Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Либідь | Кількість сторінок: 624

Парламентські вибори 2001 p. Нові політичні орієнтації

На парламентських виборах 2001 р. Лейбористська партія на чолі з Тоні Блером здобула нову впевнену перемогу, отримавши в палаті громад 406 депутатських мандатів із 659. Це сталося завдяки вмінню лейбористів маневрувати, насамперед, у соціальній політиці, раціонально здійснювати перерозподіл національного багатства. За попередній термін свого правління (1997—2001 pp.) лейбористи домоглися значного зближення рівня доходів най багатшої і найбіднішої груп населення. Реальний дохід "нижніх" (10 % усього населення) збільшився на 9,3 %, а "верхніх" (10 % населення) зменшився на 0,7 %.

Зрушення лейбористського "третього шляху" у бік консерваторів було водночас рухом у бік економічного лібералізму. Лейбористи вели також активну боротьбу за виборця. Різке скорочення протягом останніх років кількості найманих робітників (у первісному значенні цього слова), трансформація найманої праці в самодіяльну змусили лейбористів звернути особливу увагу на ті групи "трудящих", які утворилися з робітничого класу. Такою, зокрема, численною групою були представники малого бізнесу. На його інтересах дедалі частіше почали схрещувати свою політичну й пропагандистську зброю головні політичні партії. Лейбористи всіляко сприяють поліпшенню умов кредиту для малого бізнесу, а консерватори удаються до переговорів з тред-юніонами, намагаючись залучити їх на свій бік. Дрібний буржуа — це й є робітничий клас сьогодні. За нього, як електорат, ведеться боротьба між політичними партіями.

Якщо наприкінці XX — на початку XXI ст. лейбористи знайшли свою "золоту жилу", то консерватори за нових умов не змогли виробити соціально-економічну Й політичну модель, яка змогла б кинути виклик "третьому шляху" лейбористів. У 2001 р. консерватори відзначили 135-ліття своєї партії. Однак того ж року вони зазнали серйозної поразки на парламентських виборах. Як наслідок, їхній лідер Вільям Хейг на черговій конференції Консервативної партії у Блекпулі (2001) змушений був поступитися посадою 1. Дункану Сміту.