Історія нових незалежних держав: Навчальний посібник
Автор: Орлова Т.В. | Рік видання: 2010 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 487
Автор: Орлова Т.В. | Рік видання: 2010 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 487
(electoral system) - порядок організації і проведення виборів у представницькі органи влади, сукупність правил і ...
(electoral campaign) – найважливіший компонент політичної діяльності (як державної, так і громадської), яка здійснюється у ...
– (political independence) — самостійність, суверенність держави у внутрішній і зовнішній політичній діяльності; можливість для ...
(нім. Souveranitat, франц souverainite - верховна влада) - незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб ...
(грец. autonomia - незалежність) – форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, ...
Період національного пробудження Латвії почався у роки "перебудови". У 1988 р. був створений Латвійський Народний Фронт і Рух за національну незалежність Латвії. Виникла також Соціал-демократична партія. 4 травня 1990 р. Верховна Рада Латвійської PCP прийняла "Декларацію про відновлення незалежності Латвійської Республіки". Відновлювалися також основні положення Конституції 1922 р. 21 серпня 1991 р. прийняли конституційний закон про державний статус (відновлення незалежності) Латвії. 6 вересня 1991 р. СРСР визнав незалежність Латвії.
Відповідно до Конституції 1922 р. були відновлені політичні, економічні та судові інститути країни. 5—6 червня 1993 р. відбулися вибори нового парламенту — Сейму. За місця в 101-місцевому сеймі боролися 23 політичні партії і виборчі коаліції, проте тільки вісім з них отримали достатню кількість голосів для представництва у парламенті, тобто пройшли 5-відсотковий бар'єр. Найбільшу кількість місць — 37 — виборола виборча коаліція "Латвійський шлях", до складу якої входили реформістськи налаштовані члени старої Верховної Ради і латиські реемігранти, котрі набули популярності. Друге місце — 15 — посів правий Рух за національну незалежність Латвії, а третє — 13 — ліва виборча коаліція "Народна згода", яка висловлювала інтереси російськомовного населення. Решту місць поділили кілька правих і центристських партій. Спікером парламенту обрали Ілгу Крейтусе (була одним з лідерів Демократичної партії).