3.1. Державно-управлінські рішення як об'єкт політичного прогнозування
Розроблення та прийняття рішень є дуже складним процесом. Процес вироблення науково обґрунтованих, виважених і доцільних рішень є центральною ланкою політичного процесу і державного управління. Особливий інтерес становить вивчення процесу прийняття рішень, коли суб'єктом виступає держава в особі виконавчого або представницького органу. При цьому постає принципове питання: чи будь-яке державне рішення є управлінським (у вузькому розумінні) і чи кожне управлінське рішення є державним.
Державне рішення — акт соціального управління, за допомогою якого держава визначає підстави виникнення, зміст або припинення регульованих суспільних відносин. Державне рішення є вибором альтернативи майбутньої дії, спрямованої на досягнення політичної мети, організації діяльності об'єктів політичного управління. Очевидно, що ефективною є та політика, яка може правильно оцінювати сьогодення, вміло використовувати політичний досвід та передбачати можливі наслідки рішень, що приймаються.
Управлінське рішення можна розглядати як вид діяльності, яка відбувається в керованій підсистемі й пов'язана з підготовкою, вибором та прийняттям певних варіантів дій, тобто це вид роботи в самому апараті управління, певний етап процесу управління. В іншому розумінні управлінське рішення є описом передбачуваних дій керуючої системи щодо керованої.
Управлінські відносини — відносини, пов'язані із здійсненням управлінських функцій — упорядкування, регулювання, узгодження, координації та субординації. Отже, акт соціального управління, за допомогою якого держава визначає підстави виникнення, зміни або припинення управлінських відносин, є державним управлінським рішенням. Управління соціальними системами відбувається шляхом прийняття та реалізації рішень. Відповідно основною формою здійснення державного управління також є управлінські рішення. Отже, цілеспрямованість державного управління виявляється саме через них.
Рішення в системі державного управління дуже різноманітні, багаторівневі й мають різну владну силу. Рішення, спрямовані на вирішення найважливіших проблем держави, приймаються на рівні вищих та центральних органів державної влади, допоміжні та проміжні рішення — на рівні або в межах відповідного апарату.
Основними ознаками державно-управлінських рішень є:
• спрямованість на вирішення проблем державного рівня;
• оформлення у вигляді нормативно-правових актів, програмно-правових документів (програм, концепцій, сценаріїв, планів) та організаційно-розпорядчих рішень (доручень, штатних розписів і структур, інструкцій тощо);
• державно-управлінські рішення є елементами державно-управлінських відносин;
• формування на їх основі державно-управлінських впливів;
• виконання всіма особами, підприємствами, організаціями, установами та органами влади;
• забезпеченість, у першу чергу, необхідними державними ресурсами.
На різних етапах державного управління застосовуються різні державно-управлінські рішення, що дає можливість виділити та класифікувати їх за формою на три групи:
1) нормативно-правові (конституція; конституційні закони та угоди; закони; міжнародні угоди; укази глави держави; постанови парламенту та уряду; накази міністрів, керівників інших централь-них органів державної влади; положення про центральні органи державної влади; державні та галузеві стандарти тощо);
2) програмно-цільові (національні, державні, регіональні, галузеві та міжвідомчі концепції, програми, проекти);
3) організаційно-розпорядчі (доручення та організаційно-координаційні рішення вищих і центральних органів державної влади).
Така класифікація державно-управлінських рішень відповідає основним формам державно-управлінської діяльності, а саме: правовій, за допомогою якої управлінські рішення і дії набувають характеру встановлення та застосування правових норм, та організаційній, яка охоплює різноманітні дії, спрямовані на реалізацію оперативних завдань та матеріально-технічних операцій. Програмно-цільове управління є організаційною формою, яка орієнтує ресурси на конкретний результат. Так звана організаційно-правова форма передбачає обов'язкове введення правових норм шляхом застосування певних організаційних норм.
Рішення, що приймаються органами державної влади та оформлюються у вигляді різних актів, мають бути більш обґрунтованими і раціональними, враховуючи їх обов'язковість та вплив на все населення, сфери діяльності, території. Це суттєво відрізняється від управлінських рішень на рівні комерційних організацій, що мають внутрішню спрямованість, обмежуються лише їх масштабами або мають загальнообов'язкове значення для інших суб'єктів та об'єктів.
Взагалі під державно-управлінськими рішеннями слід розуміти всі управлінські рішення, які приймають вищі та центральні органи державної влади з метою визначення і реалізації державних цілей, стратегії їх досягнення, основних функцій державної політики, а також вирішення проблем державного рівня. Це може бути визначення пріоритетів цілей і функцій держави у певний період її розвитку; розроблення, корекція і реалізація державної політики та її певних складових; реформування структури органів державної влади; формування щорічних державних бюджетів і планів соціально-економічного розвитку; реформування системи державної служби.
Прийняття рішень у державному управлінні — це передусім результат діяльності його суб'єктів, спрямована на вирішення певних проблем державного рівня, що пов'язані з відповідними управлінськими ситуаціями. Виявлення таких ситуацій, їх аналіз, формування обмежень та критеріїв для оцінки рішень, виявлення і оцінка альтернативних варіантів рішень, а потім вибір одного з них є класичним процесом прийняття рішень.
Державно-управлінські рішення є важливою ланкою в ланцюзі ''держава — державна влада — державне управління — державно-управлінські відносини — державно-управлінські рішення — державно-управлінські дії — суспільство". Державно-управлінські рішення є результатом державного управління. Саме це створює можливості оцінки його стану та розвитку шляхом визначення якості державно-управлінських рішень, використання відповідних моніторингів, на-копичення та оброблення даних і знань, застосування інформаційно-пошукових систем з використанням сучасних інформаційних та комп'ютерних технологій. Достатня кількість достовірної та оперативної інформації дає змогу отримувати прогнозні модельні оцінки з різноманітних питань і спростити їх проектування.
Державні рішення є центральною складовою системи державного управління. На механізм прийняття державних рішень впливає їх зв'язок із соціально-політичною, економічною, правовою, ідеологічною та іншими сторонами функціонування суспільства і держави. Тому дослідження процесу прийняття державних рішень потребує вивчення усіх уявлень, які стосуються його структури, функцій та їх взаємодії із зовнішнім середовищем. Таке дослідження процесу прийняття рішень можливе лише на модельованому рівні, тобто потребує системного аналізу. Тим більше, що при виробленні рішення завжди потрібно прагнути оптимальность Це означає встановлення найбільш чіткої мети відповідно до об'єктивних тенденцій соціально-економічного розвитку, застосування наукових методів для визначення змісту рішення, розроблення системи обґрунтованих заходів для досягнення мети з найменшими затратами. В кінцевому рахунку ступінь практичної реалізації рішень є підставою для оцінки їх опти-мальності.
Значне розшарування суспільства, багатопартійність, функціонування значної кількості громадських об'єднань, організацій і груп, а також адміністративно-територіальних одиниць зумовлюють наявність різних інтересів, що можуть не збігатися як з державними, так і поміж собою, або навіть мати протилежну спрямованість. Повне їх взаємоузгодження є нездійсненним бажанням. Але при розробці та прийнятті державного рішення прогнозуються очікувані позитивна і негативна реакції з боку носіїв всього розмаїття інтересів, щоб орієнтуватися в ситуації та визначити, чи спроможне воно одержати підтримку більшості громадськості. За будь-якої прогнозної інформації з усіх альтернативних варіантів обирають саме те рішення, яке більшою мірою відповідає загальнонаціональним інтересам.
У чому ж виявляється зв'язок між прогнозуванням і прийняттям державно-управлінських рішень? Спонукальна функція прогнозування зумовлює таку його особливість, як ефект впливу прогнозу на вихідні передумови передбачення. Ефект передбачення може бути як позитивним і прискорювати здійснення прогнозу, так і негативним, що гальмує його реалізацію, а іноді може супроводжуватися самознищенням прогнозу. Це зумовлено тим, що досягнення цілей прогнозу перебуває в прямій залежності від об'єктивних умов його здійснення. Якщо прогноз відповідає умовам розвитку об'єкта, то його реалізація на практиці буде успішною. І навпаки, невідповідність прогнозу цим умовам негативно вплине на його реалізацію.
Таким чином, на взаємозв'язок умов здійснення прогнозу і його цілей впливає взаємозв'язок прогнозування і прийняття рішень. Рішення, як правило, приймаються на підставі даних прогнозування. У свою чергу, прийняті рішення впливають на результати здійснення прогнозів. Ось чому, щоб уникнути розбіжностей між прогнозуванням і прийняттям рішень, необхідне систематичне коригування прогнозу, в тому числі шляхом його порівняння з цілями розвитку об'єкта прогнозування та їх здійсненням.
