Зовнішня політика України: навчальний посібник

Європейський напрям зберігав свою актуальність і в умовах кризи. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. були затверджені заходи щодо виконання у 2007 р. Плану дій Україна — ЄС, який об'єктивно відповідав стратегічній меті нашої країни — інтеграції до європейських економічних структур, сприяв наближенню українського законодавства до європейських норм і стандартів. У ньому передбачалися заходи щодо співпраці України з європейськими державами у сфері безпеки, нерозповсюдження зброї масового знищення, запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій. Україна продовжувала брати участь у поліційних місіях ЄС у Боснії і Герцеговині та у Республіці Македонія.

Водночас окреслилася певна невизначеність й серед європейських політиків щодо євроінтеграційних прагнень нашої держави. Підтвердження цьому є позиція офіційного Берліна з питання розширення ЄС під час головування Німеччини у ЄС протягом першої половини 2007 р. Якщо зважати на те, що основним завданням під час головування керівництво країни визначило розробку цільового плану щодо перегляду та погодження Європейського конституційного договору, розробка та здійснення спільної енергетичної політики, покращення процесу прийняття правових норм, тощо, дуже сумнівними виглядають заяви деяких політиків та фахівців щодо сподівань, що під час свого головування Німеччина надасть значну допомогу Україні на шляху її європейської інтеграції. У сфері зовнішньої політики для неї домінували питання співпраці з най- впливовішими країнами світу, такими як СІЛА, Росія, Китай, Японія та Індія.

Варто також зазначити, що 2007—2008 рр. стали етапними у переговорному процесі та укладенні нової Угоди між Україною та ЄС про співпрацю. Водночас проблема полягає у певній невизначеності європейських політиків щодо питання характеру відносин з Україною, радше їх правового статусу, що коливається між "посиленою угодою" та "асоційованим членством. При цьому така невизначеність зумовлена і процесом конституціалізації ЄС та дискусіями стосовно політики розширення ЄС, члени якого на сьогодні не мають чітко виробленої консенсусної позиції.

Незважаючи на політичну кризу в Україні 14 вересня 2007 р. у Києві відбувся XI саміт Україна — ЄС. Українська сторона знайшла підтримку основних пріоритетів у рамках підготовки нової посиленої угоди. За підсумками роботи було ухвалено спільне комюніке. Питання співпраці, зазначені в цьому документі, були в центрі уваги учасників саміту. Йшлося про без- пекову політику, екологію, економічне співробітництво тощо. Учасники форуму також обмінялися інформацією щодо внутрішньої ситуації в країнах ЄС та Україні.

Інтеграція до ЄС передбачала конкретні дії. Особливу увагу надавали роботі над новою посиленою угодою; наповненню конкретним змістом положень Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС з урахуванням інтересів товаровиробників України; ефективному використанню допомоги ЄС, яка надається Україні в рамках європейської політики сусідства і партнерства; імплементації Угоди Україна — ЄС про спрощення візового режиму, тощо.

14 грудня 2007 р. у Києві пройшов візит послів ЄС — Португалії як країни, що головує в ЄС, Словенії, яка головуватиме наступною, і представника Єврокомісії в Україні. Ця подія відбулася одразу після підписання Договору про реформу ЄС, яке відбулося напередодні під час засідання Європейської Ради 13 грудня 2007 р. Договір про реформу має оптимізувати інституційну структуру організації, покращити ефективність її функціонування. На думку багатьох українських експертів він мав усунути перешкоди на шляху подальшого розширення Євросоюзу, за рахунок країн, які відповідають визначеним критеріям членства в організації.

Етапним стало поглиблення співробітництва та активізація відносин з країнами — членами Світової Організації Торгівлі (СОТ), що розглядалось як варіант наближення української економіки до європейських та світових стандартів. Успішне завершення переговорного процесу з країнами — членами СОТ наприкінці 2007 р. та прийняття українським парламентом законопроектів створили реальні передумови для вступу України до СОТ на початку 2008 р. Після набуття членства в СОТ відкрилася реальніша перспектива створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Потреба членства України в цих міжнародних організаціях знайшла своє відображення й в результатах опитувань серед українських експертів, більшість погоджувалася з потребою вступу України до ЄС (77 %) і ще більша частина підтримувала вступ до СОТ (понад 80 %) ^*67 . Приєднання нашої держави до СОТ відкрило б досить серйозні перспективи для поглиблення економічної інтеграції у світову спільноту. Водночас перед зовнішньополітичним відомством виникають нові завдання пов'язані з необхідністю відстоювання національних інтересів України у сфері зовнішньоекономічних відносин. Значне місце у цьому контексті займає завдання забезпечення економічної безпеки нашої держави усіма законними засобами, зокрема політичного характеру. Саме цим зумовлена підвищена увага української політики до проблеми розширення співробітництва з євроатлантичними структурами.

*67: {Зовнішня політика України у 2007 році. — К.: Стилос, 2008. — С. 36.}

Щодо завдань Інтенсифікованого діалогу з НАТО, то 2007 р. для України став досить помітним і визначався такими тенденціями. З одного боку, поглиблювалося реформування сектору безпеки на демократичних засадах, а з іншого — через внутрішньополітичну боротьбу, Кабінет Міністрів України затвердив Цільовий план на 2007 р. у межах Плану дій Україна — НАТО лише на початку червня 2007 р. Отже, у стосунках з НАТО Україна виступала пасивним "кандидатом" і практично не намагалася стати активним учасником міжнародних дискусій, щодо реформування євроатлантичного співтовариства. Протягом року, особливо напередодні позачергових парламентських виборів, зовнішньополітична проблематика ставала об'єктом політичних маніпуляцій і використовувалася для роздмухування протистояння Сходу і Заходу країни.

Коментуючи заяви Президента Російської Федерації В. Путі- на про перспективи розширення Альянсу та розміщення американських систем ПРО у Європі Президент України В. Ющенко наголошував, що "наша доктрина оборони і безпеки формально визначена законом, і ключовий аспект цієї доктрини — забезпечити вступ України до ЄС і НАТО".

У відносинах України з НАТО 2007 р. був ювілейним, оскільки на нього припала 10-та річниця підписання "Хартії про особливе партнерство" між Україною і НАТО. МЗС України передало до штаб-квартири НАТО в Брюсселі спільного листа Президента та Прем'єр-міністра України від 27 березня із запрошенням Генеральному секретареві Альянсу Я. Схефферу та Північноатлантичній Раді (ПАР) НАТО відвідати Україну в липні 2007 р. з нагоди цієї події. Однак обставини внутрішньополітичного характеру завадили цій події. Натомість 9 липня 2007 р. у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулося спеціальне засідання Комісії Україна — НАТО на рівні послів, присвячене 10-й річниці підписання "Хартії про особливе партнерство" між Україною та НАТО. Виступаючи перед членами Північноатлантичної Ради — послами держав — членів НАТО, глава місії України при НАТО (МУН) К. Морозов відзначив важливість особливого партнерства України з НАТО, підтвердивши незмінність євроатлантичного курсу України, спрямованого на досягнення її стратегічної мети — повноправного членства в Альянсі. Глава МУН запевнив союзників у продовженні процесу реформування країни, а також інтенсифікації взаємовигідної співпраці з НАТО, спрямованої на забезпечення миру та стабільності в регіоні. За результатами засідання було підписано Спільну заяву, в якій зазначалося, що на засіданні в Брюсселі 9 липня 2007 р. посли Комісії Україна — НАТО відзначили 10-ту річницю "Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору", яка була підписана 9 липня 1997 р. у Мадриді.

Упродовж року Україна відчувала суттєву підтримку з боку провідних країн Альянсу. Зокрема, президент США Дж. Буш підписав Акт про консолідацію свободи через НАТО. Цей документ підтверджував відповідність Албанії, Грузії, Македонії, України та Хорватії вимогам американського закону про членство в НАТО від 1994 р. та право цих країн на отримання від США фінансової допомоги з метою підтримки їхньої інтеграції до Альянсу. Зовнішньополітичне відомство України висловило вдячність американській стороні за підтримку євроатлантичного курсу нашої держави, відзначивши виваженість цього кроку, який віддає належне ролі особливого партнерства Україна — НАТО, а також свідчить про високу оцінку внеску України у забезпечення регіональної безпеки.

Президент України В. Ющенко 4 травня 2007 р. своїм Указом затвердив Положепня про національних координаторів співробітництва України з НАТО та вніс відповідні зміни до Указів "Про національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору" та "Про міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО". У цьому Положенні йшлося про спеціально уповноважених осіб, діяльність яких спрямована на реалізацію державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції. Встановлювалося, що національні координатори співробітництва України з НАТО мають бути членами Міжвідомчої комісії з питань підготовки України до вступу в НАТО і брати участь у її засіданнях особисто. На національних координаторів також покладалося сприяння виконанню центральними органами виконавчої влади, державними органами завдань у відповідних сферах співробітництва Україпи з НАТО, зокрема щодо підготовки України до вступу в НАТО в рамках її Інтенсифікованого діалогу з Альянсом ^*68 .

*68: {Питання національних координаторів співробітництва України з НАТО. Указ Президента України № 380/2007 від 4 травня 2007 р.}

Варто зазначити, що співпраця України з НАТО була найбільш скоординованим напрямом вітчизняного внеску до міжнародної і регіональної безпеки. Зокрема, у рамках антитеро- ристичної операції НАТО в Середземному морі "Активні зусилля" на базі штабу ВМС України у м. Севастополі було створено первинний національний Контактний пункт цієї операції. Україна стала другою, після Російської Федерації країною — не членом НАТО, яка приєдналася до операції "Активні зусилля". Основними формами участі Збройних Сил України в цій операції були взаємний обмін інформацією через Контактний пункт на базі штабу Військово-морських сил ЗС України; відрядження українського офіцера зв'язку до штабу операції (м. Неаполь, Італія); залучення військового персоналу ЗС України до огляду підозрілих суден; направлення кораблів та підрозділів ВМС ЗС України до складу сил, задіяних в операції "Активні зусилля". 25 травня 2007 р. український корвет "Тернопіль" розпочав виконання завдань у рамках участі в антитерористич- ній операції Альянсу в Середземному морі "Активні зусилля".

Восени до операції приєднався ще один корвет ВМС України— "Луцьк". Упродовж 2008 р. у відносинах з Альянсом спостерігалась тенденція щодо пошуку шляхів зближення. Щоправда не обійшлося без загострення внутрішньополітичної ситуації та відносин з Російською Федерацією. Гостра дискусія виникла довкола звернення уряду України до керівництва Альянсу з проханням розглянути питання приєднання України до Плану дій щодо членства (ПДЧ). Однак розгляд цього питання на саміті НАТО в Бухаресті не дав результатів, оскільки серед членів Альянсу не виявилося консенсусного рішення щодо надання Україні ПДЧ, що свідчить про неготовність організації до таких рішень. Водночас позитивними аспектами є те, що питання було розглянуте на найвищому рівні організації, і керівники більшості держав-членів запевнили, що повернуться до розгляду питання ПДЧ найближчим часом.

Отже, можна говорити про поглиблення співробітництва з НАТО в контексті забезпечення національної безпеки нашої держави.