Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

2.3. Загальна характеристика культури

Ні культура не може існувати поза людиною, ні людина - поза культурою. Проте у теоретичному аналізі вони повинні бути охарактеризовані як самостійні і цілі. Для осмислення особистості і ряду інших явищ культура може бути розглянута і витлумачена в трьох аспектах: як соціальна дійсність, семіозис і творчість люди. З одного боку, культура породжується свідомими зусиллями людей у цьому розумінні це своєрідне "творіння" (як писав В. Біблер, "світ зрозумілий як творіння, зведене у статус особливого загального"). Сюди ж належать трактування культури як змістоутворення, побудови картин світу, базисних культурних сценаріїв тощо. З іншого боку, усі ці зусилля не тільки штучні, але такі, що стають природними, що входять у природне і визначають його. Подібне "обертання" забезпечується насамперед мовою (семіозисом). Як соціальна дійсність або, по-іншому, форми соціального життя культури народжуються, живуть і помирають, взаємодіють між собою, при чому нові культури формуються, асимілюючи попередній досвід і структури минулих або поряд існуючих культур. При такому розумінні культуру можна визначити як соціальний організм, то поняття організму припупаскає прийняття щонайменше таких уявлень: певної форми свідомості дійсності, що дозволяє організму орієнтуватися в середовищі і цілеспрямовано діяти, відповідно, понять середовища, систем життєзабезпечення організму, нарешті способу відтворення собі подібних.

Приймемо досить очевидне припущення: соціальний організм – це організм. Що містить і використовує інші організми (людину). Свідомістю останніх (тобто свідомістю людей) він, імовірно, і користується як субстратом власної свідомості, структура ж свідомості соціального організму зумовлена насамперед семіозисом.

Я довго не міг зрозуміти, як можна вимислити подібний соціальний організм, поки не згадав реконструкцію творчості Іммануїла Канта, де останній наділяє творця антропоморфними властивостями. Кантіанський розум — це і мислення (творчість) людей, і робота самого розуму, діючого за допомогою людини. Більше того, в мисленні Канта розум вперше усвідомлює себе.

Поставимо собі запитання, яким чином соціум може усвідомлювати навколишній світ і самого себе? Імовірно, за допомогою людей, але діючих не стільки як біологічні істоти, скільки як обумовлені мовою представники культури; в теоретичному плані повинні сказати інакше: обумовлені семіозисом і соціальною організацією. Інакше кажучи, коли людина мислить і усвідомлює культурними текстами, адресуючись до інших представників культури, задовольняючи вимогам культурної комунікації, через неї (них) мислить і усвідомлює соціум.

Який же зміст самоусвідомлення соціуму, про що він, так би мовити, думає, чим заклопотаний? Якщо ми врахуємо, що культура народжується, живе і помирає, а також взаємодіє з іншими культурами, то можна припустити, що це і єтур-бота соціуму. Соціум думає Й усвідомлює, як виникає (стає) світ, що він собою представляє, що собою представляють інші світи (порівняй з розумом Аристотеля, що мислить самого себе: "І життя без сумніву притаманне йому; тому що діяльність розуму є життя, а він є саме діяльність... розум мислить самого себе, раз ми в ньому маємо найкраще, і думка його є мисленням про мислення").

Чому світ, а не що-небудь інше? Імовірно, тому, що світ (реальність) — це і є найзагальніше уявлення для людини культури, куди входить усе, що її оточує, і вона сама. Також і тому, що для людини, яка підключається до культури, важливо зрозуміти, чим вона відрізняється від інших людей своєї і чужої культури, а також як орієнтуватися у світі, який відкривається для неї, і чим є останній.

Вже в міфах стародавнього світу можна побачити, що тема становлення і загибелі світу є однією з провідних. "Перетворення хаосу в космос, — пише Мелетинський, — відповідає виділенню культури в її протиставленні природі". Інші теми міфів значною мірою присвячені освоєнню світу. Тема утворення світу і його кінця (Страшного суду) у середні віки не менш важлива, ніж для попередньої культури переходу хаосу в космос і навпаки. До того ж тут намічається усвідомлення космосу як соціального організму, що володіє розумом, адже уявлення про те, що Бог створив світ, у якому все відбувається за його волею, а людина створена "за образом і подобою Творця", має на увазі, що соціум не тільки жива, але і розумна антропоморфна істота (суб'єкт). У Канта світ й існує, і пізнається, і конституюється Богом через людину. Кантіанський соціум уже цілком може бути названий живим, творчим і розумним. Нарешті, Гегель в ідеях суб'єктивного, об'єктивного й абсолютного духу робить останній крок в усвідомленні культури як живого розумного організму.

Тепер про системи життєзабезпечення соціуму. Вони двоякі: з одного боку, ці системи, ймовірно, повинні забезпечити відтворення й існування людини як біологічної істоти, з іншого боку — власне культурні функції (змістоутворення, освоєння дійсності, розвитку тощо). Сучасні дослідження культури, включаючи і наше власне, дозволяють назвати такі основні системи життєзабезпечення соціуму як організму: базисні культурні сценарії і картини світу (для свідомості соціуму), соціальні інститути (соціальна організація), сфера освіти і виховання (відтворення, вироблення "людського матеріалу"), господарство й економіка (виробництво, розподіл, обміни, баланси тощо), влада (способи об'єднання людини із системами управління), суспільство (сфера, що визначає ставлення людини до всіх інших соціальних процесів), професійні Й інші співтовариства, особистість.

Наприклад, в архаїчній культурі базисні культурні сценарії і карти на світу започатковувалися на основі анімістичних уявлень, а в культурі древніх царств на основі уявлень про богів та їх взаємин з людьми. Для архаїчної культури інститут сім'ї є центральним, для культури стародавніх царств центральними виступають інститути царської і жрецької влади й армії. В архаїчній культурі господарство ґрунтувалося на полюванні, скотарстві і збиральництві, а економіка в нашому розумінні ще не склалася. У культурі стародавніх царств на перший план висувається землеробство і древні види виробництва; формуються перші економічні відносини (заготівля про запас, розподіл продуктів, торгівля й інші обмінні відносини).

Владні відносини в архаїчній культурі тільки складаються (глава сім'ї, вождь у племені, шаман), у наступній культурі вони вже цілком сформовані: це влада царя, жерців та їх наближених. В архаїчній культурі виховання будується на основі наслідування і спеціальних ритуалів (розповідь про те, що трапилося, багаторазове повторення його для запам'ятовування). У культурі стародавніх царств з'являються справжні вчителі та школи. Архаїчне суспільство — це все плем'я, яке виступає в критичних ситуаціях як безліч індивідів, що спілкуються між собою; чоловічі союзи — приклад архаїчного співавторства. Суспільство культури стародавніх царств зовсім інше: це окремі стани і народ у цілому; чиновники царя або жерців, воїни і селяни — приклад співтовариств цієї культури. Особистості в обох культурах ще не було. Перейдемо тепер до характеристики людини в культурі й аналізу становлення особистості.