Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

4.4.1. Культурно-соціологічне пояснення співвідношення "людина — праця"

Як розглядаються питання, що стосуються проблеми "людина — праця", у сучасній соціології культури? Треба відзначити серйозне просування цієї науки у розумінні даної проблеми: ключовим моментом успіху тут є розгляд повсякденності як світу досвіду людей. Але співвідношення "людина - праця" у соціально-культурологічному розумінні не зводиться лише до виявлення ролі праці в повсякденному житті людини. Нові глибини відкриваються при розгляді проблеми "людина - результати праці". Відповіді вимагають прості на перший погляд питання: чому в суспільстві одному випадає праця, наприклад, лікаря, а іншому - вантажника? Чому така випадковість, як народження дитини в сім'ї багатого чи іишого, визначає його долю? Чи чому з усіх відносин людей головними виявяються знеособлюючи їхні відносини корисності, простої функціональності? З найбільшою повнотою на ці питання відповідає концепція відчуження людини в історії, що розроблялася багатьма мислителями, починаючи з Ж.Ж. Руссо.

Розуміння відчуження людини пройшло в історії думки принаймні три етапи. Ж.Ж. Руссо і філософи-просвітителі (ПА Гольбах, Д.Дідро) пояснювали почуття самітності, що підсилюється, і духовної спустошеності розривом між суспільними відносинами і самою природою людини, за якою "кожен з народження має невід'ємні права на життя, свободу і власність". Люди рівні і незалежні від народження. Однак ці мислителі бачили можливість оздоровлення суспільства в поверненні до природи, тобто в приведенні суспільних порядків до згоди з природою людини. У цих закликах уже було первісне пояснення рабства й убогості одних і багатства, панування інших людей, тому вони носили революційний характер (читачеві, звичайно, відома роль французьких матеріалістів у підготовці Великої французької революції).

Німецька класична філософія, намагаючись побачити недосконалість суспільства в характері діяльності людей, зводила відчуження людини до будь-якого акту опредмечування нею своїх сил і цілей у процесі діяльності, у тому числі і трудової. Тим самим був знайдений, з одного боку, механізм відчуження сил людини від неї самої ("самовідчуження" у Гегеля) і їх передачі в розпорядження соціальних інститутів, але з другого боку — була втрачена революційність французьких матеріалістів, тому що твердження проте, що будь-який акт опредмечування (говорячи сьогоднішніми термінами — об'єктивації, уречевлення) людиною своїх сил і умінь є в той же час актом відчуження від неї результатів діяльності, призвело до висновку про те, що відчуження людини є вічним явищем, і перебороти його неможливо. Зрозуміло, що цей висновок відноситься насамперед до праці, адже саме трудовій діяльності іманентно притаманні як опредмечування, так і розпредмечування, розкодування, наприклад, знарядь праці, креслень тощо, з метою їхнього використання. Найбільш повно пояснив проблему відчуження К. Маркс у праці "Економічно-філософські рукописи І844 p.". Основні його висновки зводяться до наступного.

За Марксом, сутність відчуження людини в її історії зводиться до поступового відриву від неї і панування над нею тих сил, що вона створює сама. Вона перестає контролювати поведінку результатів своєї ж діяльності. Така держава, власність, пануюча ідеологія. Природа людської діяльності, насамперед трудової, така, що л юдина на ранніх етапах свого розвитку змушена протиставити собі створені нею ж сили для того, щоб ззовні стимулювати свою працю, зміст якої для неї непринадний, тому що ця праця диктується нестатком і зовнішньою доцільністю, праця , що знаходиться на низьких ступенях свого історичного розвитку. Такими силами є гроші як ідеальна сторона товарів (продуктів праці), релігія (всевідаючии Бог, що контролює поведінку людини за допомогою її релігійної совісті і воздасть їй за заслугами у "Судний день"). Така і держава, яка необхідна на цьому історичному етапі для насильницького утримання в підпорядкуванні населення, що страждає від соціальної, економічної і політичної нерівності, та яка контролює розподіл результатів праці "за власністю". Це царство найманої праці, коли робоча сила стає товаром, тобто "власністю" працівника.

Відчуження історично проходить шлях від свого "нейтрального" стану (коли, наприклад, праця і зарплата взаємно розвивають одна одну: зарплата при цьому - байдужа до людської індивідуальності даність; у сфері праці вона є лише механізмом підвищення продуктивності праці) до "ворожої сторонності". Для цього ступеня розвитку людства (як і в індивідуально-біографічному плані) характерна вже наявність елементів деструктивності у взаєминах працівника і його праці: за допомогою результатів праці працівника їхній власник (власник засобів виробництва) панує над працівником, керуючи його трудовою поведінкою. Суспільна необхідність в організації систематичної праці мільйонів виявляється в такому випадку у формі, ворожій робочій силі за своєю природою. Держава, як і ряд інститутів суспільства, пов'язаних з нею, виступає сукупним капіталістом, захищає приватну й іншу власність, виявляє властиву капіталу експансивність і ворожість стосовно інших держав (націй), затіває війни, виходячи з "вищих державних інтересів". Державні діячі цього періоду сприймають лише "проблеми держави", але не бачать людей. Люди стають простим засобом досягнення цілей держави, пануючого класу, нації. Етноцентризм, що розвивається в цей період, також ставить людину в становище "засобу нації". У мистецтві виникає соціальний тип — образ "маленької людини", гнобленої обставинами життя (особливо яскраво такий тип було уособлено Ч.Чапліном).

Виявлення двохетапності в розвитку відчуження людини (цей момент дуже сумнівний у теорії Маркса) привело Маркса до висновку, що подолання відчуження проходить ті ж етапи, але в зворотному порядку: вороже відчуження переводиться в розряд "нейтрального" революційним шляхом (перша фаза комунізму), а потім вона еволюційним шляхом переростає в другу: праця перетворюється в першу "життєву потребу", держава відмирає через зникнення політики як форми боротьби за інтереси груп і класів, ідеологія засобу захисту класових інтересів перетворюється в науку про суспільний розвиток, зникає суспільна нерівність. Шлях перетворення праці в першу життєву потребу, за Марксом, складний і довгий. Щоб праця перетворилася в першу життєву потребу, необхідно змінити її характер.

Аналіз показує, що біля витоків економічних, соціальних і політичних структур, які не сприймаються більшістю, лежить відчуження праці, більше того економічне, соціальне і політичне гноблення, так що несвобода людини розуміється саме природою відчуженої праці. Насильство держави над особистістю наприклад, цілком зрозуміле в рамках цього уявлення, тому що результати відчуженої праці дозволяють утримувати цілу верству людей, закріплених у "силових структурах", і концентрувати владу в руках окремих у результаті історичної узурпації ними функцій управління (рабовласники, аристократія, буржуа, чиновництво у формі партократів тощо). Демократизація управління виробництвом і демократизація управління країною, однак, не є паралельними процесами. Політична демократія мало пов'язана з виробничою: технологія не терпить свавілля учасників трудового процесу.

Чи є ці й інші висновки Маркса утопічними, надуманими, однобічними і надрадикальними? Наше суспільство перехворіло марксизмом і як "єдино правильною революційною теорією", і як революційною утопією, що не витримала іспиту практикою. Настав момент протверезіння, а отже, вдумливого аналізу достоїнств і недоліків марксистської теорії суспільного устрою. З цією метою і викладені тут основи марксистської концепції відчуження людини і праці в історії.

А.Дж. Тойнби, видатний філософ історії, підкреслював, що "соціальна несправедливість, духовне відчуження, втрата людиною природних зв'язків із природою — усе це плоди індустріалізації західного світу, що розширюється". На тлі цих процесів наша країна "вторгається" у техногенну цивілізацію і, як свідчать факти, починає вбирати в себе насамперед жужільну частину культури Заходу. Пройти свій шлях при цьому з мінімальними втратами — завдання відповідальне. З'ясування, розуміння ситуації за допомогою розуму, у тому числі і культурно-соціологічних теорій минулого, що розкривають співвідношення "людина — праця", — насущне завдання.