Соціологія: пер. с англ.

Ув'язнення — це спосіб покарати зловмисників і захистити від них громадян. Але основоположний принцип системи в'язниць полягає в тому, що вони розглядаються як заклади, де індивідів "виправляють", щоб вони навчилися пристосовувати свою поведінку до вимог суспільства і стали його корисними членами. Чи справді в'язниці впливають подібним чином на тих, хто потрапляє туди на певний час? Усі факти засвідчують, що цього не відбувається.

В'язнів більше не піддають фізичним тортурам, як то звичайно було раніше, хоча їх досі нерідко б'ють, навіть у жіночих тюрмах (як ми розповімо нижче). Проте в'язні дуже терплять від того, що їм багато чого бракує. їм бракує не тільки свободи, а й належного прибутку, товариства родичів та колишніх друзів, гетеросексуальних взаємин, одягу та інших особистих речей. їм часто доводиться жити у великій тісноті й підкорятися суворим вимогам дисципліни, що регламентують їхній повсякденний побут.

Життя за таких умов радше вбиває клин між ув'язненими в тюрмах та зовнішнім суспільством, аніж пристосовує їхню поведінку до норм цього суспільства. В'язні мусять уживатися з оточенням, яке гранично відрізняється від "зовнішнього світу". Звички та поведінка, які вони засвоюють у в'язниці, часто бувають цілком протилежні тим, що їх вони начебто мають набути. Наприклад, у них може розвинутися недоброзичливість до звичайних громадян, вони можуть звикнути сприймати насильство як нормальний спосіб спілкування, налагодити контакти з запеклими злочинцями, які збережуться й після ув'язнення, на волі, й набути кримінальних навичок, котрих раніше у них було обмаль. Тому не випадає дивуватися, що рівень рецидивізму — повторних правопорушень, скоєних тими, хто вже сидів у в'язниці, — тривожно високий. Понад шістдесят відсотків чоловіків, звільнених після відбуття термінів покарання у Сполученому Королівстві, знову опиняються під арештом протягом чотирьох років після вчинення свого першого злочину. Реальний відсоток повторних правопорушень, либонь, набагато вищий, бо, поза всяким сумнівом, не всі, хто повертається до злочинної діяльності, потрапляють до рук правосуддя.

Хоча в'язниці, як здається, і не досягають особливого успіху у виправленні злочинців, проте цілком можливо, що вони все-таки утримують людей від злочинних правопорушень. Хоч вони й не виправляють тих, хто туди потрапляє, непринадний характер тюремного життя, можливо, все-таки стримує інших. Існує майже нерозв'язна проблема для тих, хто прагне реформувати в'язниці. Погіршення умов перебування в них, мабуть, і справді допомагає стримувати злочинні нахили потенційних правопорушників, але надзвичайно ускладнює проблему тюремного перевиховання. Та чим кращими будуть умови життя у в'язницях, тим поменшуватиметься їхній ефект стримування.