Соціологія: навчальному посібнику

У XVIII ст. поступово формується та утверджується індустріальне суспільство. Головним джерелом багатства І добробуту стає переробна промисловість — індустрія, а основними суб'єктами соціальних та політичних дій — класи.

У логіці та природознавстві поняття клас використовують з метою систематизації, об'єднання однорідних за якою-небудь істотною ознакою явищ у велику групу ("класи" висловлювань, тварин, рослин тощо). Щодо суспільства це поняття досить широко вживається в Англії наприкінці XVIII ст. для позначення "класу бідняків" (lower class). Підприємець і мислитель Роберт Оуен у 1816 р. відокремлює "виробничий клас" (working class) від "бездіяльного (дозвільного) класу" (leisure class). Клод Анрі Сен-Сімон вважав виробничим класом власників капіталу, банкірів, купців, робітників. У XIX ст. європейське суспільство зображується і тлумачиться як класове суспільство. Чи не загальноприйнятим стає уявлення, згідно з яким класи визначають соціальне обличчя суспільства, тенденції та напрями його розвитку. Поняття "клас" стає центральним у світогляді та політичному вченні марксизму.

Класи виникають як результат радикальних соціальних трансформацій. Революції XVU ст. в Англії та XVIII ст. у Франції поступово утверджують юридичну і політичну рівність різних суспільних груп. Дедалі помітнішу роль у житті цих країн відіграє "третій стан" — буржуазія (або "середній клас"), підприємницька і виробнича верстви міст, що зайняли проміжне становище між "знаттю" та "черню". Стрижнем економічного порядку стає володіння і розпорядження не людьми (кріпаками, васалами), а власністю у вигляді капіталу, землі, знарядь та засобів виробництва, знань та умінь. Приватна власність, ринок капіталів, товарів і праці стали гарантом зростаючих можливостей індивідів конструювати власну долю і досягати поставленої мети.

Кардинально змінюються організація праці та спосіб життя значної частини населення. В доіндустріальну епоху землероб міг бути, наприклад, ще й ткачем. З появою фабрик настає ера глибокої спеціалізації, а поділ праці надовго залишається найефективнішим засобом підвищення її продуктивності. Поєднувати землеробство з ремеслом відтепер неможливо, місце проживання і місце праці як правило не збігаються. Більшість працює поза межами дому, а отже, і за межами сім'ї. Праця в численних колективах мануфактур і заводів, життя у швидко зростаючих та погано впорядкованих містах, диференціація на роботодавців і найманих робітників — такі найбільш значущі ознаки індустріального суспільства. Головні діючі особи в ньому (головні соціальні типи) — буржуа, землевласники, пролетарі.

У незавершеному 52-му розділі третього тому "Капіталу" Карл Маркс писав: "Наймані робітники, капіталісти і земельні власники утворюють три великі класи сучасного суспільства, що ґрунтується на капіталістичному способі виробництва. В Англії сучасне суспільство у своїй економічній структурі досягло, безперечно, найбільш широкого, найбільш класичного розвитку. Проте і тут це класове розшарування не виступає ще в чистому вигляді. Навіть і тут середні і перехідні ступені скрізь затемнюють межові лінії (правда, на селі незрівняно менше, ніж у містах)". Отже, за К. Марксом, класи є елементами економічної структури, де володіння власністю та джерела прибутку є ознаками, що власне конституюють класи, а міжкласові кордони досить розмиті, особливо в містах.

Буржуа спочатку — це дрібні власники, що досягають економічного та життєвого успіху наполегливою працею, ощадливістю, розрахунком, чесністю, творчою активністю, особливою житейською мудрістю, а також за допомогою сили, хитрощів, обману — так було в усі часи. І все ж законним шляхом досягнення успіху визнавалася праця. "Першим буржуа" іноді називають американського видавця, дипломата і винахідника Бенджаміна Франкліна (1706—1790) за чітко сформульовані ним етичні принципи поведінки та запровадження їх у власне життя.

В "Автобіографії" він перелічує 13 чеснот, які постійно й методично культивував у собі: помірність у їжі, небагатослівність, порядок, рішучість, ощадливість, любов до праці, щирість, справедливість, невибагливість, охайність, спокій, доброчесність, скромність. Отже, буржуа не тільки володіє, розпоряджається, привласнює, виробляє, а і є носієм певних навичок, стратегій поведінки, певного способу життя і мислення. Саме таке уявлення про класи має право називатися власне соціологічним.

Фрідріх Енгельс у праці "Становище робітничого класу в Англії", користуючись матеріалами преси, статистичними даними та власними спостереженнями, проаналізував формування класу пролетарів. Вже на ранніх етапах становлення капіталістичного суспільства були відмінності в умовах та рівні життя буржуа і робітника. Однак патріархальні відносини між капіталістом і робітником (господар дає роботу й засоби до життя, виявляючи чи не батьківське піклування), схожі погляди на життя та суспільний устрій, спільні цілі існування, спільна релігія об'єднують і згуртовують, прикриваючи відмінності у становищі.

Пролетарі ще перебувають у стані, якому К. Маркс пізніше дасть назву "клас у собі". Причину низьких заробітків робітники могли вбачати, наприклад, у машинах і справді спрямовували свій гнів саме на них. "Класом для себе" пролетаріат стає тоді, коли набуває понять, навичок, цінностей та сподівань, що відповідають його життєвим умовам і дають змогу переконливо пояснювати існуючий порядок. Для того щоб це сталося, на місце попередньої згоди має прийти відчуження: тільки на віддалі, з певної дистанції можна розглядіти особисту й нерідко корисну зацікавленість протилежного класу, а також пояснити власну життєву ситуацію з огляду на задуми й наміри інших.

Відмінності у становищі в економічній системі мають доповнюватися розбіжністю в поглядах на соціальний світ та відмінністю у прийнятих стандартах життя. В марксизмі цьому відповідає теза про взаємозв'язок та взаємозумовленість становища і свідомості (ідеології) класу. Об'єктивні життєві умови та розуміння їхньої специфіки порівняно з умовами життя інших спільнот, визнання обов'язковими до виконання вимог і норм, зумовлених ситуацією, необхідні для нормального перебігу процесу самоіден-тифікації, тобто віднесення себе до певної суспільної групи, а також для ідентифікації інших. Відтоді механізм розпізнавання класу не зазнав кардинальних змін. Ось сучасний приклад.

Під час перепису населення в колишньому СРСР індивідів у облікових картках відносили до однієї з трьох великих категорій: робітники, селяни, службовці. Тому визначити як власне соціальне становище, так і становище інших могла, з огляду на названі категорії, значна частина дорослого населення. Однак у другій половині 80-х років сталося взаємне відчуження тих, хто уособлював державну та партійну владу, від мас. Більшість людей, а до цього — лише інакодумці, раптом з'ясували для себе, що існує верства так званої партійно-державної номенклатури з цілою низкою домагань, навичок, стандартів споживання. Стала очевидною протилежність життєвих умов і відповідних їм понять, що призвело до формування в суспільній свідомості біполярної структури: "вони" і "ми".