Основи сучасної політології: Підручник для студентів ВУЗів

Четверте питання теми аналізує зміст поняття "правова держава" та її взаємодію із громадянським суспільством.

Концепція правової держави органічно пов'язана з ідеєю громадянського суспільства, вона, до речі, з'явилась у розвиненому виді майже одночасно з першою. Одним із засновників теорії правової держави був Джон Локк, який у 1690 році у „Двох трактатах про політичне правління" запропонував ідеї самообмеження державної влади законом, який стоїть над владою

У самому загальному вигляді правова держава - це тип держави, основними ознаками якої є : верховенство права і правового закону; поділ влади на основі конституції (закону), юридична рівність всіх громадян, правовий захист особи, рівність людини і держави.

Більш розгорнуте визначення правової держави пропонується таке - це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади на принципах поваги до особистості, недоторканості її прав і свобод, рівності всіх перед законом, верховенства права, дотримання норм закону у повсякденному житті.

Сутність правової держави полягає у тому, що держава зв'язана правом, влада організована правом, може здійснюватись лише у правових межах і формах.

У структурному відношенні правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють правове функціонування громадянського суспільства.

За Конституцією 1996 року (ст. 1) Україна оголошена суверенною, незалежною, демократичною, правовою, соціальною державою. Зрозуміло, що це положення віддзеркалює бажаний стан держави, якого ми маємо досягнути в процесі демократичного розвитку.

Витоки ідеї правової держави знайдено у античних мислителів. Платон писав, що державність можлива там, де панують закони, там "де закон - володар над правителями, а вони його раби". На сторожі законів має стояти правосуддя. Платон зауважує, що будь-яка держава перестає бути як такою, якщо немає належно організованих судів. У період античності зароджується ідея природного права - ідеальне, незалежне від держави право всіх вільних громадян, яке випливає з повелінь природи, здорового глузду, людського розуму (софісти Горгій, Гіппій, Фрасімахта інші.)

У подальшому теоретичні підвалини концепції правової держави, які формувалися разом з поняттям громадянського суспільства, закладали: англійський правник А. Дайсі (панування права на відміну від свавілля, рівність всіх перед правом); Ш.-Л. Монтеск 'є (концепція конституційного розподілу влади), Ж.-Ж. Руссо (ідея народного суверенітету і рівність всіх), /. Кант (концепція держави як об'єднання людей, що підкоряються правовим законам) та ін.

З іменем останнього пов'язують розвинену теорію правової держави. Імануїл Кант обґрунтував тези, що благо і призначення держави у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою та політичного режиму держави принципам моралі і права тощо. 1. Кант постійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з ним свої дії. Держава, яка не забезпечує прав і свобод, не забезпечує охорони свого позитивного законодавства, ризикує втратити довіру та повагу своїх громадян.

Верховенство народу, проголошене І. Кантом, обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у державі. "Правова держава" Канта базувалася на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Громадяни правової держави мали такі основні повноваження, як свобода, рівність, незалежність (в економічному плані).

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом, держава може робити тільки те, що передбачено законом, правосуддя має бути незалежним і має ґрунтуватися на презумпції невинності особи. Для правової держави найважливішим є панування права у формі законів у взаєминах між державою та людиною. Причому права людини повинні мати пріоритет над правами будь-якої спільноти (наші, класу), а права нації мають бути пріоритетними над правами держави, на відміну від концепції колективної демократії Ж.-Ж. Руссо.

Сучасні російські політологи вказують на такі принципи побудови правової держави:

• Держава спирається на стабільну конституцію і законодавство, що не суперечать ідеї природного права:

• Встановлена відповідальність держави перед громадянином і відповідно громадян перед державою, в результаті чого людина є захищеною від свавілля поточної влади і водночас сама вона має достатню правосвідомість (право-слухняність);

• Самообмеження держави відбувається вищим законом, який не може переступити ніхто;

• Оголошується рівність всіх перед законом;

• Встановлюється верховенство конституції (Основного закону) над іншими державними правовими актами;

• Наявність ефективної системи правоохоронних органів, які підкоряються тільки закону та виконують с все пряме призначення, яке й випливає з назви — охороняти право через закони:

• Присутність у громадян розвиненої правової свідомості, поваги до закону.

Правову державу характеризує багатопартійність, можливість легальної діяльності як правлячим колам, так і опозиційним політичним об'єднанням громадян. Вимоги нормативно-правових актів правової держави поширюються на діяльність усіх громадських і політичних інституцій, усіх громадян, на усі сфери суспільства. Будь-яка суспільно важлива інформація у правовій державі є доступною для громадян, а засоби масової комунікації - мають бути максимально незалежними від держави. На нашу думку, у сучасному світі таким вимогам відповідає стосовно політичної інформації корпорація "ВВС", яка більше ніж 100 років подає незалежно від поглядів уряду своє бачення інформації.

Таким чином, правова держава як політологічне поняття означає певний рівень розвитку держави з панівними принципами рівності людей перед правовими нормами та верховенства права, суворої відповідності законів держави правам людини.

Поняття правової держави фіксує ту величезну роль, яку грає закон у політичному житті і водночас ставить проблему: як право має співвідноситись з політикою, адже остання може встановлювати закон на свою користь? Право має стояти "над політикою", на думку ліберталістів, воно повинно бути "нейтральним", а судді мають бути незалежними у тлумаченні та використовуванні законів. Неспроможність судової системи вирішити політичну кризу в Україні 2007 року випливало, на наш погляд, з заангажованості суддів всіх рівнів, включно з Конституційним Судом, з недостатньо розрізненою судовою владою від інших гілок влади.

Можна стверджувати, що право - один з підмурків і виправдання державності, тому "ідеальна" держава має бути правовою.