Людина і світ: Підручник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Дакор | Кількість сторінок: 460

Дивись також:

СОЦІАЛІЗМ

(франц. socialisme від лат. socialis - суспільний) - вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного ...

ВОЛОДІННЯ

(ownership, proprietortship, holding) 1) керування, господарювання; 2) повне право власності, право розпорядження і користування; 3) ...

ДИСИДЕНТ

(від лат. dessidens - незгідний) - людина, що перебуває в морально-політичній опозиції до влади, домінуючих ...

§ 39. Людина у системі економічних відносин

Чи може людина бути незалежною від економіки? Як збільшити свої доходи? Що значить розумно господарювати?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Про працю в матеріальному виробництві і про економічну діяльність.

Кожна людина вступає з іншими в різноманітні економічні відносини. Вона створює товари чи послуги, одержуючи за них винагороду; володіє більшою чи меншою власністю; виступає в ролі продавця чи покупця.

Гроші дозволяють їй одержувати частку матеріальних і духовних благ, створюваних суспільством. У людині, як у фокусі, сходяться невидимі нитки економічних зв'язків і відносин.

ЛЮДИНА І ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

Західні учені вже давно розглядають священними і невід'ємними правами людини в індустріальному суспільстві права набувати власність, володіти нею і мати з неї прибуток. Якою б бідною не була людина, вона все-таки чимось володіє і дорожить цим малим так само, як власник капіталу своїм багатством. Власністю людини є взуття, одяг, предмети домашнього побуту, багато хто має власний будинок, дачу, машину. Як власність людина розглядає своє тіло, свої знання, уміння, здатність до праці. Власністю людини (інтелектуальної) є її винаходи, написана нею чи музика чи наукова праця.

Громадянин України може бути власником земельної ділянки, житлового будинку, коштів, акцій, облігацій і інших цінних паперів, підприємств у різних сферах підприємницької діяльності, транспортних засобів, іншого майна. Ця власність створюється, відповідно до закону, за рахунок трудових доходів, підприємницької діяльності, ведення свого господарства, доходів від засобів, вкладених в акції й інші цінні папери, придбання майна в спадщину.

В усіх перерахованих випадках людина є справжнім господарем наявних у неї засобів виробництва і продуктів своєї праці, може використовувати їх за своїм розсудом, продавати, дарувати, передавати в спадщину, розпоряджатися ними, як вона вважає за потрібне. Нормальна людина піклується про збереження і збільшення своєї власності, її дбайливого використання.

Складнішою є справа з підприємствами, на яких людина працює за наймом. Коли існувало натуральне господарство, людина власними знаряддями праці створювала продукт, який сама і споживала. Надалі, з розвитком товарного господарства, продукт праці "ішов" від виробника, хоча в ремісника і селянина були своє господарство, свої засоби виробництва. Перехід до капіталізму призвів до звільнення маси виробників від засобів виробництва. І засоби праці, і продукт праці стали належати капіталісту. Для робітника вони чужі, чужа власність. Так, капіталізм помітно підсилив відчуження працівників від засобів і продукту виробництва. Праця теж тепер перестала бути працею для себе, це праця на власника заводу, фабрики. Звідси і ставлення робітника до такої праці як до чогось чужого, від чого прагнуть позбутися.

У наш час у країнах Заходу почуття відчуження працівників від засобів виробництва в тому чи іншому ступені знімається шляхом поширення акцій, участі в управлінні виробництвом разом з власниками власності і менеджерами (керуючими). У Західній Європі практично повсюдно є робоче представництво у виробничих заводських комітетах. У ряді країн робітники представлені в адміністративних органах підприємств. Це стало можливим, з одного боку, у результаті боротьби робочих організацій, а з іншого боку - завдяки прагненню власників підприємств перебороти негативні наслідки відчуження при збереженні приватної власності на засоби виробництва.

У нашій країні зі встановленням влади більшовиків були проголошені гасла, які закликали до подолання відчуження від засобів виробництва і результатів (продуктів) праці: "Земля - селянам, фабрики робітникам". Однак сформована в країні адміністративно-командна система, декларуючи загальнонародний характер власності, затвердила загальне одержавлення, що поставило всіх учасників виробництва у відчужене становище до засобів і результатів їхньої праці. Сприйняття суспільної власності як не своєї, "нічийної" породжувало байдужість до її долі, лінь, безвідповідальність. Незацікавленість у результатах праці вела до заспокоєності і настання загальної стагнації виробництва.

Чи може економічна реформа перебороти відчуження людини від власності, умов і результатів її праці? Важливий напрям змін - роздержавлення, приватизація власності. На власному підприємстві, у кооперативі, акціонерному товаристві, де людина працює, вона є власником чи співвласником виробництва: разом з іншими працівниками, членами кооперативу, акціонерного товариства вона вирішує питання виробництва продукції і розподілу доходів, а її особистий дохід прямо залежить від результатів господарювання.

Інший напрям подолання відчуження працівника - демократизація управління підприємствами, розширення прав трудового колективу, залучення працівників підприємства до участі в управлінні.

І ще один шлях зняття відчуження від праці і її результатів - гуманізація умов праці, зміна її змісту, збагачення за рахунок зростання в ній творчих засад. Ці зміни безпосередньо пов'язані з новою технікою і технологією.