Соціологія: пер. с англ.

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Основи | Кількість сторінок: 726

Статистика страйків

Внаслідок довільних трактувань суті страйку не викликає подиву те, що в різних країнах існує різна практика ведення обліку страйків. Можливими є міжнародні порівняння страйкової активності, які, однак, вимагають обережності при інтерпретуванні. Те, що вважається страйком в одній країні і, отже, включається до статистичних даних, може не реєструватися в іншій. Наприклад, у Британії страйком вважається припинення роботи десятьма або більше робітниками, тоді як у Сполучених Штатах (з 1982 року) у статистиці страйків реєструються акції, в яких беруть участь тисяча і більше робітників.

Здебільшого публікуються три показники страйкової активності — число страйків на рік, частка робочої сили, зайнята в страйках за певний рік, а також кількість робочих днів, втрачених через страйки. Усі три показники, взяті разом, дають приблизну уяву про відмінність в рівнях страйків у різних країнах. Згідно з усіма трьома критеріями, серед найбільш схильних до страйків країн є Італія і Канада, а найменш схильні до них Німеччина і Скандинавські країни. На середньому рівні перебувають Сполучені Штати та Сполучене Королівство. За даними офіційної статистики, між числом страйків і рівнем економічних успіхів не існує якогось певного зв'язку. Інакше кажучи, країни з низьким рівнем страйкової активності необов'язково мають кращі економічні показники, ніж держави, де страйкують більше. Це й не дивно; точність порівняльної статистики страйків у будь-якому випадку сумнівна, а трудові конфлікти чи протистояння можна виразити не тільки страйком, а й іншими способами. Крім того, гармонійні відносини у виробничому середовищі необов'язково призводять до високої продуктивності праці.