Політична історія України: Навчальний посібник

У першій половині 80-х років адміністративно-командна система управління народним господарством, тоталітарний політичний режим в СРСР привів країну до глибокої соціально-економічної та суспільно-політичної кризи. Це засвідчила зростаюча науково-технічна відсталість порівняно з передовими західними країнами, уповільнення темпів економічного розвитку, низька якість більшості вітчизняних промислових товарів, неспроможність колгоспно-радгоспної системи створити країну сільськогосподарською продукцією, вражаюча безгосподарність, нездатність режиму забезпечити своїм громадянам задовільний рівень життя, дефіцит найнеобхідніших товарів, нещадне переслідування владою інакомислення та опозиції, всевладдя партноменклатури, поширення корупції, соціальна апатія, пияцтво та інші негаразди.

Партійно-радянське керівництво знало про кризові явища, але ретельно приховувало цю інформацію від громадськості. У верхніх ешелонах влади не було єдності щодо шляхів розвитку країни. Одна група керівників вважала, що потрібно посилити адміністративно-командні методи, навести дисципліну; інша твердила, що ніяких істотних змін не потрібно і можна проіснувати в "застої" ще багато років; третя схилялася до необхідності проведення реформ. З обранням у березні 1985 р. Генеральним секретарем партії М. Горбачова перемогли прибічники реформ.

Розпочинаючи реформування країни, Горбачов та його однодумці в партійно-радянському керівництві не мали на меті докорінну зміну соціально-економічних відносин. Йшлося про вдосконалення, зміцнення існуючої системи, поліпшення управління господарським механізмом.

Термін "перебудова" з'явився пізніше. Першим гаслом, проголошеним у її процесі, було "прискорення". Курс на прискорення був закріплений в "Основних напрямках економічного і соціального розвитку СРСР на 1986—1990 pp. і на період до 2000 року", прийнятий XXVII з'їздом КПРС (1986). Передбачалося до 2000 р. створити виробничий потенціал, що дорівнював би створеному за всі попередні роки радянської влади. Утопічність цього була очевидною, а замість "прискорення" розпочався спад промислового виробництва. У 1987 р. проголошено необхідність змін в економічній політиці, переходу від адміністративно-командних до економічних методів управління народним господарством. Але існуючий адміністративно-командний економічний механізм не підлягав реформуванню, радянське планово-директивне господарство не сприймало законів ринкової економіки.

Економічні підсумки 1985—1991 pp. були незадовільними. Рівень життя людей невпинно знижувався, до того ж у квітні 1986 р. Україну спіткала аварія на Чорнобильській АБС — найбільша екологічна катастрофа XX ст. Від радіоактивного опромінення в перші дні після катастрофи померло кілька десятків людей. У ліквідації наслідків аварії було задіяно до 600 тис. осіб. Десятки тисяч з них стали інвалідами, багато померло. Наслідки аварії негативно позначилися на здоров'ї 2,5 млн людей. Лише прямих збитків було завдано на 10 млрд доларів США. Крім прямих витрат на ліквідацію аварії, потрібно було у стислі строки відселити 160 тис. осіб, побудувати їм житло. Із сільськогосподарського обігу було вилучено 190 тис. гектарів угідь, а забруднено радіонуклідами до 50 тис. кв. км (8,2 % території республіки).

Чорнобиль став апофеозом злочинів тоталітарної системи в Україні, яка породила байдужість, некомпетентність, халатність. Український народ був поставлений на межу виживання. Потрібні були радикальні зміни у суспільно-політичному житті країни.