Соціологія: навчальному посібнику

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: "Українська енциклопедія" | Кількість сторінок: 344

Дивись також:

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

(civil society) – високий ступінь розвитку суспільства, у якому його члени — громадяни широко наділені ...

МОДЕРНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНА

(від франц. modern - новітній, сучасний) закономірна тенденція функціонування й розвитку політичної системи відповідно до ...

ПЕРЕДМОВА

Відтоді як французький математик і філософ Огюст Конт запропонував поняття "соціологія" для позначення науки про суспільство, минуло близько двох століть. Проте ще до нього, тобто до першої третини XIX ст., історія пізнання налічувала вже не одне тисячоліття. Допитливий погляд людини був спрямований насамперед на небо (астрономія є, ймовірно, найдавнішою наукою), а також на незчисленні речі і сили, що надають руху цим речам. Тому фізика, механіка і математика могли б посперечатися з астрономією за право першо-народження. Майже так само рано, як і астрономія, у VI—IV ст. до н. е. формується "метафізика", або філософія, яка зробила сміливу спробу проникнути за видимий образ речей і відшукати їхні останні засади та причини. І тільки на периферії пізнання виник інтерес до природи сил, які згуртовують індивідів у більш-менш стійкі спільноти та об'єднання. І цей стан пізнання практично не зазнав істотних змін протягом майже двадцяти століть. Лише в останні два століття, поряд з приголомшливими успіхами в пізнанні природи, до того ж з не завжди передбачуваними практичними наслідками, людство намагалося зрозуміти і пояснити

Науки про суспільство і людину виникли зовсім недавно, за історичними масштабами "вчора". Так само недавно, у XVIII ст., у мовах народів Європи з'явилося слово "суспільство", яке засвідчило наявність і постійну присутність нової реальності, відмінної від держави як традиційної форми спільного життя людей. Ось як розповідає про це російський історик В.О. Ключевський у нарисі про Катерину II: "У пам'ятках XVII століття, коли російський народ був поділений на безліч служилих та тяглових розрядів, або чинів, з особливими обов'язками, без спільних справ та інтересів, де-не-де трапляється вираз "суспільство християнське", оскільки релігія залишалася найміцнішою зв'язкою спільного життя. За часів правління Катерини стикаємося вже з "російським суспільством"; Сенат у доповіді імператриці говорить про "суспільство всіх вірнопідданих", у жалуваних грамотах 1785 р. усталюються терміни "дворянське суспільство""суспільство міське", а в депутатських наказах 1767 р. знаходимо навіть клопотання щодо "виборів суддів усім суспільством усього повіту" як всестановою земською корпорацією. Так ідея солідарності поступово охоплювала суспільні прошарки, між якими досі не відчувалося єдності".

Вивчення цієї нової реальності, що раптово відкрилася для сприйняття і яка складається з множини станів, груп та об'єднань людей з різними життєвими звичками, способами відчувати й інтерпретувати довколишній світ, з різними можливостями впливати на перебіг подій, але з порівняно стійкими зв'язками між собою і певною мірою взаєморозуміння, стало призначенням соціології. Отже, наука про суспільство — це здатність уявляти, розуміти і пояснювати те, як людям вдається чи не вдається створювати, підтримувати і руйнувати форми спільного життя, зразки спільних дій і взаємодій.

Останнє і є тим фундаментальним питанням, на яке соціологія намагається давати дедалі нові й нові відповіді, диференціюючись на школи і теоретичні напрями, переосмислюючи власну спадщину, яка ще доступна для огляду, але вже набула статусу класичної, вдосконалюючи засоби спостереження, систематизації й узагальнення. Протягом майже двох століть це питання залишається нез'ясованим. І зовсім не тому, що недоречними виявилися ті відповіді, які давалися раніше, а внаслідок динамічності, рухливості та високої складності предмета пізнання. Давно помічено, що жити в спільноті важко, однак не менш важко описати й описати суспільне життя.

Розчарування очікує того, хто сподівається за допомогою соціології утвердитися в уявленнях про міцний і непохитний устрій суспільства, раз і назавжди встановлений "соціальний порядок", про можливості його зміцнення чи, навпаки, розхитування, про закони, які приписують хід історії, ритм і темпи змін. На межі тисячоліть світ людей стає дедалі менш передбачуваним, кожне нове покоління соціологів самостійно вирішує проблему більш-менш адекватної реконструкції сил і скріплень, які запобігають руйнації людських спільнот, проте самі залишаються непоміченими, діють ніби з-за лаштунків. Вирішити цю проблему неможливо без оновлення самої науки соціології: вона змінюється разом зі зміною світу людей, а вироблені раніше твердження і висновки мають обмежене застосування. Можливо, саме в такій відкритості новому і несподіваному, в постійному вимаганні від носія соціологічного знання оригінальності та неповторності й полягає особлива привабливість соціології як наукової та навчальної дисципліни — молодої дисципліни для молодих людей.

Саме сьогодні, як ніколи раніше, гостро відчувається дефіцит знання про людину і світ людей. Очевидно, що в перших століттях третього тисячоліття більша частина пізнавальних можливостей людства спрямовуватиметься на ліквідацію цього дефіциту. І якщо соціологія виникла "вчора", то її розквіт очікується "завтра".

Проте наш навчальний посібник про "сьогодні": про домагання і можливості соціології, про те, який фонд теоретичних побудов, емпіричних узагальнень і образних уявлень є в її розпорядженні для опису, розуміння та пояснення світу, в якому кожний з нас живе поряд з іншими людьми, безпосередньо чи опосередковано спілкується з ними і в якому видимі зв'язки, що єднають нас з ними, доповнюються невидимими і підтримують існування різних за розміром та будовою об'єднань, груп і спільнот.

С.О. Макеєв, доктор соціологічних наук, професор