Соціологія: пер. с англ.

На відміну від Сполучених Штатів та багатьох інших країн, де встановлюється офіційний "рівень бідності", у Британії уряд не дає власного тлумачення бідності.

В дослідженнях, які здійснювалися у Сполученому Королівстві, зазначалося, що кожен, хто має прибуток на рівні або нижче рівня додаткових виплат, живе "в бідності". "Додаткові виплати" надавалися людям, чий прибуток не досягав рівня, що вважався необхідним для виживання. Ті, хто мав доходи, які складали від 100 до 140 відсотків рівня додаткових виплат, визначалися як такі, що "живуть на межі бідності". Додаткові виплати більше не існують, але останні цифри досі пов'язують нас із періодом, коли вони застосовувалися.

Кількість людей, які живуть у бідності або на межі бідності, разюче зростала протягом 1980-х років. У 1979 р. 6 мільйонів людей, 12 відсотків населення, підпадали під першу категорію, а 22 відсотки до двох категорій сукупно. На 1987 рік ці цифри відповідно зросли до І9-й і 28 відсотків; 10 мільйонів людей жили в бідності, а ще 5 додаткових мільйонів на її межі (Blackburn, 1991). Таке велике зростання в двох категоріях стало наслідком зростання безробіття за цей період.

Хто вони — бідні? Люди з таких категорій особливо часто живуть у бідності: безробітні, ті, хто працює неповний робочий день або чиє службове становище нестабільне, люди старшого віку, хворі та інваліди, ті, що живуть у дуже великих родинах і/або в сім'ях з однією матір'ю (або батьком). Близько половини всіх старих пенсіонерів живуть у бідності. Багато людей, які, можливо, одержували цілком пристойну платню, коли працювали, по виході на пенсію починають одержувати значно менше. Сім'ї без батька, де всі турботи лягають на плечі матері, значною мірою поповнюють ряди бідняків. Високий рівень безробіття в 1980-х та на початку 1990-х років навряд чи зменшиться в близькому майбутньому, і тривале безробіття головних годувальників та їхніх дітей призводить до зубожіння дедалі більшого числа сімей.

Частка дітей (до п'ятнадцяти років), які живуть у сім'ях, чиї прибутки складають менш як 50 відсотків від середнього національного (один зі способів визначення бідності), зросла за останні роки. В 1979 р. десять відсотків дітей жили в таких сім'ях. На 1991 р. ця частка зросла до 31 відсотка. Розглядаючи це та інші дослідження,

Вінод Кумар доходить висновку, що "аналіз даних, що базується на різних вимірах бідності, показує на існування непомилнової тенденції, що веде до різкого зростання кількості дітей, що живуть у бідності" (Kumar, 1993, р. 187).

Найважливіші фактори, які впливають на поширеність дитячої бідності, — це високий рівень безробіття, збільшення пропорції низькооплачуваних посад у економіці та зростання кількості сімей без одного з батьків.