Соціологія: пер. с англ.

Деякі загальні фактори впливу на рівень бідності вже виявлені і встановлені. Добре опрацьовані й систематично запроваджувані програми соціальної допомоги в поєднанні з політикою уряду, активно спрямованою на зменшення безробіття, знижують рівні бідності. Існують деякі суспільства (скажімо, Швеція), де бідність майже повністю викорінена. За це, звичайно, довелося платити високу соціальну ціну, і не тільки за рахунок високих рівнів оподаткування, а й утворення густої мережі бюрократичних урядових аґенцій з досить вагомими владними повноваженнями. Проте, що більший розподіл багатства та доходи у країні віддається під контроль ринкових механізмів, як це було у Великій Британії в 1980-х роках, то більші виникають матеріальні нерівності. Теорія, яка спрямовувала політику урядів, очолюваних пані Тетчер, полягала в тому, що зменшення податкового тиску на індивідів та корпорації створить високі рівні економічного зростання, плоди якого "перетечуть" до бідних. Проте факти не підтверджують цієї тези. Така економічна політика, можливо, й прискорить (або не прискорить) економічний розвиток, проте в результаті неминуче поглиблюється прірва між бідними і багатими, побільшуючи кількість людей, які живуть в умовах бідності. (Порівняльні дані про обсяг та ефект програм соціальної допомоги наведено в таблиці 10.2).

Опитування показали, що більшість британців вважають, що бідняки самі винні у своїй бідності, й з підозрою дивляться на тих, хто живе "з урядових подачок". Багато людей вважає, що ті, хто отримує соціальну допомогу, могли б знайти роботу, якби захотіли. Такі докази, однак, не відповідають реаліям бідності. Близько чверті людей, які офіційно вважаються бідними, працюють, але їхні заробітки надто низькі, щоб піднятися над порогом бідності. Решту переважно складають діти до чотирнадцяти років, люди, старші за шістдесят п'ять, хворі або інваліди. Попри переконаність у народі про високий рівень обману у сфері одержання соціальної допомоги, лише один відсоток заяв на одержання такої допомоги виявляється необгрунтованим, що набагато нижче за рівень шахрайства, пов'язаного з несплатою податків, де, за приблизними оцінками, втрачається понад десять відсотків державного прибутку внаслідок неправильного заповнення декларацій або інших методів ухиляння.