Політологія: Навч. посіб.

Політика стає зрозумілою, коли зрозуміло, хто її здійснює і на що вона спрямована, тобто визначено суб'єкти та об'єкти політики в суспільстві.

Визначення суб'єктів та об'єктів політики в суспільстві на тому чи іншому етапі історичного розвитку дає змогу наблизитися до розуміння суті політичних відносин між ними, розкрити форми їх політичної поведінки, способи політичної діяльності, засоби перетворення політичного середовища.

Графічні засоби дають змогу об'єднувати сутність понять суб'єкта й об'єкта політики за схемою (рис. 7.1).

Суб'єктами політики є окремі особи, організації чи суспільні рухи, які постійно і відносно самостійно беруть участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливають на політичну поведінку інших суб'єктів, спричиняють ті чи інші зміни у політичній системі. Суб'єкт політики передбачає наявність самих соціумів та їх організацій, здатних до політичної діяльності; цілеспрямовану діяльність; виявлений інтерес; взаємозв'язок, взаємодію з об'єктом політики. Рушійною силою активності суб'єктів політики є наявність політичного інтересу. Обсяг активності зумовлений здатністю суб'єктів впливати на поведінку людей, підпорядкувати політичні дії виробленим цілям, спричинити зміни у політичному стані, впливати на політичний процес. Ця здатність визначається як "політична суб'єктність". Суб'єкти політики також визначають, хто є основною дійовою особою, хто другорядною, а хто пасивним суб'єктом маніпулювання. Також суб'єкти політики впливають на інших, здатні до самотворення, самоорганізації та самовдосконалення.

Загальну класифікацію суб'єктів та об'єктів політики відображено на схемах (рис. 7.2 а, б, в, г). Проте суб'єктів та об'єктів немає так би мовити в "чистому" вигляді, тому їх розгляд як окремих категорій є умовним і необхідний лише для характеристики особливостей кожного з них.

Передумови та мотиви участі суб'єктів у політичному житті зображено на схемі (рис. 7.3).

Розвиток політичного життя світового співтовариства збагачується різноманітністю суб'єктів політики, які можна класифікувати за різними ознаками. Залежно від усвідомленості та міри участі в політичній діяльності, американський політолог Габріель Алмонд виокремлює три групи суб'єктів політики. По-перше, суб'єкти, учасники політики, які чітко усвідомлюють свою мету та шляхи її реалізації, інституціональні механізми, що використовують. По-друге, суб'єкти політики, які спонукають турботою про реалізацію своїх безпосередніх, місцевих, повсякденних інтересів і які не усвідомлюють політичних наслідків власної участі, політичної ролі. По-третє, залежні суб'єкти політики, які розуміють свою політичну роль і призначення, але не бачать можливості виходу за межі та самостійного впливу на політичне життя.

Зокрема, суб'єктів політики поділяють на індивідуальні та групові.

Основним суб'єктом політики є людина, і саме завдяки її діяльності діють соціально-політичні спільноти та створені ними організації. Підвищення ролі політики у суспільному житті зумовлене активізацією діяльності особи як суб'єкта політики, прискоренням процесу політичної соціалізації, зростанням рівня політичної культури. Особа є носієм політичних уявлень, орієнтирів, мотивів та навичок політичної діяльності.

Особа є учасником політичного процесу, представником певної групи або, як громадянин, наділений політико-правовою суб'єктністю. Виокремлюють декілька рівнів політичної суб'єктності особи:

— громадянин, який бере участь у політиці через виконання громадських обов'язків або через громадську організацію;

— член політичної партії;

— громадсько-політичний діяч;

— адміністратор;

— депутат;

— політичний лідер.

Груповим суб'єктом політики може бути будь-який елемент соціальної структури (етнонаціональної, соціально-класової, професійної, територіальної, конфесійної), який усвідомлює власні групові інтереси й намагається їх виразити на державному рівні, а також групи тиску, громадські організації, політичні партії та владні структури різного рівня (державного, регіонального, місцевого).

Залежно від сили впливу суб'єктів на процес прийняття політичних рішень, їх поділяють на первинні (базові), вторинні та безпосередні.

До первинних суб'єктів політики належать соціальні групи, етноси, класи, територіальні, демографічні, професійні та релігійні об'єднання, які:

— по-перше, виникли природно-історичним шляхом, спонтанно, а не внаслідок цілеспрямованої дії;

— по-друге, втрачають власні інтереси (соціально-економічні, територіальні, професійні та культурні) не прямо, а опосередковано, через політичні організації;

— по-третє, створюють різноманітні політичні організації, надають їм усіляку підтримку;

— по-четверте, через власні соціальні інтереси визначають зміст і вектори сучасної політики, забезпечують утвердження принципу політичного плюралізму.

З-поміж цих суб'єктів найбільш впливовими у політичному житті є етноси, нації та соціально-класові групи.

Етноси і нації є суб'єктами політики за таких обставин:

— на етапі боротьби за національну державу або національно-територіальну автономію;

— при визначенні національних пріоритетів у період становлення політичних інститутів;

— у міжнародних відносинах;

— у процесі захисту на державному рівні етнокультурної специфіки національних меншин.

Соціально-класові групи — це спільноти, які різняться матеріальним становищем, владою, престижем, освітою, способом життя (звичками, манерами, звичаями). За цими ознаками класи поділяють на вищі, середні, нижчі та люмпенізовані верстви. Вони мають різні інтереси (часто діаметрально протилежні) і різні можливості виявити ці інтереси на державному рівні.

Якщо, наприклад, вищі й середні класи зацікавлені у зниженні державних видатків на соціальні потреби, то нижчі, навпаки, у їх збільшенні. У цих класів також різні можливості у реалізації власних інтересів через політику, адже вищі класи мають кращі фінансові, організаційні й інтелектуальні передумови для відвойовування вигідних позицій, ніж нижчі чи навіть середні класи. У країнах колишнього соціалістичного табору вищим панівним класом була номенклатура (перелік посад, затверджений вищими партійними органами). У сучасному західному цивілізованому світі відбувається процес вирівнювання можливостей різних соціально-класових груп у їхній здатності впливати на розподіл влади у суспільстві.

Вторинні суб'єкти створюються як специфічні інститути здійснення влади або впливу на неї задля захисту інтересів базових суб'єктів, реалізації їхніх цілей і цінностей. Ці суб'єкти мають специфічні політичні інтереси щодо здобуття і здійснення державної влади. До вторинних суб'єктів політики належать групи тиску і партії.

Групи тиску охоплюють усі об'єднання громадян (профспілки, промислові та торговельні асоціації, культурні товариства тощо), які безпосередньо не борються за владу, але відвойовують власні інтереси при здійсненні політики. Різновидом груп тиску є лобістські групи.

Лобі в політиці — це неформальні кулуарні об'єднання високооплачуваних агентів тих суспільних груп, які домагаються пріоритетного врахування своїх інтересів у політиці. Нині лобізм у західних демократіях, особливо в США й Англії, набув статусу легітимності: його діяльність регулює законодавство. Групи тиску впливають на законодавчий процес, виборчі кампанії, адміністративні органи, виходячи з інтересів соціальних груп, які висунули їх на політичну арену, надають їм фінансову й ідеологічну підтримку.

Партії як вторинні суб'єкти політики безпосередньо борються за владу, тісно взаємодіючи з різними групами тиску й електоратом.

До безпосередніх суб'єктів політики належать владні структури, керівні органи політичних і громадських організацій, політичні лідери, які беруть безпосередню участь у прийнятті та виконанні політичних рішень. На цьому рівні виникає і функціонує політична еліта (група людей, що посідає провідні позиції у різних структурах політики). Для здобуття й збереження влади, престижу політичної еліти використовують партії, групи тиску, соціальні групи і масові спільноти, виражаючи дійсні або уявні їхні інтереси. Проте справжні наміри еліт для більшості залишаються незрозумілими.

Між суб'єктами політики є динамічна система взаємовідносин — залежності, підпорядкування, супідрядності, відносної автономності. Місце та роль того чи іншого суб'єкта політики полягає у його готовності впливати на політичні процеси, тобто в наявності необхідних політичних якостей, політичної культури.