Політологія - Узагальнюючий підручник

Тема 7. Політика і право. Правова держава: 7.1. Політика і право.

Політична система суспільства дуже тісно пов’язана з системою правовою. Держава є правовою корпорацією, а право підтримується силою держави, тобто ці системи взаємозалежні. Форма цього взаємозв’язку значною мірою характеризує політичний режим і сутність держави.

Політична система суспільства дуже тісно пов’язана з системою правовою. Держава є правовою корпорацією, а право підтримується силою держави, тобто ці системи взаємозалежні. Форма цього взаємозв’язку значною мірою характеризує політичний режим і сутність держави.

Право - це система загальнообов’язкових соціальних норм, які встановлюють певний порядок як належний. Мета права полягає у тому, щоб зробити можливим мирне співжиття людей, що досягається встановленням обов’язкових для них меж їх зовнішньої діяльності. Право випливає з внутрішніх закономірностей існування суспільства і міжлюдського спілкування, тому в своєму визначальному вигляді не залежить від волі держави. Такі правові норми, що знаходяться у відповідності з мораллю і справедливістю, називають природним правом, тобто правом, що відповідає “природі” людини як духовно-моральної істоти. Таке право, за словами Ціцерона, виникло раніше, ніж будь-яка держава взагалі була заснована. Але не завжди норми природного права усвідомлюються суспільством і стають його законом. Чинним є позитивне право, тобто правові норми, які встановлені правовою владою і потребують виконання. Між природним і позитивним правом завжди є розрив, який, однак, змінюється на протязі історії.

У первісних суспільствах, ще до виникнення держави та писаних законів, панує звичаєве право, тобто система норм і правил поведінки, що грунтується на звичаях, традиції. В цілому воно відповідає досить примітивному розумінню природного права – напр., принцип таліону, тобто “око за око, зуб за зуб” (від лат. talіo – відплата), кривава помста. Звичаєве право виразно проглядається у перших кодексах законів (напр., Руській правді ХІ ст.), його залишки зберігаються й зараз.

З виникненням держави формується традиційне розуміння права, яке ототожнює право з законом, тобто повністю підкоряє природне право позитивному. Право стає волею держави (або її володаря), яка сформульована у законі. У феодальному суспільстві правові інститути виглядають як станові привилеї і обов’язки. У станових і абсолютних монархіях домінує принцип “заборонено усе, що не дозволено”, а що дозволено – регламентовано законом (владою). Це призводить до пригнічення свободи людини, повного підпорядкування підданих державі.

Втім, ще з давних-давен люди розрізняли “право” (jus) і “закон” (lex). Т.Гоббс вважав, що право – це свобода щось робити або не робити, а закон – це припис, наказ робити, або, навпаки, не робити щось. З розвитком громадянського суспільства формується нове розуміння права як системи гарантій свободи особистості. Право відокремлюється від закону і сприймається як “законодавче самообмеження держави” (В.Гумбольт). Інакше кажучи, на перший план висувається природне право, з яким повинно звірятись позитивне. Звідси можливість правових і неправових законів. Утверджується принцип “все, що не заборонено – дозволено”, і тому не може піддаватись адміністративно-поліцейському переслідуванню. Формою нового співвідношення між політикою і правом стають принципово нові законодавчі акти – конституції, які визначають засади конституційного режиму держав.