємні компроміси.

Отже, з одного боку, епоха глобалізації трансформує світ, поширюючи знання, інформацію, і створює широкі економічні можливості для розвитку всіх країн. З другого боку, глобалізація світової економіки, що дедалі зростає, революція в засобах транспорту, зв'язку та інформації зробили традиційну картину світу з чітким поділом на суверенні національні держави безнадійно неадекватною. Поряд із тим лінії державних кордонів, як правило, залишаються стабільними, й на тлі значних змін ця тенденція зберігатиметься вочевидь і в майбутньому. Поступово змінюватиметься й наповнення поняття суверенітету, яке свого часу було доведене до абсолюту, до оберегу від зовнішніх загроз.