Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Період кінця XVII — другої половини XVIII ст. характеризується посиленням боротьби монархічної Росії за ліквідацію автономії України, Запорізької Січі, що виконувала функції української державності. Посилення соціального гноблення викликало загострення національно-визвольної боротьби, що знайшло своє відображення в гайдамацькому русі та Коліївщині. Хоча і стихійні, ці рухи сприяли розповсюдженню соціально-національних ідей просвітників, найбільш видатним серед яких був Григорій Савин Сковорода (1722-1794).

Сковорода повстає проти соціального відчуження людини і, насамперед, проти влади речей, багатства, накопичування. Він виступає на захист вільного потягу людини до "спорідненої праці". Все, що руйнує це життя, Сковорода сприймає як ворожий, не відповідний людині і її істинній природі світ. У понятті цього ворожого світу він узагальнює і феодально-кріпосницькі, і буржуазні відносини, але у першу чергу — останні. Світ, в якому володарюють буржуазні відносини, — це світ морального розтління, влади речей, духовної пустки.

Сковороди обґрунтував ідею "трьох світів", розгорнуту в діалозі "Потоп Земний". Перший і головний світ у Сковороди —макрокосм. Це "всеобщий мир обительный, где все рожденное обитает", "составлен из бесчисленных миров й єсть великий мир". Макрокосму як загальному світу Сковорода протиставляє два часткових світи — мікрокосм, чи малий світ (людина), і символічний світ (Біблія). Людина в її взаємовідносинах зі світом у вченні Сковороди посідає центральне місце. Це особливе становище людини визначається тим, що вона має розум і волю, здатна піднести свою природну силу. Одним із способів самовдосконалення є духовна творчість, що відбиває духовні пориви людини.

Науку про людину і її щастя Сковорода вважав головною і вищою з усіх наук. Безпосереднім суб'єктивним проявом людського щастя Сковорода вважав внутрішній світ, серце. Досягти щастя можна, лише слідуючи почуттям внутрішньої натури. За більш конкретного розгляду проблеми виявляється, що внутрішня натура є спорідненість із визначеним видом праці. Як виразник інтересів селянства, Сковорода сенс буття бачив у праці ("жизнь й дело єсть то же"), а істинне щастя — у вільній праці за покликанням.

Сковорода відрізняв процес праці та її результат. Внаслідок праці створюються продукти для живлення, котрі мають просте призначення — підтримувати життя. Насолода процесом живлення не є істинною людською насолодою. Істинна насолода — в насолоді самим процесом праці, бо приносить тільки "сродний труд". Таким чином, у своїй філософській концепції спорідненої праці Сковорода за основу людського щастя вважав перетворення праці у первинну потребу і в вищу насолоду.

Розглядаючи проблему рівності людей, Сковорода визнавав лише одну нерівність — нерівність в обдарованості і покликанні в одному й тому ж виді діяльності, що має не соціальне, а природне походження. Звідси принцип "нерівної рівності". "Бог, — писав він, — богатому подобен фонтану, наполняющему различнме сосуды по их вместимости. Над фонтаном надпись сия: "Неравное всем равенство... Меньший сосуд менее имеет, но в том равен єсть большему, что равно єсть полный".

Участь "у спорідненій праці", на думку Сковороди, визначає міру реалізації людиною особистого покликання і суспільної користі, бо "мертва зовсім душа человеческая , неотрешенная к природному своєму делу, подобна мутной й смердящей воде, в тесноте заключенной".

Характерною ознакою щастя в розумінні Сковороди є його органічний зв'язок із внутрішнім світом особи, але це не означає, що воно анти суспільне, егоїстичне по своїй суті. Щастя суспільства, як стверджував Сковорода, є наслідок індивідуального самопочуття кожного з його членів, а тому істинне щастя не любить самотності, йому властиве бажання мати спільників.

Людина може досягти свого щастя, залишаючись бідною. Щастя — це суб'єктивне переживання. І як таке воно залежить (при наявності мінімуму зовнішніх умов) від внутрішньої оцінки ставлення до дійсності. Виходячи з цього положення, Сковорода робить висновок, що за бідності є більше шансів досягти щастя, чим за багатства, оскільки, маючи останнє, людина більш залежна від зовнішніх умов, а це не додає їй щастя. Той, хто володіє собою, хоча і бідний, насправді багатший за царів, а той, хто володіє світом, не володіючи собою, потерпає за своє багатство і не може почувати себе щасливим. Тому "не тот скуден, кто убогий, а тот, кто желает многого", бо це призводить до внутрішнього спустошення душі. Однак не можна сказати, що Сковорода негативно ставився до матеріальних потреб в житті людини і закликав до загального аскетизму. В цьому питанні мислитель дотримується поради Сократа, який говорив, що їсти слід для того, щоб жити, але не жити заради їжі.