Розрив між буттям і власністю позначався у міру розвитку грошової економіки. Гроші, виступаючи як універсальне вираження будь-якої цінності, тим самим релятивізували всі цінності. Єдність буття і власності зумовлювали існування якісно різних життєвих стилів чи способів життя, а також і якісно різних особистостей, що протягом усієї історії було передумовою всіх жорстких систем соціальної ієрархії' — від кастової до станової. У цьому розумінні використання варварами грошей як скарбів, про що згадувалося вище, було глибоко консервативним актом. Гроші використовувалися тут усупереч властивій їм релятивізуючій функції як спосіб консервації, збереження особистісної унікальності їхніх власників. Парадоксальним чином для цього вони повинні бути вилучені з обігу, тобто позбавлені їхньої економічної ролі.
Пізніша "абстрактна " власність, яку консерватори протиставили "справжній" власності, народилася саме з грошей, що стали загальними посередниками. Гроші розірвали природні зв'язки між речами так само, як і природні, "справжні" зв'язки між речами й особистостями. "Володіння" відірвалося від "буття". Цей факт мав різноманітні наслідки, як соціальні, так і етичні. Зруйнувалися соціальні ієрархії, які колись здавалися природними (хоча на їхнє місце прийшли нові, і вони не сприймаються уже природними, що корениться в самій природі речей), зріс ступінь людської свободи (хоча це значною мірою негативна свобода, що розуміється як свобода від речей, від обов'язків тощо), змінилася природа моральної повинності. Відносини власності втратили колишню конкретність і повноту емоційної пов'язаності речі і власника й абстрагувалися у формі юридичних норм. Речі набули здатності без праці змінювати власників, розлучення речі і власника вже не означає збитку для нього, власника особистості, якщо втрата відшкодована грошима. Ще раз повторимо: виникнення загального еквівалента знеособило власність.
Досить несподіваним може здатися, що ставлення марксизму до власності значною мірою відтворює консервативний підхід. "Комуністичний маніфест", наприклад, цілком є критикою абстрактного характеру міжлюдських відносин при капіталізмі. Ця абстрактність у марксистській думці представляється через поняття відчуження. Відчуження робітника від продукту його праці є, власне кажучи, відчуженням речі він власника. Середньовічний ремісник вкладав у річ самого себе, і зроблена ним річ була, по суті, втіленням його особистісних якостей, за Гегелем, проекцією його волі. У капіталістичному виробництві ця залежність зникає. Провиною тому, зрозуміло, є не тільки "власність на засоби виробництва": саме масове, фабричне виробництво, коли з конвеєра сходять однакові речі, а працівники взаємозамінні, також стає одним із джерел цього відчуження. Іншим джерелом є опосередкована роль грошей, що виступають для робітника еквівалентом витрачених ним сил і умінь. Так чи інакше, відчуження існує. Критика в марксизмі відчуження речі і володіння, що виливається в критику капіталістичного суспільного устрою взагалі, робить цю критику консервативною.
