Соціологія - Навчальний посібник

Автори: , , | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Вид-во Європейського університету | Кількість сторінок: 246

Становлення теорії управління як науки

На початку XX століття проблема управління була вже досить чітко окреслена в концепціях Ф.Тейлора, М.Вебера, А.Файолята інших теоретиків управлінської науки. Змістом цих концепцій було ствердження, що управління — це процес, який здійснюється виключно на засадах раціоналізму. Проте, реалізація концепцій цих вчених висвітлила і слабкі сторони раціоналізації управлінського процесу. Тому вже в 30-ті роки минулого століття починає розвиватись в управлінській науці поведінково-органІзацІйна концепція, в якій значне місце займають емоційні чинники. Сьогодні ці два напрями — раціоналістичний і поведінково-організаційний — розвиваються паралельно.

До XX століття і в перші його десятиріччя управління організаціями будувалось на жорсткій основі, зміст якої виражався просто: "Твоя справа працювати, моя — керувати". Така форма управління не визнавала ніяких компромісів. То був рецидив феодальної епохи, в якій підлеглий повинен був знати своє місце, бути покірним і беззастережно виконувати всі вказівки того, хто поставлений над ним зверху.

Традиційне управління, як відомо, орієнтувалося на кінцевий результат як мету діяльності і під цю мету "підтягувалися" відповідні засоби. Головною підвалиною в управлінському процесі була формальна організаційна структура, що втілювала "дерево цілей" та контроль. Діяльність управління була спрямована в напрямку "мети".

Сучасний менеджмент здійснюється в напрямку "бути", коли цілі с вторинними стосовно деякої системи цінностей. Акцент управління при цьому переноситься із спонукання на мотивацію, від якої залежить ефективність стимулювання активності при сплетінні інтересів зовнішнього і внутрішнього середовища організації, на формування свідомості "Я", своєї визначальної особливості і навіть якоїсь певної соціальної місії.

Управлінська думка XX століття, стверджує український вчений БА. Гаєвський, особливий акцент зробила на перетворення управління в науку. Сучасна наука управління, зазначає він, є результатом відкриття нових наукових методів пізнання матеріального і духовного оточення, науково-філософського розуміння матеріальної і духовної організації світу, його об'єктивних засад, системного змісту, само управлінських можливостей.

До структури науки управління входять її методологічні засади, зокрема загальна теорія організації, особливо тектологія Богданова, кібернетика, концепція ідеальної організації Вебера, системологія, діалектика Гегеля і у відповідності з оригінальністю об'єкта управління інше наукове знання, яке може мати методологічний сенс щодо даного об'єкта, в даному часі і просторі.

Елементами структури науки управління, підкреслює професор Б. Гаєвський, крім методологічного знання — інструментарію, входять загальні теоретичні уявлення про управління як системне явище і вид діяльності. Тому вона займається його принципами, видами, функціями, методами, формами управління, а також основним продуктом управління — управлінським рішенням, управлінським режимом.

До науки управління входять також управлінські аспекти політичної організації суспільства, управління матеріальним і духовним виробництвом, управлінська праця як вид інтелектуальної діяльності, зокрема те, що прийнято називати соціальним.

Зміни в суспільному житті середини XX століття спричинили формування керівника нового типу. Якщо від керівника минулих епох вимагалося, щоб він був суворий, то сьогодні — ще і справедливий. Мало того, він повинен тонко відчувати соціальну динаміку змін як в суспільстві, так і в організації. Провідним у діяльності керівника стає принцип "Справедливість з дотриманням твердості", який вимагає певної уваги до працюючих, уміння прислухатись до їхньої думки, враховувати їхні поради, заохочувати творчий елемент підходу до праці.