Соціальна географія: навч. посібник

Автор: | Рік видання: 2007 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 349

4.2. Особливості перспективного розвитку географії населення і діяльності населення як соціально-географічних наук

Елементи знань географії людської діяльності викристалізовувалися в різних дисциплінах упродовж багатьох років. Проте як самостійна галузь знань географія діяльності населення почала розвиватися нещодавно. Назву цієї дисципліни ми вперше запропонували 1994 р. у навчальному посібнику "Соціальна географія", який під гаслом "...I будуть люди на Землі..." отримав перший грант на конкурсі Міністерства освіти України і Фонду "Відродження". На превеликий жаль, у зв'язку з різними причинами цей посібник не був опублікований. Ми не лише запропонували назву нової дисципліни, а й сформували теоретичні основи цієї галузі знань, що розглядається як галузь соціальної географії. При цьому особливу увагу приділяли аналізу (через призму географії діяльності населення) працям учених львівської школи соціоекономіко-географів (Ф. Заставного, 0. Шаблія) та львівської школи регіоналістів (М. Долішнього, С. Злупка).

У найширшому розумінні діяльність трактується як спосіб буття людини у світі, здатність її вносити до дійсності зміни. Адже кожна людина у кожну мить життя діє. Отже, діяльність — це головна ознака людини. Життя людини — діяльність. Тому діяльність можна розглядати як сукупність дій (одиничних актів) у часі та просторі.

Діяльність властива і групі людей (соціальній, територіальній чи іншій), і етносу, і цивілізації на планеті Земля загалом. Однак тоді у процесі діяльності тих чи інших груп або верств населення з'являються дії, тобто елементи діяльності, характерні лише для цих конкретних груп, верств, етносів, які відсутні в окремих людей. Окремим людям притаманні власні види діяльності, що накладаються одна на одну, переплітаються, взаємовизначаються чи взаємовиключаються. Наслідки діяльності окремих людей і діяльності груп, верств і етносів також накладаються одні на одні, дуже часто виявляючись з відставанням у часі. Однак різні результати виявляються з різними інтервалами часу, що врешті-решт призводить до суттєвої зміни умов буття людей. З одного боку, інтенсивно розвивається техногенне середовище, забезпечуючи населенню певний рівень комфортності проживання, з іншого — відбувається знищення можливості існування багатьох видів рослин і тварин на великих територіях.

Діяльність — це не лише головна ознака людини, а її стан. Діяльність — головна ознака і стан суспільства, що може мати надзвичайно широкий діапазон — від військової ситуації до щастя і процвітання.

Безперечно, діяльність диференціюється залежно від геопросторово-часових координат. Який ж існує взаємозв'язок між діяльністю людини, окремих верств населення тих чи інших геопросторово-часових координатах, станом суспільства і станом довкілля? Що таке діяльність як геопросторовий процес? Які рушійні сили цього процесу? Як забезпечити захист людей від небажаних наслідків діяльності? Що слід розуміти під продуктивною і деструктивною діяльністю? Пошуки відповідей на ці запитання привели до виникнення самостійної галузі знань географії діяльності населення, яка входить до складу соціальної географії.

Формування елементів знань географії діяльності почалося з давніх-давен із розвитком самої географії, а також з розвитком суспільних наук, зокрема соціології. Та чи не найбільший багаж географічних знань, пов'язаних із діяльністю, був сформований у царині філософії. В процесі досліджень діяльності сформувалося декілька підходів до її вивчення:

Соціокультурний (усвідомлена, цілеспрямована діяльність — наслідок процесу соціалізації, а також впливу культури та релігії загалом).

Генетичний (усвідомлена, цілеспрямована діяльність — наслідок взаємодій людини зі зовнішнім світом, які супроводжувалися ускладненням умов довкілля, що, в свою чергу, вимагало інтенсифікації адаптації людини до нових умов).

Процесуальний (діяльність — особлива форма існування людини як розумного біологічного виду).

Навчальний (діяльність — наслідок цілеспрямованого навчання).

Інформаційний (діяльність — наслідок постійного перероблення інформації).

Феноменологічний (діяльність — наслідок особливої форми свідомості людини).

Регуляційний (діяльність — фактор і наслідок саморегуляції біологічної активності людини).

Структурний (діяльність — наслідок функціонування системи різнорівневих пізнавальних процесів).

Формаційний (діяльність — наслідок формаційного розвитку суспільства).

Функціональний (діяльність — функція людського організму).

Дослідники періоду існування СРСР розглядали діяльність як структурований процес, що складається з таких ланок: суб'єкт з його потребами; мета, відповідно до якої перетворюється предмет; об'єкт, на котрий спрямовано діяльність; засіб реалізації мети; результат діяльності. При цьому діяльність розглядалася зазвичай крізь призму "дитячого" матеріалізму та комуністичної ідеології. Наприклад, вважалося, що загальний засіб діяльності — сукупність знарядь праці, створених людьми, зокрема техніка і технологія; під універсальним предметом діяльності розуміли природу та суспільство, а під її загальним наслідком — олюднену природу.

Цікаві підходи до вивчення діяльності, які викристалізувалися в інших науках. Наприклад, допускаючи, що одну з фундаментальних рис діяльності становить її прагнення здійснити певний поступок для когось чи для чогось, тобто для суб'єкта, об'єкта, чи процесу, забезпечуючи їх існування, російський вчений-соціолог П. Смирнов виділяє три основні різновидності діяльності:

"Егодіяльність", або "діяльність для себе". Основна її мета — забезпечити існування діяча, задовольнити його потреби, принести йому певну вигоду.

"Службова діяльність", "служба", "служіння", "альтердіяльність", "діяльність для іншого", її основна мета — забезпечення діячем потреб, вигоди, інтересів когось іншого (Бога, Природи, Людини, Суспільства).

"Ігрова діяльність", "гра", "діяльність для себе самої" — діяльність, яку здійснює діяч заради самого процесу діяльності *152 .

*152: {Смирнов П. И. Метаморфозы индивидуализма в Западном обществе // Социологии и социальная антропология. — СПб.: Алетейя, 1997. — С. 143.}

На думку П. Смирнова, повноцінна діяльність ("життєдіяльність") людини обов'язково повинна охоплювати всі три різновидності діяльності як основоположні. Він наголошує: "Діяльність" забезпечить задоволення найрізноманітніших потреб суб'єкта (і матеріальних, і духовних), тобто зробить можливим його існування; "діяльність для іншого" зумовить зміст його існування, пов'язуючи у такий спосіб діяча зі світом і звільняючи від беззмістовної самотності"; "ігрова діяльність" привнесе в його існування радість, адже завдяки їй діяч стає подібним до Бога, оскільки може творити власний світ і вільно діяти в ньому" *153 .

*153: {Там само. }

Повноцінна діяльність, зауважує П. Смирнов, повинна в ідеалі складатися з гармонійного і ритмічного чергування цих трьох різновидностей, бо кожна з них має особливу інформацію і вимагає чіткого і повного виконання. Використовуючи гетевсько-юнгівський образ серця, що б'ється, він ототожнює "діяльність для себе" з розширенням серця (діяч, "розширюючись", захоплює світ, втягує його в себе, оволодіває світом), "діяльність для іншого" — зі стискуванням серця (діяч викидає накопичену ним світову енергію або інформацію на користь іншому), "ігрову діяльність" — з паузою між розширенням і стискуванням, бо під час неї діяч "відпочиває" від турбот про себе та інших *154 .

*154: {Смирнов П. И. Метаморфозы индивидуализма в Западном обществе // Социологии и социальная антропология. — СПб.: Алетейя, 1997. — С. 143144. }

У межах географії діяльності слід розглянути всі підходи до вивчення діяльності. Однак ця наука повинна виробити власні підходи до вивчення свого об'єкта.

Перш ніж визначити предмет і об'єкт дослідження географії діяльності, варто зупинитися на доказах географічності власне діяльності населення, яка виявляється у таких аспектах:

— розмаїття життєдіяльності населення у різних геопросторово-часових координатах;

— існування геопросторових монофункціональних і багатофункціональних "фокусів" ("ядер") діяльності, санкціонованої державами різних країн світу як економічну діяльність;

— розвиток територіальної інфраструктури (інституційної, виробничої, соціальної, транспортної, інженерної, екологічної), що забезпечує економічну діяльність, а також інші види діяльності;

— залежність територіальної диференціації діяльності від геопросторових відмінностей у демографічній і природно-географічній ситуації.

Об'єктом вивчення географії діяльності є людина, її поведінка в часі та просторі, тобто в природному і соціальному середовищі, природне й соціальне середовище та геопросторові форми систем об'єктів, що забезпечують економічну, рекреаційну, побутову й інші види діяльності населення.

Аспект дослідження цієї науки — територіальні особливості розвитку та функціонування об'єкта географії діяльності, а також територіальна організація життєдіяльності в умовах інтегрального суспільного простору й інтегрального суспільного часу, що накладаються на конкретні геопросторово-часові координати.

Найважливішим методом дослідження в географії діяльності вважаємо геометод, а також низку методів, які використовуються в інших науках (зокрема, картографічні, моделювання, статистичні, соціологічні).

Мета дослідження географії діяльності — це виявлення територіальних закономірностей, особливостей територіальної організації діяльності як комплексу явищ, процесів, об'єктів.

Для досягнення цієї мети потрібно, на нашу думку, розв'язати передусім такі завдання:

— виявити причини та фактори поширення особливостей того чи іншого виду діяльності у межах конкретної держави зокрема і світі загалом;

— з'ясувати закономірності розподілу споруд, в яких здійснюються ті чи інші види діяльності по території;

— вивчити вплив життєдіяльності населення у конкретних геопросторово-часових координатах на спосіб життя різних соціальних верств населення;

— визначити особливості поведінки людей у процесі найрізноманітніших видів діяльності;

— дослідити роль життєдіяльності населення у формуванні суспільного розуму та суспільного інтелекту на конкретній території;

— вивчити вплив життєдіяльності населення у конкретних геопросторово-часових координатах на розвиток продуктивних сил, динаміку соціальних процесів;

— дослідити регіональні особливості життєдіяльності, їх вплив на рівень життя населення.

До найважливіших завдань географії діяльності, на нашу думку, належить обґрунтування системи чинників розвитку та геопросторової організації територіальних суспільних систем; виявлення й обґрунтування законів і закономірностей їх формування, функціонування, структури та відповідності, розроблення понятійно-термінологічного апарату.

Предмет географії діяльності населення — це територіальна організація життєдіяльності людини, групи людей, країни, групи країн, світу та її вплив на територіальну організацію суспільства загалом в умовах інтегрального суспільного простору й інтегрального суспільного часу, що накладаються на конкретні геопросторово-часові координати.

Як і будь-яка інша самостійна наука, географія діяльності населення виконує численні функції, найважливішими з яких є загальноосвітня й світоглядна. Географія діяльності населення допомагає зрозуміти особливості світогляду різних людей, спільностей, націй у різних державах і на основі цього формувати власний світогляд, створювати свою картину світу.

Інша надзвичайно важлива функція — виховна. Маючи знання географи діяльності населення, людина може свідомо регулювати свої відносини з різними людьми, розвивати у собі толерантність, терпимість, уміння поважати інші погляди.

Географія діяльності населення — це самостійна галузь соціогеографічних знань, що має власний об'єкт, аспект, мету, завдання дослідження, отже, і предмет вивчення. Як і кожна самостійна наука, вона виконує низку функцій, необхідних і корисних для суспільства.

Теоретичне і практичне значення кожної конкретної галузі знань визначається її місцем у системі наук, взаємозв'язками з іншими науками.

Географія діяльності населення входить до системи географічних наук: такі критерії у вигляді загальних методологічних підходів, як просторовість (територіальність, геоторіальність), комплексність, конкретність і глобальність дають підставу віднести географію діяльності населення до географічних наук. Загальний для цієї системи наук екологічний підхід. Географія діяльності населення використовує такий важливий метод, як картографічний, спільний для всіх географічних наук метод опису об'єкта, збору, збереження й аналізу інформації.

Отже, географія діяльності населення входить до складу соціальної географії, тобто є суспільною наукою. Вона надзвичайно тісно пов'язана з усіма соціальними науками.

Як соціогеографічна наука географія діяльності населення пов'язана також з усіма іншими соціогеографічними галузями знань. Передусім наголосимо на зв'язках географії діяльності населення з сакральною географією. Особливо тісні зв'язки спостерігаються між географією діяльності населення і географією культури — адже саме життєдіяльність населення, сакральне життя людини, суспільства сприяли формуванню культури і у вузькому, і в найширшому розумінні. Не менш важлива роль належить діяльності населення в індивідуальному і суспільному здоров'ї, отже, простежуються сильні взаємозв'язки географії діяльності населення з медичною географією, рекреаційною географією та ін.

Тісні зв'язки географії діяльності населення з іншими соціогеографічними галузями знань, а також і з суспільними науками значною мірою зумовлюються тим, що як суспільна наука географія діяльності населення використовує властиві суспільним наукам методи, зокрема соціологічний, економічний та ін. Отже, як уже зазначалось, географія діяльності населення — соціогеографічна наука. Спільний об'єкт вивчення для всіх соціогеографічних наук — людина, суспільство, різні групи людей. Водночас кожна соціогеографічна наука конкретизує об'єкт дослідження, акцентуючи на своєрідному, властивому цій науці компонентові. Зокрема, географію діяльності передусім цікавлять найрізноманітніші види діяльності людини, суспільства. Тісні зв'язки географії діяльності населення з соціально-географічними й іншими науками засвідчують, що вона посідає чітко визначене місце в системі наук.

Географія діяльності населення пов'язана і з природничими науками, і з філософією, і з багатьма іншими. До суміжних їй дисциплін, зокрема, належить екологія, соціальна психологія, територіальне планування. При цьому зазначимо її унікальний внесок у теорію: розроблення "власної" проблеми — дослідження структури, особливостей, характеру діяльності людини, суспільства в суспільному просторі та суспільному часі, діяльності у межах конкретних геопросторово-часових координат. Отже, подальший розвиток географії діяльності населення, її внесок у потреби практики перебуває у прямій залежності від успіхів і досягнень в інших галузях знань. У свою чергу географія діяльності населення виступає в ролі стимулятора чи одного з найважливіших факторів розвитку інших наук.

Під понятійно-тєрмінологічном апаратом географії діяльності населення слід розуміти сукупність термінів, що відображають систему понять цієї галузі знань.

Формування понятійно-термінологічного апарату географії діяльності населення має такі специфічні особливості:

1. Філософський зміст діяльності, її світоглядне значення сприяють використанню у понятійно-термінологічному апараті географії діяльності населення значної кількості філософських і загальнонаукових термінів і понять.

2. "Географічність" географії діяльності населення, тобто входження цієї галузі знань до системи географічних наук, детермінує використання в її межах понятійно-термінологічної системи "Географія".

3. Молодість географії діяльності населення є причиною того, що на сучасному етапі найважливіша для цієї галузі знань понятійно-термінологічна система "Географія діяльності населення" перебуває на стадії становлення.

4. Наукова мова географії діяльності населення вирізняється наявністю у її складі значної кількості абстракцій, що характерне для всіх соціальних наук, до складу яких входить і ця самостійна галузь знань.

5. Понятійно-термінологічний апарат географії діяльності населення перебуває на стадії трансформації У зв'язку зі сучасними особливостями формування української термінології.

Можна назвати ще й інші особливості формування понятійно-термінологічного апарату географії діяльності населення, пов'язані з історією розвитку суспільства, науки загалом, а також самої географії діяльності населення. Аналіз перелічених особливостей дає підставу дійти висновку, що вони мали вплив не лише на численність і розмаїття термінів, а й на їх структуру, формування окремих понятійно-термінологічних систем географії діяльності населення.

У географії діяльності населення використовується понятійно-термінологічна система "Наука", а в її складі — велика кількість філософських і загальнонаукових термінів: наука, буття, дія, відображення, символ, суспільство тощо.

Розвиток географії діяльності населення, як і кожної іншої галузі знань, — один із способів встановлення істини, тому загальнонаукові терміни істина, істинність, реальність часто фігурують у процесі вивчення її об'єкта, характеристики предмета. Пошук істини приводить до формування наукових шкіл у тій чи іншій галузі знань. Оскільки наукові школи — осередки пошуків істини, то слід очікувати їх появу і в цій царині знань.

Науки розвиваються за допомогою методологи, методів. Очевидно, що загальнонаукові терміни методологія, методи не можуть не використовуватися географією діяльності населення як самостійною наукою.

Отже, в географії діяльності населення вживається чимало загальнонаукових термінів і понять., а це — своєрідний критерій істинності цієї галузі знань.

Оскільки географія діяльності населення — наука географічна, то вона використовує значну кількість термінів, спільних для всіх географічних наук. Такі терміни об'єднуються в понятійно-термінологічну систему "Географія"'. До найважливіших належить територія, елементи земної поверхні, географічні утворення й об'єкти, географічні таксони, структурні характеристики таксонів, географічні відношення, геопросторові процеси.

У межах кожної конкретної території виділяють географічні об'єкти й утворення, серед яких розрізняють: географічне утворення, географічне формування, географічний об'єкт, об'єкт географічного дослідження, об'єкт географічного спостереження. При цьому, як уже зазначалось, розрізняють об'єкти, які не мають ознак стаціонарності (мобіль), прості об'єкти (симплекс, елемент, компонент), складні об'єкти (симплекс, поєднання, група, мережа, система, комплекс тощо).

Самостійне значення в географічних дослідженнях має просторова структуризація. Вона полягає у виділенні різних таксонів — територіальних (геоторіальних) одиниць, які мають специфічні кваліфікаційні ознаки. Просторова структуризація, або таксонування, належить до основних методологічних прийомів або підходів у географії, в тому числі й географії діяльності населення. Найпоширеніші такі таксони: ареал, зона, район, регіон. Залежно від будови таксонів виділяють їх структурні характеристики. Зокрема, для окремих частин таксонів вживають єдиний узагальнюючий термін ділянка (ареалу, зони, району тощо). З інших структурних елементів виділяють: точка, центр, вогнище, фокус, ядро, периферія, лінія.

Особливе значення у межах географії діяльності населення мають понятійно-термінологічні підсистеми "Географічні відношення" (до її складу входять терміни: розміщення, щільність, критична щільність, граничнодопустима щільність, ємність території; потенціал території, кратність, покритість, концентрація, ієрархія), "Територіально-структурні геопросторові процеси" (до них відносять диференціювання, нівелювання, концентрування, деконцентрування, стягування, дифузія, поляризація та ін.), "Взаємозв'язки" (у межах цієї підсистеми відношення між географічними об'єктами визначається такими термінами, як дія, взаємодія, зв'язки, процес).

Отже, географія діяльності населення як географічна наука може використовувати багату понятійно-термінологічну систему "Географія" у дослідженнях, розробленні та збагаченні власної теоретичної основи, подальшому розвитку цієї важливої та цікавої галузі знань.

Понятійно-термінологічна система "Географія діяльності населення9* почала формуватися з появою аналогічного терміна, що юридично засвідчило народження нової науки. До складу понятійно-термінологічної системи "Географія діяльності населення" входять такі поняття і терміни:

— об'єкт дослідження географії діяльності населення (людина, територіальні й інші спільності людей, суспільство);

— предмет дослідження географи діяльності населення (територіальна організація життєдіяльності людини, соціальних та інших груп населення, суспільства у конкретних геопросторово-часових координатах в умовах конкретного суспільного часу та суспільного простору);

— комплекси життєдіяльності населення (поєднання людей та їх спільностей у конкретному суспільному просторі та суспільному часі в процесі життєдіяльності в конкретних геопросторово-часових координатах, поєднання видів інфраструктури тощо);

— поведінка людини, різних груп людей, суспільства у конкретному суспільному просторі та суспільному часі в процесі життєдіяльності у конкретних геопросторово-часових координатах;

— інфраструктура для реалізації діяльності (сукупність виробничих, рекреаційних, культових, житлових та інших споруд, які забезпечують життєдіяльність людини, груп людей, суспільства);

— територіальні системи життєдіяльності (ТСЖД), до складу яких входять: а) функціональне ядро — сукупність установ, підприємств, закладів, що здійснюють головну функцію системи — надання послуг населенню для реалізації життєдіяльності; б) периферійна частина — життєдіяльність населення поза функціональним ядром; в) сукупність закладів та інституцій управління діяльністю. Зазначимо, що територіальні системи життєдіяльності можуть мати власні назви, які залежать від розмірів території (наприклад, Західний район життєдіяльності населення).

Географія діяльності населення у процесі розвитку збагачуватиметься новими власними термінами та поняттями. Крім того, вона використовує численні терміни і поняття інших наук, зокрема логіки, етики, естетики (знак, значення, совість, краса, милосердя).

На сучасному рівні розвитку географії діяльності населення важливо реєструвати всі терміни і поняття, якими вона користується, і створити спеціальний понятійно-термінологічний словник. До нього повинні увійти терміни, що відповідають таким головним вимогам: значення терміна має бути постійним і відповідати одному поняттю в межах певної терміносистеми; точність терміна — відповідність значення терміна обсягу і змісту поняття; однозначність терміна — усунення багатозначності в єдиній терміносистемі; термін не може мати синонімів (факультативна вимога); термін має бути зручним для утворення нових похідних термінів; термін має задовольняти норми і правила української мови. Всі відібрані для вміщення до словника терміни повинні бути обговорені на спеціальних науково-термінологічних семінарах чи конференціях. Досвід такої роботи існує. Наприклад, у Львові в 90-х роках XX ст. було проведено кілька міжнародних конференцій з проблем науково-технічної термінології, на яких обговорювались прикладні аспекти українського терміноутворення, певні аспекти формування української науково-технічної термінології, питання української науково-термінологічної спадщини у світлі сучасних проблем, актуальні проблеми відродження та розвитку української термінології, а також проблеми формування понятійно-термінологічного апарату соціальної географії, в тому числі й географії діяльності населення. Аналогічні питання розглядалися і на конференції "Проблеми географії України" у Львові 25—27 жовтня 1994 р.

Отже, географія діяльності населення має багатий і різноманітний понятійно-термінологічний апарат, який безперервно розвивається, примножується, удосконалюється.

Перед новою галуззю соціально-географічної науки — географією діяльності населення — постало завдання привести в узгодження національну та міжнародну термінологію у цій царині знань, виробити методологічні засади подальшого розвитку українських терміносистем, залучити українських термінологів для розроблення міжнародних понятійно-термінологічних словників.

Основний метод географії діяльності населення як важливої географічної дисципліни, геометод. Для географічних наук, у тому числі й для географії діяльності населення, характерне застосування геопросторової парадигми.

Принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості повинен стати наріжним каменем у географії діяльності населення.

Оскільки географія діяльності населення відноситься до соціальних наук, то соціальний підхід повинен бути визначальним.

На сучасному етапі географія діяльності населення перебуває у пошуках власної нової парадигми, яка повинна містити елементи нових знань різних наук, у тому числі й наук, що скрупульозно вивчають саму людину. Нова парадигма географії діяльності населення повинна сприяти накопиченню арсеналу засобів і методів визначення майбутнього людини в умовах конкретного суспільного часу і суспільного простору у конкретних просторово-часових координатах, прогнозування шляхів розвитку людства на Землі.

Отже, незважаючи на те, що методологія географії діяльності населення охоплює геопросторову парадигму, соціальний підхід та інші засоби, вона ще потребує збагачення, нових методів, прийомів. Для цього вона повинна розвивати не лише власну теорію, а вчасно вивчати і використовувати все найцінніше з інших наук.

Географія діяльності населення має багатий арсенал методів, чільне місце з-поміж яких посідає системний підхід.

До головних завдань сучасної географії діяльності населення належить розроблення математичного апарату опису різного типу систем життєдіяльності населення.

Вміння проводити географічні дослідження зі застосуванням системного підходу становить обов'язкову умову підготовки соціогеографа, основним науковим інтересом якого є географія діяльності населення.

До методів дослідження географії діяльності населення входять також давні традиційні методи та нові зі застосуванням сучасних технологій збирання й обробки інформації; загальнонаукові, міжпредметні методи і методи, що використовуються в географічних науках, у тому числі в географії діяльності населення.

Для поглибленого аналізу та підвищення обґрунтування прогнозу розвитку територіальних систем життєдіяльності населення використовують метод соціологічних обстежень.

Як важливі методи застосовуються конструктивні економічні розрахунки (балансові, техніко-економічні, нормативні), математичні методи, сучасні комп'ютерні технології.

Наголосимо, що лише за умови глибокого, всебічного оволодіння новими технічними, математичними і програмними засобами, створення повноцінних соціогеоінформаційних систем з інформаційним блоком про життєдіяльність населення можна забезпечити адекватний сучасним потребам розвиток знань з географії діяльності населення.

Сучасні теоретичні та практичні проблеми становлення і подальшого розвитку географії діяльності населення, їх характер — це своєрідний критерій рівня розвитку цієї галузі знань. Зокрема, теоретичний рівень розвитку географії діяльності можна розглядати з уваги на рівень розвитку її мови, тобто стану понятійно-термінологічного апарату, досліджень учених у цій галузі знань, котрі самоутверджуються як спеціалісти, а також зважаючи на кількість спеціальної навчальної та наукової літератури.

Понятійно-термінологічний апарат географії діяльності, як уже зазначалось, перебуває на стадії становлення. Це зумовлено відносною молодістю науки й особливостями формування її наукової мови: потребою використання географічних термінів і понять, що адекватно відображають найрізноманітніші аспекти діяльності, доцільністю відновлення традиційних українських термінів, створення нових термінів відповідно до граматичних і фонетичних правил української мови. Отже, подальший розвиток понятійно-термінологічного апарату становить чи не найбільшу теоретичну проблему сучасної географії діяльності.

Дуже важлива і настільки ж складна теоретична проблема — розроблення концепції територіальної організації життєдіяльності людини. ЇЇ по-різному трактують науковці, владні структури, пересічна людина: у всіх існує власне бачення географічного простору, суспільного простору та суспільного часу, домінант, акцентів, точок у просторі тощо.

До найвідповідальніших завдань, що постають перед ученими географії діяльності у нашій державі, належить розробка районування діяльності населення України. Питання районування повинно всебічно обговоритися на конференціях, нарадах, робочих семінарах і зустрічах. Розв'язання проблеми має велике практичне значення, адже виважена економічно і соціально доцільна регіональна стратегія розвитку держави можлива лише за умов урахування такого районування. Районування необхідне і для розроблення інтегрального соціально-економічного районування країни.

Не меншої уваги потребують такі теоретичні проблеми: пошук методів і систем показників для обґрунтування закономірностей науки географія діяльності, виявлення потреби в об'єктах для здійснення найрізноманітніших видів діяльності населення, детальне вивчення особливостей трансформації діяльності людини в умовах адаптації до навколишнього середовища в конкретних геопросторово-часових координатах, дослідження формування і розвитку віртуальної діяльності та ін.

Хоча географія діяльності сформувалася як самостійна галузь знань, гострою проблемою є уточнення "паспортних" даних цієї науки, уточнення предмета географії діяльності, конкретизація завдань цієї галузі знань.

Проте найневідкладніше завдання на сучасному етапі — це розв'язання таких теоретичних проблем географії діяльності, як розроблення теоретичних узагальнень соціальних, економічних, екологічних та інших чинників форм просторової організації географії діяльності, дослідження, наприклад, аспектів індивідуального і суспільного здоров'я або культури у сфері навчання, пращ крізь призму діяльності.

Нова і надзвичайно складна проблема географії діяльності — погляд на об'єкт і предмет дослідження крізь призму нової парадигми науки, яка вже визріває в наш час Безумовно, нова парадигма науки сприятиме формуванню нової парадигми географії діяльності. Згадані нові парадигми повинні ґрунтуватися на методологічній і практичній цінності діяльності в найрізноманітніших суспільних системах, у тому числі в нестабільних соціально-економічних системах (при цьому вони повинні бути морально ціннісними з погляду виживання цивілізації на планеті Земля, тобто не можуть суперечити новій парадигмі розвитку цивілізації). Однак навіть у такому випадку їх впровадження в українське суспільство повинно здійснюватися адаптовано і для української географічної й економічної науки, і для практики українського господарювання. Очевидно, що аналіз використання діяльності крізь призму вивчення нестабільних економік і розроблення політики стабілізації вимагатиме застосування спеціальної та специфічної теоретико-методологічної бази, відмінної від тієї, що зазвичай використовується у розвинутих економіках. Але ця спеціальна і специфічна теоретико-методологічна база повинна творитися у межах нової парадигми науки загалом.

Дослідження низки соціально-економічних явищ у регіонах України (наприклад, дослідження процесів праці, вивчення закономірностей міграційних процесів, аналіз соціально-економічних полів регіонів) засвідчили, що в межах існуючої парадигми науки практично неможливо пояснити їх сутність і закономірності функціонування. Отримання нових теоретичних знань про діяльність людини, суспільства як живих біологічно-соціально-економічних систем стало можливим лише в межах нової парадигми науки загалом, розроблення котрої особливо активізувалася в останньому десятиріччі XX ст. г

теоретико-методологічної бази, відмінної від тієї, що зазвичай використовується у розвинутих економіках. Але ця спеціальна і специфічна теоретико-методологічна база повинна творитися у межах нової парадигми науки загалом.

Дослідження низки соціально-економічних явищ у регіонах України (наприклад, дослідження процесів праці, вивчення закономірностей міграційних процесів, аналіз соціально-економічних полів регіонів) засвідчили, що в межах існуючої парадигми науки практично неможливо пояснити їх сутність і закономірності функціонування. Отримання нових теоретичних знань про діяльність людини, суспільства як живих біологічно-соціально-економічних систем стало можливим лише в межах нової парадигми науки загалом, розроблення котрої особливо активізувалася в останньому десятиріччі XX ст.

Погляд на діяльність крізь призму нової парадигми науки XXI ст., подальші дослідження в цьому напрямі дадуть змогу відшукати шляхи ефективнішого використання запасів праці при менших затратах потенційних запасів праці, а також при керованому взаємоперетворенні вивільнених у навколоземний простір тонких і щільних енергій. Це, безумовно, сприятиме перспективному цивілізаційному поступу на планеті Земля.

Серед практичних завдань географії діяльності особливого вивчення потребує трансформація і функціонування органів управління на різних ієрархічних рівнях.

Важливе практичне завдання географії діяльності — висвітлення суспільної (соціальної) ролі продуктивної діяльності у вихованні підростаючого покоління, розв'язанні проблем охорони здоров'я, боротьбі з бідністю та соціальними недугами сучасного суспільства.

На основі розглянутого матеріалу можна дійти висновку: географія діяльності становить самостійну галузь знань, яка входить до системи соціально-географічних наук. Вона не лише має власний об'єкт, аспект, метод, мету та завдання, отже і предмет дослідження, а й об'єднує науковців-дослідників, тобто ця наука володіє всіма атрибутами, що виокремлюють цю царину знань з-поміж інших.

Загальновідомо, що довкілля детермінує будь-яку діяльність людини, тобто її життєдіяльність загалом: в одних ділянках геопростору вона почуває себе комфортно і може інтенсивно здійснювати діяльність, в інших стан її здоров'я погіршується, можливість реалізувати діяльність зменшується, а інколи виникає й загроза життю людини.

На думку англійського географа Пітера Хаггета, найголовніше питання, яке людина висуває перед природним середовищем, — це питання про те, чи зможе воно забезпечити умови для життєдіяльності.

У давні часи на кожному кроці на людину чатувала небезпека. Безмежні простори були дуже часто непридатними для життя через непрохідні болота, густі тропічні ліси, величезні пустелі. Однак з плином часу ситуація змінювалась. Людина поступово освоювала все нові куточки планети, беручи до уваги не лише природні умови довкілля, а й постійно взаємодіючи з ним, суттєво змінюючи його.

Питання діяльності людини в процесі и взаємодії з природою в конкретних геопросторово-часових координатах в умовах суспільного простору і суспільного часу стала головною проблемою географії діяльності населення, яка загострюватиметься з кожним роком XXI ст., а тому ця проблема вимагає серйозних досліджень.

Ще давні філософи зазначали, що, змінюючи зовнішню природу, людина тим самим змінює власну природу. Людина становить частину живого світу, для якого характерна надзвичайна різноманітність. Саме тому відомий вчений Лев Гумильов наголошував: протиставлення "Людина і Земля" та "Людина і Природа" — це елементарний антропоцентризм. Ніхто з людей не відмовляється від того, щоб дихати і їсти, уникати загибелі, оберігати потомство. Людина залишається в межах виду, межах біосфери, суміщаючи властиві їй закони життя зі специфічними явищами техніки і культури. Людство як біологічна форма — це єдиний вид, котрий розселився по всій поверхні Землі. За висловом В. Афанасьєва, людський організм — просторово-часова, морфологічна, динамічна і генетична система, яка безперервно взаємодіє із зовнішнім середовищем.

На діяльність населення суттєво впливають так звані біопатогенні зони (чи смуги), які дехто називає "геопатогенними зонами". Внести ясність у зміст названих понять спробував зробити Ю. Мізун. На його думку, поняття "біопатогенні зони" ("біопатогенні смуги") походить від здатності окремих ділянок земної поверхні, які позначають згаданими термінами, викликати патологію, тобто негативні зміни здоров'я у тих людей, котрі тривалий час перебувають у цих зонах, що в свою чергу негативно позначається на життєдіяльності людей. Поряд з цим поняттям, зазначає Ю. Мізун, спеціалісти часто вживають інше — "геопатогенні зони" ("геопатогенні смуги"). Воно передбачає позначення ділянок земної поверхні, які патологічні в будові Землі, зокрема її земної кори. Вчений наголошує, що вживання поняття "геопатогенні зони" виправдане лише тоді, коли така патологія викликана людиною, наприклад, прориті тунелі метро чи утворені пустоти шахти після видобутку вугілля *155 . Це справді патологія для Землі. Ті ж неоднорідні ділянки Землі, які виникли природним шляхом у процесі її еволюції, на думку Ю. Мізуна, не можна називати патологією, навіть якщо йдеться про розломи (і мікротріщини) земної кори. Це не патологія, а норма. Отже, за Ю. Мізуном, доцільно користуватися терміном "біопатогенні зони" ("біопатогенні смуги"). Зазначимо, що Ю. Мізун має рацію лише почасти. Адже, взявши до уваги те, що Земля — живий організм, можемо допустити: як живий організм вона може мати здатність до захворюваності, тобто до патологій. Ось чому розломи (і мікротріщини) земної кори можуть бути наслідком патології. Однак при теперішньому рівні розвитку науки ми не можемо однозначно сказати, які розломи чи мікротріщини земної кори — патологія, а які — ні. У зв'язку з цим доцільно до нових відкриттів у згаданій сфері дотримуватися погляду Ю. Мізуна.

*155: {Мизун Ю.Г. Биопатогенные зоны – угрозы заболеваний. – М.: Научно-практ. центр "Экология и здоровье", 1993. – С. 21. }

Отже, дослідження діяльності в межах біопатогенних зон може стати одним з потужних напрямів розвитку географії діяльності у XXI ст.

У постіндустріальному й інформаційному суспільствах пріоритетного значення набуває вивчення запасів праці, без чого діяльність неможлива. Особливості використання трудового потенціалу в період формування нової економічної політики визначать, по суті, ефективність нового суспільства не лише у найближчій, а й у віддаленішій перспективі. Починаючи з 1993 р. і до кінця XX ст., Україна постійно втрачала населення — носія запасів праці.

Достатньо зауважити, що з 1993 р. до 1999 p. чисельність населення України зменшилася на 2,1 млн осіб. При цьому найбільшу кількість населення (майже 700 тис.) втратила Вінницька область, а в Закарпатській і Рівненській областях був навіть незначний приріст населення. Зменшення спостерігалося і надалі. Для прикладу можна проаналізувати окреслені Держкомстатом України основні тенденції, характерні для демографічної ситуації України 2004 p.:

— скорочення чисельності населення України дорівнювало 341,6 тис. осіб, що порівняно з 2003 р. менше на 10,3 %. При цьому чисельність міського населення зменшилась на 137,1 тис, сільського — на 204,5 тис. осіб;

— природне скорочення населення країни становило 334 тис. осіб, що порівняно з 2003 р. менше на 6,4 %;

— кількість народжених дорівнювала 2004 р. 427,3 тис. осіб і зросла порівняно з 2003 р. на 4,6 %; показник народжуваності зріс з 8,5 народжених на 1 тис. населення 2003 р. до 9,0 % 2004 p.;

— кількість померлих становила 2004 р. 761,3 тис. осіб, що на 4,1 тис. (0,5 %) менше, ніж у 2003 p.; інтенсивність смертності впродовж двох останніх років залишається на рівні 16,0 %;

— у 2004 р. померло 4026 дітей віком до року (впродовж 2003 р. — 3882 дитини); інтенсивність дитячої смертності не змінилась і становила 9,6 дітей на 1 тис. народжених;

— порівняно з 2003 р. зменшилась кількість шлюбів на 25,0 % (з 371 тис. до 278,2 тис), розлучень — на 2,3 % (з 177,2 тис. до 173,2 тис);

— міграційне скорочення населення зменшилось порівняно з 2003 р. у 3 рази і дорівнювало 2004 р. 7,6 тис. осіб. Зменшення міграційного відпливу порівняно з 2003 р. відбулось внаслідок зниження з 63,7 тис до 46,2 тис кількості вибулих за межі країни. Водночас скоротилась і кількість прибулих в Україну з 39,5 тис до 38,6 тис. осіб (табл. 4.1).

Таблиця 4.1.

Динаміка населення України

Роки Кількість населення Кількість постійного населення
на кінець року, тис. осіб у тому числі на кінець року, тис. осіб у тому числі
міське сільське чоловіки жінки
1990 51 944,4 35 085,2 16 859,2 51 623,5 23 886,5 27 737,0
1991 52 056,6 35 296,9 16 759,7 51 708,2 23 949,4 27 758,8
1992 52 244,1 35 471,0 16 773,1 51 870,4 24 046,3 27 824,1
1993 52 114,4 35 400,7 16 713,7 51 715,4 23 981,1 27 734,3
1994 51 728,4 35 118,8 16 609,6 51 300,4 23 792,3 27 508,1
1995 51 297,1 34 767,9 16 529,2 50 874,1 23 591,6 27 282,5
1996 50 818,4 34 387,5 16 430,9 50 400,0 23 366,2 27 033,8
1997 50 370,8 34 048,2 16 322,6 49 973,5 23 163,5 26 810,0
1998 49 918,1 33 702,1 16 216,0 49 544,8 22 963,4 26 581,4
1999 49 429,8 33 338,6 16 091,2 49 115,0 22 754,7 26 360,3
2000 48 923,2 32 951,7 15 971,5 48 663,6 22 530,4 26 133,2
2001* 48 457,1 32 574,4 15 882,7 48 240,9 22 316,3 25 924,6
2002 48 003,5 32 328,4 15 675,1 47 823,1 22 112,5 25 710,6
2003 47 622,5 32 246,5 15 476,0 47 442,1 21 926,8 25 515,3
2004 47 280,8 32 009,3 15 271,5 47 100,5 21 754,0 25 346,5
2005 46 929,5 31 877,7 15 051,8

* За даними Всеукраїнського перепису населення на 5 грудня 2001 р.

Впродовж останніх років суттєво погіршилися показники відтворення населення (табл. 4.2). Погіршилася й вікова структура населення. Спостерігається старіння населення (табл. 4.3). Зросла смертність населення, яка зумовлювалася зростанням його захворюваності (табл. 4.4). Внаслідок цього зменшилася середня очікувана тривалість життя при народженні (табл. 4.5). На початок 2005 р. чисельність наявного населення України становила 47,2 млн осіб, постійного — 47,1 млн. Воно розподілялося в розрізі регіонів у такий спосіб (табл. 4.6).

Таке суттєве зменшення чисельності населення можна деякою мірою пояснити ситуацією, що склалася на ринку праці: стрибкоподібне зростання безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, які стали ще одним вагомим фактором зменшення народжуваності, а також великий відтік молодих, активних і мобільних людей на тимчасове і на постійне проживання за межі України. Зросло безробіття.

На початку XXI ст. і в Україні, незважаючи на скорочення чисельності населення, все більшого значення надається досягненню розширеного відтворення населення, що розглядається у якісно новому, відмінному від традиційного змісті. Його суть полягає у зростанні кваліметричних якостей трудового потенціалу замість кількісного зростання останнього.

Не менш важливого значення набуває дослідження формування сучасної соціальної структури населення, яка характеризується інтенсифікацією стратифікації (зростанням розшарування в суспільстві). Ці процеси зумовили формування нових відносин у сфері економічної діяльності всіх видів (боротьба за ринки збуту, сфери впливу та ін.).

Таблиця 4.2.

Динаміка показників відтворення населення

Роки Кількість народжених, тис. осіб Частка дітей, народжених жінками, які перебували у незареєстрованому шлюбі, % Кількість померлих, тис. осіб Природний прирістнаселення, тис. осіб Міграція населення між Україною та іноземними державами приріст (- скорочення) населення, тис. осіб Шлюби такількість зареєстрованих шлюбів, тис. Розлученнякількість зареєстрованих розлучень, тис.
1990 657,2 11,2 629,6 27,6 78,3 482,8 192,8
1991 630,8 11,9 669,9 -39,1 151,3 493,6 200,8
1992 596,8 12,1 697,1 -100,3 287,8 394,1 222,6
1993 557,5 13,0 741,7 -184,2 54,5 427,9 219,0
1994 521,5 12,8 764,6 -243,1 -142,9 399,2 207,6
1995 492,9 13,2 792,6 -2997 -131,6 431,7 198,3
1996 467,2 13,6 776,7 -309,5 -169,2 307,5 188,2
1997 442,6 15,2 754,2 -311,6 -136,0 345,0 179,7
1998 419,2 16,2 719,9 -300,7 -152,0 310,5 175,8
1999 389,2 17,4 739,2 -350,0 -138,3 344,9 197,3
2000 385,1 17,3 758,1 -373,0 -133,6 274,5 181,3
2001 376,4 18,0 745,9 -369,5 -152,2 309,6 183,5
2002 390,7 19,0 754,9 -364,2 -33,8 317,2 177,2
2003 408,6 19,9 765,4 - 356,8 -24,2 371,0 173,2
2004 427,3 20,4 761,3 -334,0 -7,6 278,2 183,5
2005 426,1 21,4 782,0 -355,9 4,6 322,1

Надзвичайно велика увага повинна бути приділена вивченню деструктивної діяльності, зокрема чи не найважливішому її виду — злочинній діяльності.

Так, за повідомленням органів внутрішніх справ, прокуратури та податкової міліції, впродовж січня — лютого 2005 р. було зареєстровано 85,3 тис. злочинів (на 14,6 % менше, ніж У відповідному періоді 2004 p.), з яких 1,3 тис. виявлено податковою міліцією.

Таблиця 4.3.

Динаміка вікової структури населення

Роки Розподіл населення за віком на кінець року, тис. осіб У тому числі у віці:
0—14 років 15—24 років 25—44 років 45—64 років 65 і понад років
1990 51 623,5 11 029,5 7 002,9 14 764,5 12 497,5 6 329,1
1991 51 708,2 10 951,4 7 055,0 14 879,3 12 314,3 6 508,2
1992 51 870,4 10 915,4 7 118,7 15 006,7 12 139,3 6 690,3
1993 51 715,4 10 767,7 7 146,1 14 973,0 11 965,3 6 863,3
1994 51 300,4 10 528,7 7 159,6 14 727,0 11 924,0 6 961,1
1995 50 874,1 10 246,0 7 164,4 14 578,3 11 826,4 7 059,0
1996 50 400,0 9 952,4 7 131,7 14 435,2 11 827,9 7 052,8
1997 49 973,5 9 624,5 7 117,9 14 325,9 11 878,6 7 026,6
1998 49 544,8 9 206,0 7 202,0 14 226,8 12 008,4 6 901,6
1999 49 115,0 8 781,0 7 275,9 14 092,2 12 147,0 6 818,9
2000 48 663,6 8 373,3 7 325,5 13 992,0 12 128,8 6 844,0
2001 48 240,9 7 949,9 7 381,2 13 851,5 12 079,7 6 978,6
2002 47 823,1 7 569,5 7 457,8 13 726,8 1 875,5 7 193,5
2003 47 442,1 7 246,3 7 478,6 13 590,9 11 757,0 7 369,3
2004 47 100,5 6 989,8 7 455,7 13 460,6 11 687,2 7 507,2

Таблиця 4.4.

Смертність населення за причинами смерті

Рік Всьогопомерлих, тис. осіб З них від хвороб:
хвороб системи кровообігу новоутворення зовнішніх причин смерті органів травлення органів дихання деякі інфекційні та паразитарні хвороби
2005* 782,0 488,8 91,8 70,0 31,7 28,0 17,2

*З 2005 р. вияснені причини смерті відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я Десятого перегляду.


Таблиця 4.5.

Динаміка середньої очікуваної тривалості життя при народженні*

Період, за який розраховані показники (роки) Середня очікувана тривалість життя при народженні, обидві статі, років У тому числі
чоловіки жінки
1991—1992 69,30 64,20 74,18
1992—1993 68,67 63,50 73,70
1993—1994 67,98 62,78 73,15
1994—1995 67,22 61,82 72,72
1995—1996 66,93 61,40 72,65
1996—1997 67,36 61,91 72,95
1997—1998 68,08 62,74 73,50
1998—1999 68,32 62,95 73,74
1999—2000 67,91 62,44 73,55
2000—2001 68,33 62,77 74,08
2001—2002 68,32 62,70 74,13
2002—2003 68,24 62,64 74,06
2003—2004 68,22 62,60 74,05

* За даними Держкомстату України

Таблиця 4.6.

Чисельність населення на 1 лютого 2005 року*

Назва На 1 лютого 2005 р. Середня чисельність за січень 2005 р.
все населення міське сільське все населення міське сільське
1 2 3 4 5 6 7
1. Наявне населення (осіб)
Україна 47 242,9 31 991,3 15 251,6 47 261,8 32 000,3 15 261,5
Автономна Республіка Крим 1 993,2 1 253,7 739,5 1 993,7 1 253,9 739,8
Вінницька 1 718,5 813,0 905,5 1 719,3 813,1 906,2
Волинська 1 044,3 526,3 518,0 1 044,5 526,2 518,3
Дніпропетровська 3 473,1 2 891,2 581,9 3 474,7 2 892,4 582,3
Донецька 4 666,9 4 212,8 454,1 4 669,4 4 214,9 454,5
Житомирська 1 343,8 759,7 584,1 1 344,5 759,9 584,6
Закарпатська 1 248,1 462,4 785,7 1 248,3 462,4 785,9
Запорізька 1 875,5 1 426,6 448,9 1 876,4 1 427,2 449,2
Івано-Франківська 1 393,1 590,6 802,5 1 393,3 590,6 802,7
Київська 1 777,3 1 049,8 727,5 1 778,1 1 049,9 728,2
Кіровоградська 1 082,3 658,5 423,8 1 083,1 658,8 424,3
Луганська 2 437,4 2 102,9 334,5 2 438,8 2 104,1 334,7
Львівська 2 586,5 1 549,4 1 037,1 2 587,3 1 549,6 1 037,7
Миколаївська 1 228,3 821,3 407,0 1 228,9 821,6 407,3
Одеська 2 414,0 1 593,6 820,4 2 414,8 1 594,1 820,7
Полтавська 1 570,8 935,0 635,8 1 571,6 935,2 636,4
Рівненська 1 160,2 546,1 614,1 1 160,4 546,2 614,2
Сумська 1 242,4 814,6 427,8 1 243,2 815,0 428,2
Тернопільська 1 118,8 478,4 640,4 1 119,2 478,5 640,7

Закінчення табл . 4.6

1 2 3 4 5 6 7
Харківська 2 846,0 2 249,9 596,1 2 847,2 2 250,7 596,5
Херсонська 1 137,1 686,5 450,6 1137,7 686,8 450,9
Хмельницька 1 386,8 724,2 662,6 1 387,4 724,2 663,2
Черкаська 1 355,6 740,2 615,4 1 356,4 740,4 616,0
Чернівецька 911,0 372,5 538,5 911,3 372,6 538,7
Чернігівська 1 186,0 708,4 477,6 1 186,9 708,7 478,2
Київ 2 667,4 2 667,4 х 2 666,9 2 666,9 х
Севастополь (міськрада) 378,5 356,3 22,2 378,5 356,4 22,1
2. Постійне населення (осіб)
Україна 4 7062,5 31 735,7 15 326,8 47 081,5 31 744,7 15 336,8
Автономна Республіка Крим 1 984,5 1 238,9 745,6 1 985,0 1 239,1 745,9
Вінницька 1 711,4 804,0 907,4 1 712,2 804,1 908,1
Волинська 1 041,5 520,2 521,3 1 041,8 520,2 521,6
Дніпропетровська 3 469,8 2 885,2 584,6 3 471,4 2 886,4 585,0
Донецька 4 654,1 4 196,9 457,2 4 656,5 4 199,0 457,5
Житомирська 1 344,6 757,6 587,0 1 345,3 757,8 587,5
Закарпатська 1 245,3 457,2 788,1 1 245,5 457,3 588,2
Запорізька 1 874,7 1 422,5 452,2 1 875,6 1 423,1 452,5
Івано-Франківська 1 390,4 584,4 806,0 1 390,6 584,3 806,3
Київська 1 771,5 1 038,8 732,7 1 772,3 1 038,9 733,4
Кіровоградська 1 075,9 652,4 423,5 1 076,7 652,7 424,0
Луганська 2 432,8 2 097,0 335,8 2 434,2 2 098,2 336,0
Львівська 2 568,1 1 526,4 1 041,7 2 568,9 1 526,6 1 042,3
Миколаївська 1 227,6 818,3 409,3 1 228,2 818,7 409,5
Одеська 2 402,9 1 575,4 827,5 2 403,8 1 575,9 827,9
Полтавська 1 562,9 923,2 639,7 1 563,8 923,5 640,3
Рівненська 1 159,1 540,8 618,3 1 159,4 540,9 618,5
Сумська 1 240,2 810,1 430,1 1 241,0 810,5 430,5
Тернопільська 1 115,5 473,7 641,8 1 115,9 473,7 642,2
Харківська 2 830,3 2 230,2 600,1 2 831,5 2 230,9 600,6
Херсонська 1 135,7 583,2 452,5 1 136,2 683,5 452,7
Хмельницька 1 383,6 718,5 665,1 1 384,2 718,5 665,7
Черкаська 1 352,0 734,6 617,4 1 352,8 734,8 618,0
Чернівецька 908,0 467,5 540,5 908,2 367,6 540,6
Чернігівська 1 177,5 698,3 479,2 1 178,3 698,5 479,8
Київ 2 626,1 2 626,1 х 2 625,6 2 625,6 х
Севастополь (міськрада) 376,5 354,3 22,2 376,6 354,4 22,2

Із загальної кількості зафіксованих органами внутрішніх справ і прокуратури кримінальних виявів майже половина (48,2 %) — тяжкі й особливо тяжкі. За січень-лютий 2005 р. було зафіксовано зниження кількості тяжких та особливо тяжких злочинів у всіх регіонах України (крім м. Києва, де зареєстровано зростання на 12,8 %).

У загальній кількості злочинів 58,2 % становили злочини проти власності, 14,1 % — у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення, 4,7 % — злочини у сфері службової діяльності, 4,3 % — проти громадського порядку і моральності, 4,2 % — проти життя та здоров'я особи; 3,3 % і 2,5 % — відповідно злочини проти безпеки руху й експлуатації транспорту і злочини проти громадської безпеки.

Впродовж січня — лютого 2005 р. скоєно 483 умисні вбивства та замахи на вбивство, 150 зґвалтувань і замахів на зґвалтування.

Кількість грабежів порівняно з відповідним періодом минулого року зменшилась на 8,7 % і становила 6,5 тис. випадків, а розбоїв — на 5,5 % (0,9 тис).

За січень — лютий 2005 р. зафіксовано 28,2 тис. крадіжок стосовно приватної власності (серед яких третину становлять крадіжки з квартир) і 6,2 тис. стосовно державної або колективної власності, що менше порівняно з січнем — лютим 2004 р. відповідно на 24,6 % та 27,6 %.

Органами внутрішніх справ і прокуратури виявлено 110 організованих груп і злочинних організацій (на 4,3 % менше, ніж у січні — лютому 2004 p.), що скоїли 1068 злочинів, з яких більше ніж три чверті (88,5%) — тяжкі й особливо тяжкі (збільшення на 14,7 %).

Найпоширенішою організована злочинність була у Дніпропетровській області, де виявлено 13 організованих груп і злочинних організацій, з них дев'ять мали загальнокримінальну спрямованість, решта — економічну; у Луганській області виявлено 12 злочинних угруповань, шість з них — економічної спрямованості; у Донецькій — 11 злочинних угруповань, чотири з яких — економічного спрямування. Членами злочинних формувань цих областей було скоєно відповідно 43, 69 та 52 злочини. У м. Севастополі три кримінальні угруповання скоїли 116 злочинів.

Кількість потерпілих від злочинів за січень — лютий 2005 р. становила 50 тис. осіб (на 17,4 % менше, ніж у січні — лютому 2004 p.), з яких 16,3 тис. — жінки, 5,6 тис. — пенсіонери (зменшення відповідно на 19,3% та 30,2 %), 1,8 тис. — неповнолітні (збільшення на 21,6%). Від грабежів потерпіло 6,4 тис. осіб, серед них майже кожна третя — жінка (2,4 тис). Від злочинних діянь загинуло 1456 осіб.

Із загальної кількості осіб (37,1 тис), причетних до злочинів, кожен четвертий скоїв його у групі (25,5 %); 14 % скоїли злочин у стані алкогольного сп'яніння; 21,5 % раніше вже ставали на злочинний шлях, кожен другий з них має не зняту або непогашену судимість. З виявлених осіб 10,9 % — жінки, 10,3 % — неповнолітні. Дві третини (68,8 %) осіб, котрі підозрювались у скоєнні злочинів, на момент вчинення злочину не працювали і не навчались.

У XXI ст. уточнюються "паспортні дані" регіональної географії діяльності як самостійної галузі знань, що почала викристалізовуватися в наш час. У межах цієї науки в найближчий час необхідно розв'язати найголовніші проблеми:

1. Виявлення в умовах суспільного часу і суспільного простору основних видів діяльності населення в межах конкретного регіону, що формують каркас регіону, визначають розвиток регіону як самостійної суспільної територіальної системи.

2. Дослідження в