Соціальна географія: навч. посібник

Автор: | Рік видання: 2007 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 349

4.5. Розвиток медичної географії

В праці "Основи медичної географії" окреслено "паспортні дані" медичної географії як самостійної галузі соціальної географії, визначено її завдання на найближчий і віддаленіший періоди XXI ст. *167 .

*167: {Шевчук Л. Т. Основи медичної географії. — С. 10.}

За останні роки, що минули з того часу, з'явилася нова низка проблем, яка повинна бути розв'язана в межах цієї науки, наприклад, вироблені рекомендації стосовно забезпечення населення медичним персоналом (у сучасних умовах до ринкових відносин загострилась кадрова проблема у сфері медицини). Необхідна також програма з комплексом заходів, спрямованих на розв'язання питання компетентності та професійної зрілості медичних працівників, що можливо частково здійснити через створення медичних асоціацій, які мали б право видавати ліцензії на лікарську практику медичному працівникові. Необхідно передбачити можливість позбавлення працівника системи охорони здоров'я такого документа у випадку недобросовісного ставлення до роботи, подбати про збереження потужності лікарняної мережі, ймовірно, навіть через дозвіл приватної практики у державних установах. Цьому повинні сприяти вільний вибір лікаря, організація сімейної медицини та ін.

Підвищення кореляції між медичними кадрами і потребою в них у розрізі областей можна досягти за допомогою економічних важелів. Отже, наголосимо на необхідності негайного здійснення комплексу заходів, спрямованих на реорганізацію системи оцінки, підбору та розміщення медичних кадрів, що вкрай необхідно для збільшення і примноження кількості суспільного здоров'я України. На сучасному етапі інтенсифікувався розвиток народної та нетрадиційної медицини. Це відбулося насамперед тому, що вона не лише здобула популярність у широких верств населення як вид первинної, екстремальної та маржинальної медичної допомоги, а й перетворилася у відносно самостійний вид економічної діяльності, а для багатьох — у достатньо прибутковий бізнес. Отже, народна і нетрадиційна медицина вагомо вплинула на особливості використання трудового потенціалу. Водночас вона має низку проблем, пов'язаних з її функціонуванням, які найгостріше виявляються саме в економічній сфері. Для того, щоб зрозуміти їх суть, необхідно спочатку уяснити особливості дефініцій "народна медицина", "нетрадиційна медицина", спільне та відмінне між ними.

Народна медицина — це охорона здоров'я людей, попередження захворювань і лікування населення за допомогою набутої народом емпіричним шляхом системи знань, яка охоплює відомості про цілющі властивості компонентів живої і неживої природи (рослин, металів, глин, комах), духовності, фізичних вправ, правильного харчування, кольору, музики, хорового співу, а також інформацію про позитивний (лікувальний) енергетичний вплив цілителя на хворого.

В давні часи медицина була єдиною й існувала у вигляді народної медицини. Народні цілителі вміли лікувати переломи, вправляти вивихи, надавати допомогу при пологах, зміцнювати дух і відновлювати духовний світ людини. Головне завдання при лікуванні пацієнтів народні цілителі вбачали у приведенні в гармонію тіло, душу і духовність людини. Вони дотримувалися погляду, що фізичне здоров'я безпосередньо залежить від чистоти думок і поведінки пацієнта. Народні цілителі, зазвичай, були добрими психотерапевтами, нерідко вони володіли аутогенним тренінгом і гіпнозом. Особливого значення вони надавали раціональному харчуванню й очищенню шлунка.

Впродовж багатьох віків до народної медицини сформувалося двояке ставлення: з одного боку, її зневажали (причому дуже часто лише тому, що не розуміли суті механізмів впливу використовуваних ліків і лікувальних прийомів на процес виздоровлення), з іншого — вміло поєднували з науковою медициною.

Після здобуття Україною незалежності сформувалася затяжна криза, що охопила всі сфери життєдіяльності населення, в тому числі й наукову (офіційну) медицину. Це загострило інтерес до народної медицини не лише різних верств населення, насамперед тих, для яких вона стала єдиною можливістю лікуватися, продовжити життя, а й наукових медиків, котрі зуміли оцінити всі переваги народної медицини. До народних цілителів зверталися при хронічних захворюваннях, невстановленому діагнозі, зокрема, якщо звичайні діагностичні дослідження не давали наслідків, нервових і психічних розладах, при алергіях і несприйнятті медикаментів, захворюванні суглобів і хребта.

Ось чому саме в надрах народної медицини і започаткований новий напрям, який називають нетрадиційною медициною.

Нетрадиційна медицина — це лікування природними методами і засобами. У її складі виділяють мануальну терапію, масажі, гомеопатію, фітотерапію, акупунктуру й інші напрями натуральної медицини, скеровані на активізацію внутрішніх резервів організму з метою ліквідації причин захворювання, гармонізації стану організму загалом та окремих його підсистем. Важливість та роль складових нетрадиційної медицини можна зрозуміти після детального вивчення змісту кожної з них:

акупунктурна діагностика — отримання даних про стан внутрішніх органів і систем хворого за допомогою діагностичної системи, що ґрунтується на знятті з акупунктурних точок тіла людини інформації (створені й функціонують програмні комп'ютерні комплекси для акупунктурної діагностики);

апітерапія — використання у лікувальних цілях медоносної бджоли і продуктів її життєдіяльності;

аурикулодіагностика — визначення стану внутрішніх органів і систем за допомогою діагностичної системи, в основі якої містяться особливості кореляції стану визначених зон вушної раковини зі станом цих внутрішніх органів і систем (створені й функціонують комп'ютерні комплекси для аурикулодіагностики);

гірудотерапія — використання у лікувальних цілях медичних п'явок і продуктів їх життєдіяльності;

гомеопатія — спосіб лікування хвороби, що полягає в застосуванні малих доз тих ліків, які у великих дозах викликають у здорової людини ознаки захворювання;

енергоінформатика — безконтактний вплив металами, мінералами і рослинами на біополе людини;

іридодіагностика — визначення стану внутрішніх органів і систем на основі діагностичної системи, заснованої на кореляції стану структури райдужної оболонки ока зі станом цих внутрішніх органів і систем;

класична акупунктура — це вплив на органи та системи людини за допомогою спеціальних голок через акупунктурні точки на тілі людини, який стимулює, регулює і нормалізує загальну та системну реактивність людини;

масаж — вплив різними, чітко визначеними прийомами (наприклад, за допомогою рук) на шкіру, м'язи і суглоби з метою досягнення різного ступеня роздратування тих ділянок тіла хворого, до яких застосовуються названі прийоми;

натуропатія — оздоровлення за допомогою продуктів харчування і продуктів життєдіяльності людини;

термопунктурна діагностика — дослідження стану організму за допомогою діагностичної системи, що ґрунтується на вимірі термальної чутливості акупунктурних точок;

фітотерапія — лікування лікарськими рослинами чи їхніми частинами, які використовуються в натуральній або висушеній формі чи у вигляді спеціальних препаратів.

Все це дає підставу стверджувати: назва "нетрадиційна медицина" суперечить суті й змісту цього напряму, який було б доречніше називати "традиційною медициною". Адже народні традиції пронизують народну і нетрадиційну медицину наскрізь.

Зростання інтересу до нетрадиційної медицини на зламі тисячоліть, її ролі у відтворенні здоров'я населення перетворилося на світове явище. Наприклад, у травні 1991 р. було засновано Українську асоціацію народної медицини УАНМ, дещо пізніше, в складі Інституту здоров'я США, — департамент нетрадиційної медицини. Подібні організації й установи виникли і в інших країнах світу.

Цікавий, на нашу думку, той факт, що як вид економічної діяльності, економічне явище нетрадиційна медицина найрозвинутіша не в Європі, де існують її корені, а в США. Це зумовлене такими факторами:

— хронічною фінансовою кризою американської офіційної медицини, що найдорожча у світі, тому недоступна для багатьох громадян СІЛА. Це стимулює громадян до пошуків альтернативних, дешевих медичних послуг у сфері нетрадиційної медицини;

— популярністю нетрадиційних методів лікування, від 2/5 до 1/3 населення користується послугами голкотерапевтів, хіромантів, фітотерапевтів, гомеопатів і цілителів-окультистів;

— зростанням уваги населення до розроблених на основі ідеології нетрадиційної медицини дієтичних і вітамінних добавок до харчування, що сприяють зміцненню здоров'я, забезпечуючи екологізацію їжі.

— збільшення обороту ринку нетрадиційних медичних послуг, який становить понад 20 млрд. доларів США на рік, що якоюсь мірою відбувається завдяки діловому професіоналізму економістів-менеджерів, залучених до цієї сфери, котрі зуміли успішно втілити у реальність нові економічні механізми функціонування сфери нетрадиційної медицини, наприклад, техніку мережного маркетингу.

Наголосимо, що зростання зацікавлення нетрадиційною медициною в незалежній Україні відбулося з кількох причин:

1. Відбулася переоцінка нетрадиційних медичних знань про здоров'я працюючого населення, які усно передавалися і передаються від покоління до покоління: сучасні найновіші наукові досягнення підтвердили істинність величезного пласту таких знань.

2. Дуже часто народні цілителі виходили переможцями у боротьбі за здоров'я людини, зокрема з професійними захворюваннями, а офіційна медицина була безсила (згідно з даними соціологічних досліджень, здійснених різними дослідниками в останнє десятиріччя XX ст., поліпшення стану здоров'я після лікування методами народної та нетрадиційної медицини простежується у понад 75 % пацієнтів).

3. Тривалий період у країнах "соціалістичного табору" в більшості випадків лише нетрадиційна медицина могла надати безпечне для працюючого клієнта з соціально-політичного погляду психотерапевтичне лікування: за допомогою до спеціалістів офіційної медицини намагалися не звертатися у зв'язку з відомих причин.

4. Нетрадиційна медицина нарешті почала визнаватися і представниками офіційної медицини, і владними структурами, насамперед у сфері охорони здоров'я у багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні. Адже, незважаючи на надзвичайно високий рівень розвитку, нетрадиційна і народна медицина України зазнала великих утисків і гонінь у період "перемоги соціалізму", коли народні цілителі переслідувалися і навіть фізично знищувалися, а слово "знахар" отримали зневажливе забарвлення. Ситуація кардинально змінилася лише після здобуття Україною незалежності: отримала визнання діяльність УАНМ, яка за короткий час перетворилася на потужну науково-практичну корпорацію, що зумовлює розвиток напрямів нетрадиційної медицини, здійснює експертизу фахівців і має свій офіційно акредитований Медичний інститут. Крім того, згідно з Указом Президента, був створений Комітет з питань нетрадиційної та народної медицини у складі Міністерства охорони здоров'я України.

Однак чи не найголовнішим фактором зацікавленості нетрадиційною медициною науковців, на наш погляд, є необхідність і можливість поліпшення використання трудового потенціалу в умовах наростаючої бідності населення через його оздоровлення за допомогою використання альтернативних, тобто нетрадиційних медичних послуг, а також через можливість створення нових місць праці у цій сфері. Причому дуже важливими факторами формування стійкого інтересу населення до нетрадиційної медицини у період після здобуття Україною незалежності стали, на нашу думку, не лише його зубожіння і практична недоступність отримати допомогу офіційної медицини у зв'язку з занадто високою вартістю послуг, а й надія на те, що в сфері нетрадиційної медицини можна знайти хоч будь-яке місце праці. Останній фактор зумовив появу в сфері нетрадиційної медицини "лжецілителів", котрі зайнялися цим видом діяльності лише з метою "легкої наживи" й отримання надприбутків. Дуже часто вони досягають мети у зв'язку з надзвичайно низьким рівнем доступності наукової медичної допомоги в сучасних установах охорони здоров'я для більшості населення України (табл. 4.7).

Таблиця 4.7.

Рівень доступності медичної допомоги*

Територія Кількість домогосподарств, у яких хто-небудь із членів упродовж останніх 12 місяців потребував медичної допомоги, придбання ліків і медичного приладдя Кількість домогосподарств, у яких хто-небудь із членів упродовж останніх 12 місяців при потребі не зміг отримати медичної допомоги, придбати ліки чи медичне приладдя
тис. до загальної кількості тис. % до загальної кількості домогосподарств, у якиххто-небудь із членів потребував медичної допомоги, придбання ліків і медичного приладдя
1 2 3 4 5
Україна 15 105,5 85,6 4 336,2 28,7
Автономна Республіка Крим 559,4 75,3 151,6 27,1
Вінницька область 400,2 62,6 111,2 27,8
Волинська область 36,5 13,1
Дніпропетровська область 279,5 89,5 390,1 29,2
Доненька область 1 337,9 94,8 394,0 22,6
Житомирська область 1 743,8 91,6 181,0 47,8
Закарпатська область 378,7 75,9 116,2 30,9
Запорізька область 375,8 96,3 318,8 50,8
Івано-Франківська область 425,6 95,1 88,0 20,7
Київська область 667,7 85,2 126,3 22,2
Кіровоградська область 408,0 88,6 149,4 36,6
Луганська область 811.7 81,4 237,7 29,3
Львівська область 744,5 90,1 174,8 23,5
Миколаївська область 470,7 99,7 216,6 46,0
Одеська область 605,9 69,1 224,2 37,0
Полтавська область 435,5 68,7 73,0 16,8
Рівненська область 341,9 93,5 13,4 3,9
Сумська область 413,5 83,9 124,7 30,1

Закінчення табл . 4.7.

1 2 3 4 5
Тернопільська область 307,0 89,9 76,2 24,8
Харківська область 957,1 88,4 250,0 26,1
Херсонська область 384,8 88,5 156,6 40,7
Хмельницька область 397,9 82,7 72,0 18,1
Черкаська область 509,2 90,3 168,4 33,1
Чернівецька область 249,7 82,2 23,6 9,4
Чернігівська область 422,7 86,2 137,0 32,4
м. Київ 830,7 87,7 282,1 34,0
м. Севастополь 119,0 79,3 41,5 34,9

Дані таблиці засвідчують, що із загальної кількості домогосподарств, у яких хто-небудь із членів упродовж останніх 12 місяців потребував медичної допомоги, придбання ліків і медичного приладдя, що становила 85,6% усіх домогосподарств України, 28,7% домогосподарств не змогла отримати медичну допомогу. З усіх домогосподарств, котрі не змогли отримати медичної допомоги, — 97,4 % не змогли придбати ліки; 96,8 % не змогли придбати медичне обладнання; 78,4 % не змогли відвідати лікаря; 94,5 % не змогли відвідати стоматолога (див. табл. 4.8).

У таблицях відображені регіональні особливості рівня доступності для населення медичної допомоги і фінансових можливостей населення стосовно забезпечення такої медичної допомоги. Ці особливості виявляються в тому, що найвища частка домогосподарств, у яких будь-хто потребував за останні 12 місяців медичної допомоги, медичного приладдя та ліків, зосереджена, зазвичай, в областях із складною екологічною ситуацією, — Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Черкаській і Миколаївській. При цьому частка домогосподарств, в яких будь-хто із членів не зміг отримати таку допомогу в зв'язку з різними причинами, насамперед фінансовими негараздами, у названих областях не найвища.

Перелічені причини й інші фактори не лише зумовили зростання інтересу до нетрадиційної медицини, а й сприяли її перетворенню на вагомий фактор розвитку сфери охорони здоров'я в тому чи іншому регіоні та потужний фактор формування загальної медико-соціальної ситуації країни загалом і, безумовно, специфічних особливостей такої ситуації в розрізі окремих регіонів.

Усі названі причини суттєво активізували вивчення актуальних аспектів народної та нетрадиційної медицини, яке здійснювалося переважно за допомогою проведення медико-соціологічних досліджень. Однак ці дослідження стосувалися, насамперед, того, як ставиться населення, у тому числі спеціалістів, до нетрадиційної медицини, а також дослідження її ефективності з погляду оздоровлення.

Наприклад, київські вчені В. Поканевич, А. Нагорна, Т. Кульчицька виконали аналіз потреби різних верств населення у народній і нетрадиційній медицині, окремих її напрямах і ставлення до неї методом анкетування. Обсяг вибірки у їх дослідженні — 629 осіб. Серед опитаних налічувалося 445 пацієнтів і 184 медичних працівники; чоловіки становили 42,2 %, жінки — 57,8%. За віком опитані визначилися так: до 20 років — 7,4 %; 20—29років — 43,3 %; 30—39—16,2 %; 40—49— 15,6 %; 50—59—10,7 %; 60 років і більше — 6,8 %. За місцем проживання респонденти поділялися на міських жителів (86,3 %) і сільських (13,7 %), за соціальним положенням — на студентів (45,1 %), робітників (11,1 %), працівників сільського господарства (4,4 %), службовців (18,8 %), підприємців (5,2 %), домогосподарок (3,8%), пенсіонерів (7,6%), інші соціальні верстви (4 %), за освітою — з початковою (3,9 %), середньою загальною (33,9 %), середньою спеціальною (39,3 %), вищою (22,9 %) *168 .

*168: {Понакевич В.В., Нагорна А.М., Кульчицька Т.К. Медико-соціологічні аспекти народної та нетрадиційної медицини. – http://www.uiph.kiev.ua/ua/index/php?ml=4&m2=3&m3=3 }


Таблиця 4.8.

Фінансові можливості населення стосовно забезпечення медичною допомогою*

Територія Кількість домогосподарств, у яких будь-хто з членів упродовж останніх 12 місяців при потребі не зміг через занадто високу вартість (%):
придбати ліки придбати медичне обладнання відвідати лікаря відвідати стоматолога
Україна 97,4 96,8 78,4 94,5
Автономна Республіка Крим 98,1 100,0 94,8 100,0
Вінницька область 88,1 78,4 72,8 83,7
Волинська область 84,0 100,0 95,8 100,0
Дніпропетровська область 98,0 100,0 92,7 100,0
Донецька область 100,0 94,2 69,0 87,4
Житомирська область 96,9 100,0 32,6 86,3
Закарпатська область 100,0 100,0 91,1 96,8
Запорізька область 100,0 100,0 79,7 94,4
Івано-Франківська область 100,0 100,0 90,0 85,8
Київська область 87,9 100,0 62,1 84,3
Кіровоградська область 98,9 100,0 76,6 85,8
Луганська область 99,1 100,0 80,5 96,2
Львівська область 95,0 100,0 76,8 94,3
Миколаївська область 100,0 100,0 92,6 100,0
Одеська область 99,3 92,4 96,4 100,0
Полтавська область 93,8 100,0 74,0 100,0
Рівненська область 100,0
Сумська область 100,0 100,0 51,0 83,4
Тернопільська область 93,7 82,9 76,0
Харківська область 93,9 100,0 90,3 95,8
Херсонська область 97,4 77,4 86,9 97,2
Хмельницька область 98,9 100,0 100,0 100,0
Черкаська область 98,8 100,0 88,0 100,0
Чернівецька область 100,0 100,0 100,0
Чернігівська область 96,0 100,0 28,2 100,0
м. Київ 95,1 100,0 75,7 94,4
м. Севастополь 100,0 100,0 100,0 91,3

* Розраховано за: Стан здоров'я населення (за даними вибіркового опитування домогосподарств у жовтні 2001 р.): Стат. бюл. — К.: Держ. комітет статистики України, 2002. — С. 62—63.

Згідно з даними, отриманими внаслідок дослідження, здійсненого цими вченими, позитивне ставлення до народної та нетрадиційної медицини висловили 89,7 % опитаних медичних працівників, але 55 % з них з недовірою ставляться до окремих методів цієї медицини. Було виявлено, що найефективнішими напрямами народної та нетрадиційної медицини (перші п'ять рангових місць), визначеними медичними працівниками, стали фітотерапія, мануальна терапія, рефлексотерапія, гомеопатія, біоенергоінформотерапія.

Дослідженням встановлено, що чимало медичних працівників користуються методами народної та нетрадиційної медицини (84,8 %). Причому позитивний досвід такого лікування мають 75,5% респондентів. З-поміж респондентів виявлено 45,6% осіб, які хотіли б удосконалити знання з народної та нетрадиційної медицини переважно за напрямами: фітотерапія, мануальна терапія, гомеопатія, рефлексотерапія, біоенергоінформотерапія. Серед напрямів, що викликали інтерес і, на думку респондентів потребують уваги — біоенергоінформотерапія, рефлексотерапія, медична астрологія, іридодіагностика.

Однак дехто з медиків вважають зростання популярності нетрадиційної медицини (не відкидаючи при цьому її вагомості та значення) наслідком застою розвитку офіційної української медицини. Наприклад, доктор медичних наук, професор А. Курмаєва зазначає: "Якщо газети, телепередачі забиті наукоподібними статтями різного ґатунку цілителів, отже, — не преса хвора, а наука не може нічого нового сказати. Якщо література вражає наївністю, невіглаством — отже, занепадає культура. Коли в людей виникає підвищений попит на засоби лікування поза поліклініками й аптечними прилавками, винна в цьому не преса й цілителі, а медицина. Лікуйте краще — і хворі не шукатимуть допомогу в різноманітних знахарів. У хворому суспільстві всі трішки хворі, медицина — не виняток. І якщо ми спроможні самокритично визнати, що здоров'я нації стає дедалі гіршим, то не все втрачено" *169 .

*169: {Курмаєва А, Розвиток і застосування фітотерапії, рефлексотерапії, біоінформаційної терапії... — http://zn.kiev.ua/ie/show/342/30949/}

Особливим попитом нетрадиційна медицина користується у тих, хто втратив віру в традиційну медицину, а також у тих, хто пересвідчився у багатьох випадках на невдалому лікуванні офіційною медициною близьких і рідних.

Безумовно, держава не могла не відреагувати на таку ситуацію низкою законів і нормативних актів, завдання яких — регулювати діяльність у галузі народної нетрадиційної медицини. Найважливіші з-поміж них є:

1. Наказ міністерства охорони здоров'я України від 25 червня 1993 р. № 146 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 10 січня 1994 р. за №2/211) "Про надання дозволу Міністерства охорони України на медичну діяльність у галузі народної та нетрадиційної медицини".

2. Інструкція про порядок надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини (затверджено наказом МОЗ від 25.06.93 № 146).

8. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 11 лютого 1998 р. № 36 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 5 січня 1999 р. за №4/3297) "Про затвердження Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини".

4. "Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини" (затверджено наказом МОЗ України від 11 лютого 1998 р. №36; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 січня 1999 р. за №4/3297).

5. Указ Президента України від 31 липня 1998 р. №823/98 "Про заходи щодо врегулювання діяльності в сфері народної і нетрадиційної медицини".

6. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 4 грудня 1998 р. №343 "Про утворення Комітету з питань народної нетрадиційної медицини при МОЗ".

Названі документи надзвичайно важливі, оскільки вони, по-перше, засвідчують офіційне визнання народної та нетрадиційної медицини, а, по-друге, дають змогу активно застосовувати її методи в суспільній системі охорони здоров'я. Крім того, вони на офіційному рівні впорядковують роботу цілителів у галузі народної та нетрадиційної медицини.

Все це зумовило інтенсивний розвиток економічної сфери нетрадиційної медицини. Коли економічну сферу нетрадиційної медицини розглядати як систему, то, на наш погляд, вона охоплює такі окремі елементи:

1. Комітет з питань народної нетрадиційної медицини при МОЗ.

2. Українську асоціацію народної медицини, доброчинні й інші організації у цій сфері.

3. Підприємства й організації цілительства, цілителів (народні цілителі, екстрасенси і зареєстровані приватними підприємцями; малі підприємства, які надають послуги з нетрадиційної медицини та ін.).

4. Науково-дослідні організації, що функціонують переважно як малі підприємства різних форм власності й паралельно з науковими пошуками практикують цілительську діяльність (наприклад, лабораторії парапсихологічних явищ, радієстезії).

5. Виробництва і виробники, котрі виготовляють ліки у різних формах, призначені для лікування методами нетрадиційної медицини.

6. Видавництва, що публікують різноманітну поліграфічну продукцію, присвячену цілительству.

7. Діяльність, пов'язану з рекламою нетрадиційної медицини, у тому числі діяльність засобів масової інформації.

8. Бази даних, інформаційні сторінки, пошукові адреси нетрадиційної медицини в міжнародній системі Internet.

9. Народних цілителів, екстрасенсів, які діють підпільно, отримуючи прибутки і не сплачуючи податки.

Отже, економічна сфера народної та нетрадиційної медицини становить складну систему, що складається з низки елементів.

Вона, по суті, — це адекватне відображення елементів народної та нетрадиційної медицини як таких. На жаль, згадана система характеризується низкою недоліків, пов'язаних з економічним аспектом її діяльності. Це пов'язане, насамперед, з тим, що, на жаль, економічна сторона діяльності галузі народної та нетрадиційної медицини дуже слабо відображена в законодавчих і нормативних актах охорони здоров'я. Медико-географічне значення мають лише окремі твердження та положення. Наприклад:

— на офіційному рівні визнається народна і нетрадиційна медицина як галузь або вид діяльності;

— встановлюються кваліфікаційні вимоги до цілителів (згідно з Державним класифікатором професій ДК 003—95, затвердженим наказом Держстандарту України 27.07.95 № 257, професія цілителя віднесена до підрозділу молодших спеціалістів у галузі медицини);

— визначена платня за видачу спеціального дозволу (ліцензії) на діяльність у галузі народної та нетрадиційної медицини у розмірі мінімальної зарплати.

У документах не йдеться про комерційну діяльність у згаданій сфері. Не відомо, якою повинна бути платня за ту чи іншу послугу, де пролягає межа вартості конкретних ліків або процедур. Переважно має місце розуміння цілителями основних законів життєдіяльності, що ґрунтуються на любові, володіння ними етикою і здоровим глуздом. Однак зауважимо, що з, одного боку, навіть препарати з трав мають конкретну вартість, а будь-яка медична послуга, наприклад, прийом цілителя, повинна бути оплачена. З іншого — оплата грошей за врятування життя виглядає нібито аморальною. Все це формує своєрідність і специфіку дії економічних законів у сфері офіційної і, безумовно, нетрадиційної медицини.

Отже, в галузі народної та нетрадиційної медицини сформувалася низка соціально-економічних процесів і проблем, що вимагають адекватної оцінки і регулятивного державного втручання у:

— зростання платні за оздоровлення, яку беруть цілителі у тій чи іншій формі;

— відсутність надійної системи стандартизації методик, використовуваних нетрадиційною медициною, тобто відсутність оцінки ефективності їх застосування, рівня безпеки пацієнта й ін.;

— виникнення комерційних структур галузі народної та нетрадиційної медицини у структурах офіційної медицини (наприклад, у складі поліклінік, лікарень, аптек), інтеграція у ці комерційні структури медичних працівників офіційної медицини;

— проникнення у галузь малограмотних шарлатанів із корисливою метою, бажаннями наживи, що може нашкодити здоров'ю пацієнтів;

— небажання і невміння державних структур визнати самородків — унікальних фахівців-цілителів, здатних принести (при створенні їм належних умов для праці) світову славу і мільйонні прибутки;

— збільшення кількості цілителів у тіньовому секторі, які працюють без ліцензії, з порушенням морально-етичних норм і правил.

Очевидно, необхідно розробити систему заходів, спрямованих на ліквідацію зазначених та інших проблем. З-поміж цих заходів до пріоритетних належать:

— створення спеціальної комісії з провідних цілителів, медиків та інших фахівців України, яка повинна розробити стандарти оцінки кваліфікації фахівців, безпеки й ефективності конкретних нетрадиційних методів лікування, допустимі межі рекламного впливу та ін. (до речі, у США така комісія вже працює);

— здійснення експертизи харчових добавок і розроблення чітких критеріїв відповідності реклами цих харчових добавок їх реальному ефекту;

— сприяння забезпеченню сфери нетрадиційної медицини сучасними комп'ютерними технологіями, які допоможуть зберігати результати аналізів і обстежень пацієнтів, а в окремих випадках використовуватимуться для здійснення спеціальної діагностики (так, уже завоювала популярність комп'ютерна оцінка біоенергетичного потенціалу людини за методом японського цілителя Накатані, що дає змогу визначати зміну біополя пацієнта, виявити взаємний вплив його органів, встановити функціональний стан органів і систем людини, рівні стресу і тривожності та віднайти за допомогою отриманих результатів джерело хвороби; існують організації, які здійснюють такі оцінки: наприклад, в інформаційній системі Internet рекламується діяльність київського науково-методичного центру "Медичні інноваційні технології", який втілює нетрадиційну медицину у вигляді діагностики і безпосереднього лікування за допомогою комп'ютерних технологій);

— забезпечення розроблення і вдосконалення спеціальної законодавчої основи про приватну медичну діяльність; вона здійснюється на основі Закону "Про підприємницьку діяльність" і ліцензій, що надаються Міністерством охорони здоров'я терміном на один — три роки; розроблення додаткових законодавчих актів, які б захищали права й інтереси пацієнтів з погляду якості отримуваних ними послуг і ліків, лікувальних процедур;

— прискорення впровадження новітніх напрямів у діагностиці й лікуванні хворих, розроблених на досягненнях біології, фізики, традиційної і нетрадиційної медицини; як приклад таких новітніх напрямів можна розглядати квантову медицину, її фундаментом є мікрохвильова резонансна терапія. Цей напрям використовують у Київському міському центрі здоров'я. Переваги квантової медицини полягають у зціленні без ліків, можливості одночасно лікувати кілька захворювань, відсутності побічних негативних явищ і швидкому терапевтичному ефекті;

— запровадження періодичних обговорень проблем розвитку нетрадиційної медицини, використання її методів традиційною медициною на засіданнях президії Вченої ради Міністерства охорони здоров'я України, медичних конференціях, у наукових виданнях, на нарадах Української асоціації народної медицини й організованого при ній медичного інституту.

Розв'язання проблем у сфері народної і нетрадиційної медицини допоможе не лише розв'язати низку питань, пов'язаних з поліпшенням здоров'я населення загалом і використанням трудового потенціалу зокрема, а й дасть змогу впорядкувати функціонування цієї сфери як економічної системи, тобто зумовить швидке перетворення нетрадиційної медицини із самодіяльного ремесла-мистецтва в організований прибутковий бізнес, кінцевим підсумком чого стане, безумовно, поліпшення добробуту всього українського народу.

Для уточнення "паспортних даних" регіональної медичної географії як самостійної галузі знань слід розв'язати такі актуальні проблеми:

1. Виявити в умовах соціального медичного часу та соціального медичного простору джерел захворюваності населення у межах конкретного регіону.

2. Дослідити особливості будови медико-соціального каркасу регіону в умовах суспільного простору й суспільного часу та його впливу на розвиток територіальної суспільної системи регіону, розташованого в конкретних геопросторово-часових координатах.

3. Вивчити вплив соціального середовища регіону на рівень захворюваності його населення.

4. Розробити заходи захисту суспільного здоров'я регіону від впливу біопатогенних зон, природних вогнищ захворюваності та ін.

Отже, в XXI ст. медична географія і регіональна медична географія повинні розв'язати низку теоретичних і практичних завдань, які зміцнять їх основи як самостійних галузей і допоможуть людині розв'язати проблеми з власним здоров'ям.