Історія України: навч. посіб.

22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку Німеччина напала на СРСР (разом з нею у війну вступили її союзники: Італія, Румунія, Словаччина, Угорщина і Фінляндія). її армія наступала у трьох напрямках: група "Північ" — на Ленінград, група "Центр" — на Мінськ і Смоленськ (з Москвою як подальшою ціллю), група "Південь" - на Житомир і Київ. Неукраїнському відтинку фронту радянсько-німецьке воєнне співвідношення було таким: у людях —1:1,4, артилерії — 1,3:1, танках — 4,9:1, літаках — 2,4:1. Проте навіть за цих порівняно сприятливих обставин зупинити німців на радянському кордоні не вдалося. їх просування полегшувалося тим, що старі укріплені райони — т. зв. лінію Сталіна — у зв'язку з перенесенням після 1939 р. кордонів, ліквідували, а нову — "лінію Молотова" — не закінчили. За перші три тижні війни Червона армія втратила 850 тис. чол., 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат (німецькі бойові втрати в живій силі були в 10разів меншими).

Такий перебіг подій настільки приголомшив радянське керівництво, що, як стверджують дослідники, у липні 1941 р. Й.Сталін, Л.Берія і В.Молотов обговорювали питання про капітуляцію Радянського Союзу перед нацистською Німеччиною, погоджуючись віддати Гітлеру Прибалтику, Молдавію, значну частину України, Білорусії. Проте болгарський посол, через якого вони намагалися зв'язатися з Гітлером, відмовився бути посередником у цій сумнівній справі.

Згідно з військовою доктриною, СРСР готувався воювати на чужій території, тому більше половини радянських запасів: зброї, боєприпасів, обмундирування, техніки, пального — було складовано поблизу кордону (згадуваний вже В.Суворов мотивує це підготовкою Сталіна до нападу на Німеччину, який мав статися 15липня 1941 р.). У результаті, за перший тиждень війни 30 % всіх запасів боєприпасів, 5,4 із 7,6мли гвинтівок, 191 із 240 тис. кулеметів, 60 % всіх запасів пального і продфуражу було або знищено, або захоплено противником.

До кін. 1941 р. ворог окупував майже всю Україну (за винятком східних районів Харківської, Сталінської та Ворошиловградської областей). Слабко підготовлена та погано озброєна Червона армія не витримувала натиску німецького війська. Приклади серйозного спротиву нацистам були нечисленними. У перші дні наступу німецькі частини наразилися па відчайдушний опір на лінії Луцька — Бродів — Рівного — Дубни, де з 23 по 29 червня 1941 р. велися перші на Східному фронті танкові бої. Незважаючи на настирливі атаки, протягом б днів стримувала наступ ворога 41-ша стрілецька дивізія у районі Рави-Руської. Значний героїзм проявили й кинуті напризволяще оборонці прикордонних заставу Сокалі, Перемишлі, Володимирі-Волинському. Але, як правило, нацисти зосереджували у ключових точках потужні сили і за рахунок цього без якихось ускладнень проривали радянську оборону.

У зв'язку з нестачею зброї та боєприпасів, втрачених через недалекоглядну політику вищого державного керівництва, склалася ситуація, коли, за словами історика В.Короля, гвинтівкою у перших боях був озброєний лише один з трьох червоноармійців, а інколи один — з п'яти. До того ж, солдатам на один день активних боїв видавали тільки півтори обойми патронів, по одній кулеметній стрічці, по чотири снаряди на гармату, чого було недостатньо навіть для відбиття однієї атаки ворога. В результаті багато підрозділів і частин Червоної армії потрапляли в оточення, а тому, як правило, змушені були гинути або здаватися у ворожий полон. Зокрема, на українській території сталося найбільше з усіх відомих воєнній історії оточень, коли у сер. вересня 1941 р. під Києвом німецькі війська взяли в кільце 660 тис. чол., у т. ч. 60 тис. командирів, Південно-Західного фронту. Одною з причин катастрофи став наказ Сталіна, що вимагав "за будь-яку ціну" утримувати Київ і заборонив військам фронту відступити на лівий берег Дніпра. З оточення зуміли вирватися лише окремі загони. Командувач фронтом М.Кирпонос та група генералів загинули. Подібної поразки Червона армія зазнала наприкін. травня 1942 р. під Харковом, коли в німецький полон потрапили 240 тис. чол.

22 липня 1942 p., після захоплення німцями м. Свердловська на Ворошиловградщині (нині Лугатцина), вся українська територія була остаточно окупована. Втрати Червоної армії тільки вбитими і полоненими склали бл. 5 млн чол., тоді як втрати німців — трохи більше 250 тис. Від радянської кадрової армії на той час залишилося всього 8 %. Очевидно, що якби територія СРСР обмежувалася лише її європейською частиною, то його поразка у 1941 р. була б неминучою. Але Радянському Союзові, як влучно помітив Я.Грицак, пощастило на природних союзників. По-перше його рятували великі простори — Червоній армії було куди відступати. Наявність великого тилу у східній частині СРСР дозволила, до того ж, евакуювати туди військове виробництво. По-друге, радянське керівництво скористалося з величезного людського потенціалу, який, як гарматне м'ясо, кидали під наступаючі німецькі танки. Та й, зрештою, зимою 1941/42 pp. допомогли тріскучі морози.