Соціальна географія: навч. посібник

Автор: | Рік видання: 2007 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 349

2.5. Особливості застосування теоретичних знань соціальної географії у практиці життєдіяльності населення

Під практикою у найширшому філософському розумінні слова розуміють специфічну людську, свідому, доцільну, цілеорієнтовану, чуттєво-прикладну діяльність. Будь-яка ідея, гіпотеза, теорія мусить пройти апробацію на практиці, що виступає критерієм істини. Практика — основа пізнання. Отже, жоден вид діяльності, у тому числі й духовної, не існує безвідносно до практики.

Соціальна географія узагальнює, підсумовує та переосмислює дані практики, яка надалі охоплює теоретичні знання і, впроваджуючи у життя, коригує їх, розвиває. Так складається єдність практики і практичного освоєння наукового знання.

Форми застосування соціально-географічних знань на практиці різноманітні, але всі вони ведуть до зміни повсякденного, приватного, соціального і суспільного життя.

Під повсякденним життям розуміють звичайні, буденні дії, переживання, взаємодії людини. У науковій літературі повсякденність трактується (з посиланням на А. Шюца) як увесь соціокультурний світ, де людина існує так само, як й інші люди, взаємодіючи з ними й об'єктами навколишнього світу, впливаючи на них, змінюючи її, зазнаючи у свою чергу їхніх впливів і змін *125 . Отже, повсякденність — це переплетення предметів, емоцій, соціокультурної комунікації, щоденної діяльності та повсякденного знання, тобто все, що відбувається кожного дня, є інтуїтивно вірогідним і закріпленим у досвіді людини. Всі буденні взаємодії визнаються "своїми", а інституціолізовані форми і правила, які не залежать від волі людини, вважаються "іншими", "етикетними".

*125: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 169.}

Буденне життя — це постійні процеси "оповсякденювання" діяльності людини у вигляді навчання, засвоєння традицій і закріплення норм, правил орієнтації, опанування того чи іншого способу життя, стандартів взаємодії з довкіллям, засобів досягнення цілей.

Чим більша кількість знань з будь-якої науки, у тому числі й соціальної географії чи регіональної соціальної географії, стає "оповсякдененою", тим більшу роль ця галузь знань виконує в практиці життєдіяльності населення.

Однак повсякденність постійно порушується інноваціями, появою незвичного, відхиленням від стереотипів, традицій і формуванням нових правил, звичок, значень. Незвичне впродовж певного періоду долучається до процесу оповсякденювання і, перетворюючись на повсякденне, розширює сферу буденного. У такий спосіб людина постійно існує на межі буденного і небуденного зв'язаними відношеннями доповнюваності та взаємоперетворювання. Нове соціально-географічне знання виступає як елемент "подолання повсякденності", як щось нове і небуденне, але згодом перетворюється на повсякденне, розвиваючи при цьому не лише світогляд людини, а й виступаючи стимулюючим фактором творення нової дійсності.

Безумовно, для розвитку соціальної географії і регіональної соціальної географії неоціниме значення має соціологічний аналіз повсякденного життя. Цей аналіз повинен бути зосереджений насамперед на соціальних значеннях, які конструюють і якими обмінюються члени суспільства в процесі їхніх буденних взаємодій, і на соціальних діях — об'єктиваціях цих суб'єктивних значень. За визначенням П. Бергера і T. Лукмана, повсякденність — нереальність, що інтерпретується людьми і має для них суб'єктивну значущість *126 . Якщо в складі підґрунтя інтерпретації, тобто повсякденного знання (в сукупності типологічних визначень людей, ситуацій, мотивів, дій, об'єктів, ідей, емоцій, за допомогою яких люди впізнають ситуацію і відповідну їй схему поведінки, встановлюють сенс порядку і досягають розуміння) містяться елементи теоретичного соціально-географічного знання, то кількість таких елементів, їх смислове навантаження засвідчують рівень розвитку цієї галузі знань.

*126: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 170.}

У конкретній ситуації спілкування люди автоматично, не усвідомлюючи цього процесу, типізують інших членів суспільства як учасників діяльності у межах конкретного соціального простору і соціального часу, що накладаються на сучасну систему геопросторово-часових координат.

Кожна типізація передбачає відповідну типову схему поведінки: наприклад, поведінка всіх людей в священному просторі православного храму на Великодні свята у Львові на початку XXI ст. є типовою, але вона суттєво відрізняється від типової поведінки людей в аналогічному соціальному просторі та соціальному часі XIX ст. у цьому самому місті. Водночас типова поведінка всіх людей у священному просторі православного храму на Великодні свята у Львові на початку XXI ст. дещо відрізняється від типової поведінки людей у священному просторі православного храму на Великодні свята, наприклад у Харкові, хоча час залишається той самий — початок XXI ст.

Отже, і типізації, і типові схеми поведінки людей характеризуються регіональними відмінностями, а тому роль регіональної соціальної географії у їх дослідженні важко переоцінити.

Завдяки типізаціям повсякденний світ набуває сенсу, сприймається як нормальний, відомий, звичний для "своїх" людей, тобто для тих, котрі постійно перебувають у конкретних геопросторово-часових координатах (наприклад, у конкретному регіоні), хоча окремі з них можуть перебувати одночасно в різних соціальних просторах і різних соціальних часах. "Чужі" або приїжджі сприймають повсякденний світ як новий. Тобто типізації структуровані й ієрархічні в територіальному сенсі, а тому ми можемо розглядати регіональні типізації, локальні типізації та ін.

Типізації, які визначають усталене відношення членів суспільства до природи, власних можливостей, кар'єри, праці, родини, справедливості, успіху, перетворюються на соціально-схвальні або соціально-засуджувальні групові стандарти, правила поведінки (норми, звичаї, навички, традиційні форми одягу, організації часу, праці тощо). Вони формують світогляд, відображають соціально-культурний світ у конкретних геопросторово-часових координатах.

Впровадження знань соціальної географії та регіональної соціальної географії у практику повсякденного життя надзвичайно важливе ще й тому, що у повсякденному житті людина вважає за очевидне: люди як її партнери по взаємодії бачать і розуміють світ у подібний спосіб. А. Шюц називає це несвідомо вживане припущення "тезою про взаємність перспектив" *127 . Насправді ж різні люди у повсякденному житті не можуть бачити світ однаково хоча б тому, що їх життєдіяльність пов'язана з різними соціальними просторами і часами, навіть коли ці різні люди перебувають в одних і тих самих геопросторово-часових координатах. Знання з регіональної соціальної географії повинні допомагати людям орієнтуватися в соціальному середовищі та в повсякденній реальності, яка формує життєвий досвід людини, сприяє уникненню появи невірогідних припущень у людей, зокрема таких, як "теза про взаємність перспектив".

*127: {Там само. — С. 171.}

Повсякденність вивчається у межах багатьох наук, зокрема філософії, історії та соціології, психології і психіатрії, лінгвістики. Вона повинна стати важливим об'єктом вивчення соціогеографів. О. Алімов зазначав: "Знання основ соціальної географії дасть змогу людині бачити в зовнішньохаотичному ході соціальних подій визначеність задумів і рішень" *128 .

*128: {Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії. — С. 14.}

У межах вивчення повсякденного життя величезна увага повинна приділятися дослідженню соціально-географічних особливостей приватного життя: автономного погляду системи соціальної життєдіяльності суспільства, захищеного від втручань держави й інститутів правовими (закріпленими в конституції держави), моральними, соціально-психологічними нормами (а також традиціями, звичаями), такого, що охоплює певну частину соціального простору, в межах якої здійснюється життєдіяльність і ґрунтується на приватних інтересах.

У межах соціальної географії приватне життя доцільно вивчати у двох напрямах: соціального простору й соціального часу, а також середовища, тобто реальних геопросторово-часових координат, в яких відбувається це життя; напрямі особистих цінностей людини, її економічної, соціальної, родинно-побутової поведінки, котрі формують її як систему безпосередньої життєдіяльності. Впровадження таких знань у практику життєдіяльності кожної людини дасть змогу конкретній особі приймати усвідомлені рішення, що стосуються приватної життєдіяльності, полегшити просування на шляху кар'єри, усвідомити свою місію на Землі.

Якщо в сфері приватного життя особистість виступає суб'єктом життєвого процесу суспільства як окрема соціальна одиниця і як член тієї чи іншої малої групи, то у сфері особистого життя вона реалізує себе як індивідуальність, котра має свій внутрішній світ, своє "Я", самосвідомість і сама ж регулює свою поведінку. Отже, у межах соціальної географії, причому насамперед регіональної соціальної географії, приватне життя повинно досліджуватися одночасно з вивченням особистого життя. Тоді нове соціально-географічне знання буде повнішим, придатнішим для використання у практичній життєдіяльності населення того чи іншого регіону.

Успіху у вивченні приватного життя можна досягти лише тоді, коли досліджувати його в контексті з соціальним та суспільним життям.

Дуже часто суспільне і приватне життя порівнюють з двома сполученими посудинами, в яких забезпечується відносна рівновага: коли переважає приватне життя, то буття людини стає біднішим. Аналогічне можна сказати і про зворотний бік ситуації. Очевидно, в кращому випадку повинно мати місце оптимальне співвідношення між приватним і суспільним життям, яке б відповідало внутрішнім потребам людини, складу ЇЇ характеру, професійним інтересам тощо.

Соціальне життя розглядають, водного боку, як компонент суспільного життя, з іншого — як сукупність різноманітних форм спільної життєдіяльності людей, спрямованої на відтворення й утвердження соціальних характеристик індивідів і спільнот. Цю думку про життя як про спільну діяльність людей (energeia) обґрунтовував ще Арістотель. Саме таке трактування соціальної діяльності дає змогу виділяти її у суспільному житті. Соціальне життя ґрунтується на соціальних відносинах, що утворюють відповідну сферу суспільства, де воно головне і набуває конкретної організації та якості.

Соціальне життя — це спільна життєдіяльність, яка існує в незліченній кількості спільних форм, що формуються в таких площинах як спілкування, праця, гра, споживання, управління, виховання, навчання. У такому випадку соціальне життя передбачає взаємозалежність, взаємодію і потребу одне в одному людей, котрі є його носіями. Воно забезпечує, з одного боку, збереження і розвиток соціального організму, з іншого, — індивідуальне життя його членів. Отже, соціальне життя — це життя людей у колективі чи в соціальній групі, де реалізується їхня спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і цінностями, виробляються стереотипи поведінки, організаційної дисципліни, соціального контролю та норм, які вимагають відповідних реакцій і дій, де формується певний тип соціальних відносин.

Безумовно, соціальна життєдіяльність водночас виражає безпосереднє життя індивідів. Без цієї форми життєдіяльності воно просто неможливе. Соціальне життя — це засіб підтримання індивідуального існування (життя) людини.

Соціальне життя характеризується ритмом, динамікою, інтенсивністю, що виявляються як рух соціальних подій, акцій, взаємодій у певному соціальному просторі та соціальному часі, які накладаються на конкретні геопросторово-часові координати. Усвідомлення і розуміння рівня та значення цих характеристик соціального життя залежить від рівня їх вивчення у межах соціальної географи та в межах регіональної соціальної географії. Отже, практичне значення соціально-географічних досліджень у згаданій площині, безперечно, дуже важливе. Впровадження результатів таких досліджень у соціальну життєдіяльність має надзвичайне значення і на індивідуальному рівні соціального життя, тобто соціального життя особи, і на рівні масових процесів життєдіяльності, тобто соціального життя верстви, суспільства, групи. Досліджуючи соціальне життя на індивідуальному мікрорівні в межах конкретного соціального простору і соціального часу в співвідношенні з конкретними геопросторово-часовими координатами, соціальна географія має змогу вивчити нові особливості розвитку територіальних соціальних систем, отримати нові соціально-географічні знання, застосування яких на практиці допоможе зробити соціальну життєдіяльність людей цілеспрямованою, усвідомленою, високодуховною.

Суспільне життя розглядають як триєдиний процес взаємодії, самозбереження і самооновлення соціальних організмів. Воно виявляється і як єдність матеріального та духовного, стихійного й свідомого, біологічного і соціального. Саме суспільне життя породжує суспільний розум і суспільний менталітет, що повинні розглядатися як конкретні об'єкти вивчення в соціальній географії та в регіональній соціальній географії. Суспільне життя розглядають як сукупну життєдіяльність всіх індивідів, що були, є і будуть у майбутньому. Таке життя регламентується певною мірою законодавством країни. В наш час поняття і терміни, які вживаються в царині соціальної географії, використовуються в законодавчо-нормативних актах України. Для прикладу можна навести поняття і терміни медичної географії, використані в законодавчо-нормативних актах, що регламентують розвиток сфери охорони здоров'я; терміни і поняття, які стосуються туризму, використані в законодавчо-нормативних актах, що регламентують розвиток сфери туризму. Отже, розвивається не лише наукова мова, а й мова, яка використовується на різних ієрархічних рівнях управління. Згодом вона стає "своєю" для широких верств населення.

Реальне суспільне життя збагачується і надалі збагачуватиметься внаслідок впровадження соціально-географічних знань про нього в практику життєдіяльності етносів, спільнот у межах конкретних регіонів та цивілізації XXI ст.

Запитання для контролю

1. Які найважливіші періоди можна виділити в розвитку соціальної географи?

2. Коли і ким був запроваджений термін "соціальна географія"?

3. Яке значення має соціальна географія для формування й ефективного функціонування самостійної незалежної держави України?

4. Хто написав книгу "Географія і географи", присвячену історії розвитку соціальної географії?

5. Назвіть етапи формування соціальної географії.

6. Яких сучасних соціогеографів Ви знаєте?

7. Дайте визначення понять "метод", "методика".

8. Що таке закон?

9. Яка відмінність між законом і закономірністю?

10. Які групи законів Ви знаєте?

11. В чому полягає суть принципів територіальної організації соціальної сфери?

12. Які взаємозв'язки між принципами і закономірностями?


Список рекомендованої літератури

1. Алаев Е. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983. — С. 11—46.

2. Джонстон Р. Дж. География и географы. — М.: Прогресс, 1987.

3. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). — К.: Либідь, 1993.

4. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987.

5. Мороз С. А, Онопрієнко В. Бортник С. Ю. Методологія географічної науки: Навч. посіб. — К.: Заповіт, 1997.

6. Олійник Я. Б. Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.

7. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994.

8. Соціально-економічна географія/За ред. О. І. Шаблія. ~~ Львів: Світ, 1994. - С. 10—21.

9. Социологический энциклопедический словарь/Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М -НОРМА, 1998.

10. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/Уклад.: В. /. Волович, В.І. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовн. культури, 1998.

11. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001.

12. Філософський словник/За ред. В. І. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986.

13. Шаблій О. /. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001.

14. Шевчук Л. Т. Основи медичної географії. — Львів, 1997.

15. Шевчук Л. Т. Сакральна географія. — Львів: Світ, 1999.