Соціологія: навчальному посібнику

Мотиваційна сфера особистості в різних теоретичних напрямах і різними авторами зображується через систему різних понять: потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установки тощо. Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреби — усвідомлення і переживання людиною необхідності в тому, що потрібно для життєдіяльності її організму та розвитку особистості. Сучасна наука застосовує різні класифікації потреб: за сферою діяльності (потреба в праці, пізнанні, спілкуванні, відтворенні), за об'єктом (матеріальні й духовні потреби, етичні, естетичні тощо); за значенням у житті людини (першочергові та другорядні). У 80-ті роки досить популярною була проблема формування "розумних" потреб, причому критерій "розумності", як звичайно, відшукувався в прагненні суспільства мати певний тип особистості, для якої першість мали б потреби суспільні, а не приватні.

У західній літературі найвідомішою є структурна модель потреб особистості, розроблена одним з лідерів гуманістичної психології американським психологом Абрахамом Маслоу, який вбачав сутність, вищий прояв особистості в її гуманістичній само-актуалізації. Ця модель складається з п'яти рівнів: перший, нижчий, становлять фізіологічні потреби; другий — потреби у безпеці, захисті, стабільності існування і впевненості у завтрашньому дні; третій — потреби в емоційних зв'язках з людьми — спілкуванні, дружбі, любові, належності до певної соціальної групи; четвертий — потреби у самоповазі, а також у визнанні та повазі з боку інших людей; п'ятий (вищий) — потреби в само-актуалізації, творчості, реалізації своїх можливостей. Задоволення потреб нижчого рівня, на думку А. Маслоу, актуалізує потреби більш високого рівня і зменшує мотивуючу силу потреб нижчих. Проте, як справедливо зазначають критики цієї концепції, в реальному житті не завжди відбувається така "правильна" динаміка сходження: подекуди потреба вищого рівня (скажімо, в любові чи самоактуалізації, творчості) стає головною спонукою людини навіть тоді, коли не задоволені потреби нижчого рівня, і навпаки, людина може "застряти" на нижчому рівні елементарних потреб і задовольнитися цим.

Наявність потреб зумовлює виникнення такого мотивуючого утворення, як інтерес. Саме інтерес є реальною причиною дії людини в певному напрямі. Одна й та сама дія може зумовлюватись різними інтересами: скажімо, активність політика може стимулюватися суспільним інтересом змінити на краще життя людей або інтересом до популярності, або корисливим інтересом поліпшити власне матеріальне становище та іншими мотивами. Структура інтересів особистості свідчить про переважаючі, найбільш значущі для неї сфери життя та спонукає її до вибору тієї чи іншої соціальної ролі. Інтереси можна структуру вати за різною основою: за соціальною сферою — економічні, політичні, духовні, за соціальним суб'єктом, з яким ідентифікує себе особа, — національні, державні, партійні, приватні інтереси тощо.

Важливе місце в мотиваційній структурі особистості посідають такі утворення, як установки, що визначають схильність людини до певних дій, реакцій на об'єкти. Установка складається з трьох компонентів: когнітивного (усвідомлення ставлення до об'єкта), афективного (емоційної оцінки об'єкта) та поведін-кового (послідовної поведінки стосовно об'єкта). Ці утворення належать до глибинних шарів психіки і можуть не усвідомлюватися суб'єктом.

У соціології традицію дослідження соціальних установок (у літературі їх ще називають "еттітюдами" — від англ. attitude — позиція, ставлення до будь-чого) започаткували праці В. Томаса та Ф. Знанецького, котрі, вивчаючи у 20-х роках адаптацію польських селян, які емігрували з Європи до Америки, дійшли висновку, що процес адаптації включає дві залежності: індивіда від соціальної організації і соціальної організації від індивіда. Для характеристики соціальної організації вони запропонували поняття "соціальна цінність", а для характеристики індивіда — "соціальна установка", або "еттітюд". Тоді еттітюд визначався як "стан свідомості індивіда відносно певної соціальної цінності".

Після відкриття феномену еттітюда в соціології та соціальній психології розпочався справжній "бум" у дослідженні його: здавалося, що знання соціальних установок особи дасть змогу прогнозувати її поведінку. Проте згодом було встановлено, що між установкою людини (висловленою в судженні) і її реальною поведінкою може бути розходження. Це явище отримало назву "парадокса Лап'єра". У 1934 р. Лап'єр разом з подружжям китайців подорожував по США та зупинявся у 252 готелях і майже всюди (за одним винятком) їх зустрічали нормально. Жодної різниці в обслуговуванні себе і студентів-китайців Лап'єр не помітив. По завершенні подорожі Лап'єр звернувся у 251 готель з листами з проханням зарезервувати місця для китайської пари. Відповіді надійшли зі 128 готелів, причому лише одна була позитивною, в решті листів містилися відмова або ухильні формулювання. Лап'єр інтерпретував ці дані так, що між висловленим еттітюдом (негативним ставленням до осіб китайської національності) і реальною поведінкою хазяїв готелів було розходження. У 1952 р. експеримент повторив інший дослідник у дещо зміненому варіанті (йшлося про відвідування кафе негритянськими жінками). Результати були приблизно такими ж.

Є багато інтерпретацій "парадокса Лап'єра". Серед найоб-ґрунтованіших — ідея Мілтона Рокича про те, що людина має водночас два еттітюди — на об'єкт та на ситуацію. В експерименті Лап'єра еттітюд на об'єкт (ставлення до китайців) був негативним, але гору взяв еттітюд на ситуацію — хазяїн готелю діяв згідно з усталеними нормами сервісу.

Спроба зобразити установки особи як певну цілісну систему міститься у диспозиційній концепції регуляції соціальної поведінки, розробленій В. Ядовим та його співробітниками. Згідно з цією теорією, установки не існують окремо, а становлять певну ієрархічну систему. Перший, нижчий, рівень — елементарні установки, які формуються на ґрунті задоволення елементарних життєвих потреб. Такі установки є закріпленою попереднім досвідом готовністю до дії. Вони не є предметом власного вибору особи і, як правило, не усвідомлюються. Другий рівень диспозиційної структури — це система соціальних установок, які формуються в людини на основі оцінки окремих соціальних об'єктів та ситуацій. Саме цей рівень установок став предметом вивчення в експерименті Лап'єра. Оскільки на цьому рівні установки постають як окремі й неузгоджені в єдину регулюючу систему, вони можуть суперечити одна одній. Третій рівень містить більш узагальнені соціальні установки, які визначають загальну спрямованість активності особи. І, нарешті, четвертий, вищий рівень мотиваційної ієрархії утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та засоби досягнення цих цілей, детерміновані загальними соціальними умовами життя індивіда.

Кожне суспільство має певні соціальні цінності, які є критеріями особливої значущості певних матеріальних і духовних благ для існування та розвитку певної соціальної системи. Засвоєння цих цінностей на рівні структури особистості є необхідною умовою співіснування людей у суспільстві. Переважна орієнтація людини на ті чи інші цінності утворює відмінність в ієрархії ціннісних орієнтацій індивідів. Для одного це може бути робота, для іншого — сім'я, для третього — дозвілля. Ієрархія ціннісних орієнтацій може бути послідовною, узгодженою або неузгодженою, непослідовною. Суперечливість виникає тоді, коли людина обирає для реалізації цінності, які для неї однаково важливі, але непоєднані з огляду одночасної реалізації. Особливо це характерно для молоді, яка вступає в соціальне життя і прагне водночас мати і професію за покликанням, і високий рівень матеріального добробуту, і багато часу для дозвілля, і сім'ю з орієнтацією, як свідчать соціологічні дослідження, в середньому на двох дітей. Проте, як показав Є. Головаха, ціннісний конфлікт з віком може ще більше загострюватися, і це зрозуміло: виникають нові соціальні ролі та нові цінності, які суперечать домінуючому ціннісному виборові, зробленому в юнацькі роки. Скажімо, обравши професію за покликанням, людина у зрілому віці може розчаруватися в ній, і це знову-таки зрозуміло: виникають конкуруючі цінності — сім'я, матеріальний добробут, здоров'я, дозвілля.

Звичайно, ієрархія ціннісних орієнтацій різна для різних індивідів, проте індивідуальність і неповторність їх не є предметом соціологічної науки. Соціологія вивчає поширення ціннісних орієнтацій, силу мотивуючого впливу їх на масову свідомість, формування їх і трансформацію в процесі розвитку суспільства. Кожна історично конкретна суспільна формація і соціальна група характеризується специфічним набором та ієрархією переважаючих ціннісних орієнтацій. Радикальна трансформація суспільства має на меті зміну панівних у масовій свідомості ціннісних орієнтацій і більш-менш досягає цього.

Розклад соціалістичного суспільства супроводжувався і водночас посилювався розкладом властивого йому базисного типу особистості, орієнтованого на суспільні цінності. Соціологічні дослідження кінця 70-х — початку 80-х років, зокрема й ті, що проводилися соціологічним відділенням Інституту філософії АН України, чітко зафіксували тенденцію зрушення в ціннісних орієнтаціях молоді, зростання пріоритетності цінностей дозвілля, споживання, сім'ї.

Ця тенденція особливо посилилася у 90-ті роки. Опитування старшокласників Києва, Хмельницької та Київської областей, проведене сектором конфліктології Інституту соціології HAH України, показало, що безумовно пріоритетними цінностями серед старшокласників є цінності приватного життя — майбутнє дітей (за найважливішу для себе цю цінність виділили 57,7 % опитаних), стосунки в сім'ї (56,5 %), здоров'я (44,3 %). Дохід та взаємини з друзями, які типологічно також належать до приватних цінностей, посіли відповідно четверте (35,1 %) і п'яте (33,0 %) місця. Цінності кар'єри, професійного успіху виявилися істотно менш вагомими для школярів, посівши лише шосте місце в ієрархії цінностей (24,1 %), а цінність духовного удосконалення опинилася на сьомому місці (15,3 %). Найменш важливою виявилася суспільно-політична діяльність (на значенні її наголосили лише 4,7 % опитаних), істотно поступившись місцем навіть прагненню до спокійного життя, оціненому значно вище — 10,3 %.

Ці та інші аналогічні дані свідчать про те, що в нашій країні відбувається зміна базисного соціального типу особистості — від людини, "злитої" із соціумом (у структурі її особистості значне місце посідали інтереси суспільного цілого — держави, соціальної групи тощо), до людини, в якої превалюють цінності приватного життя, передусім матеріальні та сімейні.