Історія української преси: Навчальний посібник

Упродовж 1917 р. і в наступних роках українська *-ї преса розгалужується за її змістом. В першу чергу шириться видання преси Української Селянської Спілки. Крім центрального органу в Києві, яким була згадана вже "Народия Воля", виходять ще "Вісті Української Селянської Спілки" та "Селянська Спілка". У Катеринославі (Дніпропетровськ) виходить "Селянська Спілка", що перетворилася в "Крестьянського Союза". У Полтаві появляється тижневик "Селянська Спілка", у Сквирі — тижневик "Спілка" та "Вісті Комітету", у Бердичеві — тижневик "Селянська Думка", у Чернігові — "Народне Слово" і т. д. Поруч виходять органи рад селянських депутатів.

Разом з тим розвивається преса, що її провадить Товариство "Просвіта", кооперація та народні управи (земства). З центру перекидається на місця, вкриваючи країну мережею інформативно-просвітніх та кооперативних органів. Так, 1917 р. у Катеринославі починає виходити "Вістник Товариства Просвіти", якого появилося 22 числа, у Павлограді - "Степ", у Вовчанську (Харківщина) — "Вістник Товариства Просвіта", у Золотоноші — "Вільне Слово" та "Світло" (1918 р. двотижневик), у Херсоні Товариство "Українська Хата" видає "Вісник" (неперіодичний), у м. Широкому (Катеринославщина) Товариство "Просвіта" видає часопис "Зоря" (1917 р.— тижнево, 1918 ч- місячно), в Одесі з 31 березня 1917 р. "Просвіта" видає "Вільне Життя". Між іншим слід згадати також часопис під назвою "Гуляй-Польський Просвітянин", що за часів махновщини виходив у Гуляй-Полі, друкований на машинці з обкладинкою з друкарні загонів Махна.

Врешті, 1918 р. Київське Товариство "Просвіта" почало видавати журнал під назвою "Просвітянин", як центральний орган, але утриматися йому не пощастило.

Не менш розвинулася преса української кооперації. Згадаймо хоча б такі її органи як "Українська кооперація", що виходила в Києві в 1917-1918 рр., "Кооперативна Зоря" (Київ), двотижневик "Сільський Господар" там же та інші. На місцях найбільший розвиток цієї преси припадає на 1918 р. Крім загально-кооперативного та інформаційного матеріалу, знаходять тут місце матеріали літературного та громадянсько-політичного характеру. Досить згадати хоч би такі органи цієї преси як "Наша Спілка", яку в 1917 р. видавав тричі на тиждень Союз Кредитових і Споживчих Товариств у Ромні, тижневик "Союз" в Умані, "Будуччина" у Сквирі, "Кооперативний Листок" у Таращі, двотижневик "Полтавський Кооператор", "Споживач", що виходив у Катеринославі з 1918 р., а з 1920 р. прийняв совєтський напрямок, змінивши назву на "Кооперативне Життя", тижневик "Наша Хата" в Єлисаветі та інші.

З преси народних управ (земств) у першу чергу треба згадати "Київську Земську Газету", що виходила в 1917 р. за редакцією В. Прокоповича, та "Народну Справу", що виходила в 1918—1919 рр. з участю С. Петлюри, В. Садовського, Н. Григорієва, В. Ігнатієнка, М. Добриловського та інших. Був це тижневий журнал, що виходив у накладі 2.000 примірників. Побіч добре поставленої інформаційної частини мав він не менше добре підібраний матеріал літературно-історичного характеру та переклади.

Находилася преса народних управ (земств) і на місцях. Були це такі органи: щоденник "Звенигородська Зоря", "Канівські Вісті" (тижневик), катеринославське "Народне Життя" тощо.

Трохи з історії цього останнього органу ("Народне Життя"). Губернська народна управа в Катеринославі видавала часопис російською мовою під назвою "Народная Жизнь". Року 1918 провела вона серед читачів та громадських інституцій анкету: в якій мові ліпше видавати земську газету? Висліди, що їх управа опублікувала, були такі: 1) за видання виключно українською мовою висловилося 1079 читачів і 44 громадські інституції, 2) в мовах українській і російській — 4 читачі і громадські інституції, 3) в мові російській — 3 читачі.

У Кам'янці-Подільському губернська народна управа в 1918—1919 рр. видавала популярний журнальчик під назвою "Село" за редакцією М. Бутовського, а 1919 р. почала видавати за редакцією Кондрацького журнал "Освіта", присвячений питанням освітнього і педагогічного характеру.

Полтавська губернська народна управа 1917 р. почала видавати "Педагогічний Журнал" для читачів початкових шкіл. Участь у цьому журналі взяли педагогічні та культурно-освітні діячі, з яких треба згадати С. Русову, В. Чередниченкову, Чайківського та інших. Заведено було тут педагогічну хроніку, бібліографічний відділ Із рецензіями, покажчик книжок для дітей та підручників. Усе це викликало до журналу більший інтерес серед учительства.

Крім власних видань народні управи в багатьох місцях давали ініціативу та підтримку в організації видання того чи іншого громадського часопису. До таких випадків, як характеристичний, належить, наприклад, організація в 1918 р. газети в Кам'янці-Подільському. Почала вона виходити з 15. XII. 1918 р. з ініціативи Подільської губернської народної управи за головування В. Приходька і при підтримці Товариства "Просвіта". Названо було її "Життя Поділля". Першим редактором був проф. Л. Білецький, а секретар редакції В. Січинський. На початку 1918 р. газету перебрано було місцевим соціалістичним комітетом, а фактично місцевою організацією УПСР. Користуючись перебуванням у цей час у Кам'янці проф. М. Грушевського, запрошено його стати на чолі редакції. Проф. М. Грушевський погодився і близько став на початку до тяжчої, в умовах того часу, редакційної праці органу, що опинився відтятим воєнними подіями від світу. Секретарем редакції став А. Животко. Поборюючи всі перешкоди, "Життя Поділля" намагалося підтримувати нормальний вигляд часопису та орієнтувати читача в надзвичайно складних і тяжких обставинах. З приходом до Кам'янця совєтської влади (16.IV. 1919) часопис спробував був далі виходити. Але рішуче і непохитне становище, яке він зайняв у захисті української культури і прав українського народу, привело до виразного поденервовання совєтської влади, що не раз довелося відчути редакції. В одному з чисел на це було дано належну відповідь статтею С. Іваницького (директора учительської семінарії та члена губернської народної управи) під назвою "Юпітере, ти гніваєшся, значить ти не прав". Стаття ця була останньою краплиною в переповнений келих. Через день — наказ голови ревкому М. Барана1 та секретаря Самулевича про припинення газети. У наступному числі наказ цей було подано на місці передової статті в жалобних чорних рамцях. Число це було конфісковано. Газета перестала виходити. Але й совєтська влада пережила його лише кількома тижнями. Під натиском українських військ примушена була звільнити Камінець-Подільський, усе Поділля і податися далі, після чого знову відродилася українська преса.

Поза розгалуженням, що йшло вказаним шляхом, охопило воно також різноманітні галузі потреб суспільного життя. В першу чергу це була ціла низка органів урядового характеру, починаючи з органу Центральної Ради "Вісти з Української Центральної Ради". Упродовж 1917-1920 рр. виходили у Києві такі органи: "Вістник Генерального Секретаріату Української Народної Республіки", "Вістник Українського Військового Комітету", "Вістник Української Народної Республіки", що Його почало видавати Міністерство преси і пропаганди зі 7. XII. 1918 р. у Вінниці, "Вістник Міністерства Здоровля й Опікування", "Вістник Міністерства Ісповідань", "Вістник Державних Законів" і т. д.

Чимало інформативних органів Українського Інформативного Бюро Армії УНР (1919-1920 рр.), як наприклад, "Ставка" (Фастів, за редакцією Григоріїва), пізніш змінила назву на "Українська Ставка" (Вінниця), "Новини", що виходили в місці перебування передових частин армії, та інші.

Врешті, органи губернських комісарів, громадських комітетів. Видають свої часописи централі професійних організацій, наприклад, "Згода", що її видавала Всеукраїнська Фельдшерсько-Акушерська Спілка; "Наша Праця" — тижневик Всеукраїнської Ради поштових службовців, замість якої в 1918 р. виходив "Бюлетень Головної Ради поштово-телеграфічної Спілки". Тоді ж у Києві виходив "Вістник Всеукраїнської Спілки лікарських помічників, помічниць і акушерок". Всеукраїнська Учительська Спілка з вересня 1917 р. при найближчій участі С. Русової, С. Черкасенка, Я. Чепіги, О. Дорошкевича видавала свій місячник під назвою "Вільна Українська Школа", що продовжував традицію і завдання свого попередника з передвоєнних часів, яким було "Світло". Появляються часописи молоді — студентів ("Стерно") та середньошкільників ("Юнак" у Переяславі, "Каменярі" у Києві) та інші.

Про один з цих часописів згадує д-р Харитя Кононенко такими словами: "Видавали ми свою газету "Каменярі", де самі писали всі статті, самі були і кольпортерами та майже друкарями, бо всі друкарні були завалені роботою... Скрізь нас, осередчан, було повно, всім ми цікавились, на все живо реагували..."

Врешті, часопис для дітей під назвою "Волошки", який звернув на себе увагу і викликав симпатію як серед дітей, так і серед дорослих своїм змістом і гарними ілюстраціями.

Народжується перший на східноукраїнських землях двотижневий часопис українського жіноцтва під назвою "Жіночий Вістник" як орган Українського Жіночого Союзу. Поставивши завданням координувати жіночу громадську працю, часопис попереджував: "Хто надіється знайти які-небудь феміністичні, суфражистські тенденції, нехай не передплачує "Жіночий Вістник", бо у ньому цієї поживи не знайде".

З 1.УІ. 1917 починає виходити тижневик, присвячений військовим справам під назвою "Українська Військова Справа".

Виходять "Українські Медичні Вісті" (двотижневик за редакцією С. Лукасевича) та правничий орган під назвою "Закон і Право". Справам агрономічним присвячує свої сторінки "Вістник Громадської Агрономії", що його з 1918 р. почав видавати Всеукраїнський Союз Земства за редакцією В. Мацієвича.

Появляється церковно-релігійна преса, як тижневик "Віра й Держава" або "Церковний Вістник Запоріжжя" (Катеринослав).

У 1918 р. за редакцією П. Зайцева у Києві виходить історичний журнал під назвою "Наше Минуле". Думка про видання такого часопису виникла ще в 1917 р. серед осіб, що гуртувалися навколо видавничого товариства "Друкар", яке восени того року було перенесено з Петербурга. Завданням журналу редакція ставила освітлювати "невпинну боротьбу українського народу за його політичні права, а також національну своєрідність його традицій у письменстві, культурі й мистецтві". Розгорнувся цей журнал у багатий і різноманітний змістом орган, в якому знайшли місце цінні праці та розвідки з історії України, письменства, культури і мистецтва, спомини і листування, матеріали з побуту та з історії національно-політичного руху. Перше число появилося в серпні 1918 р. в 13 аркушах друку накладом в 6.500 примірників. Усього за 1918 р. вийшло три книжки в 13—15 аркушів кожна. З них друге число було видане в кількості 5.000 примірників. Участь у журналі взяли найвидатніші наукові й літературні сили того часу. Обкладинку виконав Юрій Нарбут. Вміщено було в цих трьох числах 1918 р. багато цінних праць історичних, дано докладну хроніку культурного життя та силу архівного матеріалу.

Наступна (подвійна) книжка появилася на початку 1919 р. (за совєтської влади) в кількості 4500 примірників. У цьому числі, особливо цінному і цікавому, знайшла місце низка праць шевченкознавства П. Зайцева, П. Филиповича, С. Єфремова та інших. Тут же опубліковано було текст часопису "Помийниця" (1863 р.), згадку про "Киев-ский Телеграф", автобіографію М. Шрага та інше.

Цінними виявилися тут відділ "Архів літературний", в якому подано літературні матеріали, листування, матеріали щодо чинності цензури, та "Архів історичний" з матеріалами з архівів російських цивільних і військових урядів, що стосуються українського руху тощо.

Появляються органи, присвячені книзі. У вересні 1917р. виходить у Києві перша книжка критико-бібліографічного журналу під назвою "Книгар", який починає видавати видавниче товариство "Час" за редакцією В. Старого (Ко-ролів-Старий). У вступній статті журнал цей писав: "Раніш критико-бібліографічну роботу більш-менш виповняла наша загальна преса. Тепер же... загальна преса просто не має місця і змоги в потрібній мірі виконувати це завдання. Тому виявляється справді пекуча потреба в спеціальному періодичному органі..."

Журнал цей розгорнувся в книголюбський орган ширшого характеру. Крім широко поставленого відділу "Критики і бібліографії" на його сторінках з'являється довга низка цінних статей на теми книгознавства, журналістики й літератури. Досить згадати тут хоч би такі з них: "З історії книги на Україні" В. Модзалевського, "Свято книги" Г. Дмитренка, "Загальні принципи технічної організації бібліотеки" С. Кондри, "Кольорові папери" (в справі обкладинки) К. Широцького, "Завдання української журна-лістичної бібліографії" С. Кондри, "Україна в освітленню європейської преси" Г. Гасенка, "Українська преса в Америці" А. Яриновича та інші.

Участь у журналі, крім вже згаданих авторів" взяли ще такі як Д. Дорошенко, М. Левицький, О. Левицький, А. Ніковський, С. Русова, Ю. Тищенко, ?. Пильченко, О. Мишок, Л. Лобода, О. Кошинь, який дав тут більшу замітку про "Народні мелодії з голосу Лесі Українки, які записав К. Квітка", П. Зайцев, Старицька-Черняхівська та інші.

Тоді ж у Полтаві Педагогічне Бюро при губернській народній управі починає видавати двотижневик "Книжний Бюлетень", а в 1919 р. у Києві Всенародна (Всенаціо-нальна) бібліотека за редакцією І. Житенького видає зшитками 4—5 аркушів квартальний присвячений бібліотекознавству під назвою "Книжний Вістник". Відновлюється науковий тримісячник українознаства під проводом М. Грушевського, що його видає Українське Наукове Товариство в Києві.

Починають виходити "Театральні Вісті" (тижневик) та "Мистецтво", що виходить в 1919 р. у Києві за редакцією Гната Михайличенка та М. Семенка.

Поруч з "Літературно-Науковим Вісником", що по перерві знову починає виходити, появляється ілюстрований журнал під назвою "Універсальний Журнал". Була це спроба так званого родинного журналу, який починає видавати в жовтні 1918 р. товариство "Грунт" у Києві за редакцією І. Немоловського. Секретарем редакції був П. Ковжун.

Зустрінуто цей новий тип літературного часопису прихильно. "Книгар", відгукуючись на перше число, підкреслив, що "перша спроба робить цілком приємне враження". "Центральне місце, — писав він далі, — безперечно належить по формі статті М. Сріблянського (М. Шаповала) "Quo vadis, Україно?". "Легким стилем, граючись парадоксами, — писав В. Старий (Королів), - дає Сріблянський інтересно скомпонований прогноз сучасного світового соціально-політичного катаклізму і закінчує його бадьорими нотами оптимізму. Це власне не публіцистика, а тема для національного роману".

Участь у журналі, крім згаданих, взяли П. Тичина, Я. Савченко, який крім поезій дав тут цінну статтю про український театр ("Молодий театр"), К. Поліщук, М. Обід ний та інші. Крім літературного відділу, ілюстрованого образками А. Ждахи, О. Кишевського та інших, мав журнал огляди життя на українських землях і за кордоном, огляди нових видань, літературних та інших.

У квітні 1919 р. появляється літературно-мистецький журнал-місячник під назвою "Музагет" (відразу за три місяці), в якому взяли участь переважно символісти, як літературно-мистецька група.

Врешті, 1917—1919 pp. виходить літературно-науковий місячник під назвою "Шлях". На початку виходив він у Москві (чотири числа) за редакцією Хв. Коломійченка, а потім в Києві. Продовжував він напрям "Української Хати". У вступному слові редакція заявила, що "ніколи в історії не було так повно поставлено перед Українським Народом огняне питання: бути чи не бути". А тому "поширення, звищення і розквіт рідної культури на початках самостійності України при федеративній згоді з іншими країнами — все це мусить об'єднувати українців як всенародне гасло".

Серед співробітників згадаємо тут хоч би такі імена як М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка, X. Алчевська, О. Кобилянська, М. Шаповал, П. Тичина, М. Рильський, які виступили з творами поетичними, оповіданнями, новелами. Тут же статті на теми мистецтва (О. Агієнка, Б. Підгорецького про П. Синицю), на теми літературні (М. Сріблянського- М. Шаповала), охорони історії пам'яток М. Біля шевського. З публіцистичними статтями виступили тут О. Ковалевський, А. Товкачевський, який в статті "Наші сусіди і ми" дав продовження і розвиток думок, порушених ним ще в "Українській Хаті" (в 1914 р.) в статті під назвою "Великороси та ми" та інші.

Подекуди з'являються літературно-наукові органи і на провінції. Перед веде молодь. Так наприклад, у Кам'янці-Подільсько му з 31. III. 1920 р. Рада студентських представників Українського університету починає видавати за редакцією Ю. Липи журнал під назвою "Нова Думка".

Врешті, гумористично-сатиричні часописи. Першим в 1917 р. появився двотижневик під назвою "Ґедзь". Як зовнішнім виглядом, так і внутрішнім змістом дуже відрізнявся він від свого попередника "Шершня" і то не в свою користь. Не більш можна сказати і про "Реп'яхи", що виходили в 1918 р. Інакше виявив себе "Будяк" — тижневий журнал гумору і сатири, що почав був виходити 1917 р. у Києві за редакцією С. Паночіні. Роблячи огляд цього часопису, "Книгар" (В. Королів-Старий) слушно підкреслював, що перше, що звернуло увагу в цьому журналі, — це досвідченість редактора, чепурність і охайність зовнішнього вигляду. "Судячи по першому числі, — закінчував свою замітку В. Старий, — можна сподіватися, що "Будяк"... має всі дані зробитися цікавим матеріалом для дозвільного читача в інтелігентних українських родинах".