Мабуть, тільки термін "людина" вживається вданий час настільки ж широко, як і "особистість". Трохи рідше вживаються терміни "індивід" ("індивідуум") і "суб'єкт". Але зрозуміти, що таке особистість, не обговорюючи тією чи іншою мірою уявлення про людину, індивіда і суб'єкта, мабуть, неможливо. Ще в середні віки Олександр із Гельса писав, що "кожна особистість є індивідом і суб'єктом, але тільки володіння особливим достоїнством робить суб'єкт особистістю; можливо, комусь більше відома інша формула: "Індивідом народжуються. Особистістю стають. Індивідуальність відстоюють."
Якщо мати на увазі звичайну (повсякденну) практику мислення і мовлення, то не розумно вимагати строгого визначення і вживання зазначених термінів і відповідних їм понять. Але в рамках науки і філософії подібна вимога, звичайно, осмислена. Однак навіть у працях окремих філософів і вчених ми спостерігаємо зовсім іншу картину: по-перше, ці поняття, як правило, строго не визначаються, по-друге, вони сплутуються, перетинаються, вживаються і розуміються в інших значеннях 3 другого боку, це зрозуміло, оскільки уявлення про особистість (індивідуальність, суб'єкт) є базовими, а часто і безпосередніми, тому і не обумовленими. З іншого боку, мета раціонального мислення — постійно проясняти зміст таких понять, домагатися чіткості не визначеності їх тлумачення.
Але є й інші причини, що змушують сьогодні прагнути до осмислення й аналізу даних понять. Ледве не на першому місці стоїть традицій на вимога домагатися строгості і несуперечності думки. Звичайно, можна погодитися з тим, що, наприклад, поняття "особистість" — багатомірне, і тому виправдані як різні трактування особистості, так q ігнорування реальних її властивостей. Однак непроясненість значень і вживань поняття рано чи пізно (а в даному випадку ця межа давно вже перейдена) веде до протиріч nf інших проблем у мисленні. До цього близько стоїть і така причина: бажання зрозуміти, що ж усе-таки є на увазі, коли ми говоримо про особистість, відповідно індивіда чи суб'єкта.
Не менш істотна й інша обставина. В теперішній час у низці напрямів філософії, а також езотеричних практик особистість зазнає гострої критики. Європейські мислителі критикують новоєвропейську особистість, звертаючи увагу на те, що її фундаментальні установки на творчість (творення нового), безмежну свободу і реалізацію власних бажань роблять істотний внесок у кризу сучасної цивілізації, руйнуючи її. Туг можна навести два яскраві приклади: критика суб'єктивності, частково відповідальної, як вважає М. Хайдеггер, за кризу сучасності, і критика "людини бажаючої", відповідальної, як показує М.Фуко, за роздмухування в нашій культурі феномена сексуальності.
До речі, саме дослідження Хайдеггера і Фуко, поряд з низкою інших, наприклад, М. Бубера, М. Бахтіна, В. Біблера. Л. Бакіна, змушують по-новому аналізувати феномен особистості, а також індивідуальності та суб'єктивності. Ці чудові філософи розробили нові методи дослідження складних феноменів. Реалізація цих методів щодо цікавих для нас явищ з необхідністю повинна привести до нового їх розуміння і бачення.
Нарешті, є ще одна потреба необхідності чергового вивчення особистості, так би мовити, прогностична. Загальним явищем стали суперечки щодо долі особистості в найближчій і більш віддаленій перспективі. Якщо одні мислителі стверджують, що в майбутньому особистість поступиться місцем іншому типу людини, більш інтегрованому в соціум, що переборов свій егоїзм і егоцентризм, то інші навпаки, пророкують безмежний розквіт особистості та її творчості.
