Соціологія : Навч. посіб.

Політична партія (від лат. — частина, група) — це ідеологічна організація, яка об'єднує найактивнішу і найбільш організовану частину соціальної спільноти, виражає і захищає інтереси цієї спільноти і здійснює практичну роботу для їх задоволення.

Партії з'явилися порівняно недавно, у XVIII ст., у часи боротьби буржуазії за обмеження влади монархів, коли ті, хто хотів набути владу і вплив у суспільстві, повинні були забезпечити собі певну підтримку мас. Законними формами, а також засобами вираження інтересів різних груп виборців, — і стали партії.

Діяльність перших протопартій спочатку сприймалася як джерело кризи і "розколу" суспільства. Тому ставлення до них було переважно негативним. Наприклад, Томас Гоббс вважав головним завданням держави боротьбу проти партій як організацій, які є носіями злочинних намірів проти держави. Тільки поступово прийшло усвідомлення, що утворення політичних партій обумовлене соціальною диференціацією суспільства, його соціально-класовим розшаруванням — тому багатопартійність є природним станом для суспільства. Становлення політичних партій як необхідних елементів політичної структури суспільства відображало процес прилучення до політики щораз ширших верств населення, які усвідомлюють спільність своїх інтересів.

Функції політичних партій.

У політичній системі партії виконують ряд функцій. Головними вважають такі:

1. Визначення цілі. Розробляючи ідеологію та програми, партії намагаються виявити найбільш перспективні стратегії розвитку суспільства і переконати громадян у можливості їх

реалізації.

2. Висловлювання і об'єднання суспільних інтересів. Висловлювати інтереси можуть і групи, однак лише парти зводять їх воєдино в такій формі, яка виявляє безпосередній вплив на
рішення центральних державних органів.

3. Мобілізація і соціалізація громадян. Партії намагаються посилити політичну активність громадян і створити основу довготермінової політичної діяльності.

4. Формування правлячої еліти і складу уряду. Ця функція має сьогодні центральне значення.

Типологія політичних партій.

Партії у сучасному світі аналізуються соціологами під різними кутами зору і в різних позицій, їх типологізація відбувається на різному ґрунті і за різними ознаками.

За ознакою соціального носія інтересів, які висловлює партія, розрізняють "класові" політичні партії (робітничі, селянські, буржуазії тощо), і "міжкласові" (робітничо-селянські, буржуазно-поміщицькі).

Існує також поділ за політичною основою партій, їх ставленням до політичного й економічного устрою, форми правління, форми політичної діяльності тощо. За цими ознаками партії визначають себе як прогресивні, демократичні, революційні, ліберальні, радикальні, республіканські, монархістські та ін. Ще один спосіб — типологія за ідеологічним спрямуванням. За цим принципом виділяють комуністичні, соціалістичні, націонал-демократичні, консервативні та інші партії.

Можлива типологія партій і за такою ознакою — умови набуття партійного членства. Французький соціолог і політолог Моріс Дюверже виділяє за цим принципом кадрові та масові партії.

У кадрових партіях, які орієнтуються на участь політиків і економічної та культурної еліти, в основу організаційної побудови покладено комітет (лідери, активісти), а партійний склад формується навколо нього. Ці партії не мають інституту фіксованого членства і членських внесків. Первинними осередками таких партій є комітети виборчого округу чи району, які намагаються залучити під час виборів якомога більшу кількість своїх прихильників. Кадрові партії слабо ідеологізовані і здебільшого керуються виборчим прагматизмом. До типових кадрових партій належать Республіканська і Демократична партії у США. Масові партії становлять собою централізовані організації зі статутним членством. Основне джерело їх фінансування — членські внески. Велике значення у них приділяється спільності поглядів та ідеології; ці партії більш організовані. Вони відрізняються суворою дисципліною, високою організованістю дій, культом вождів.

Партійні системи.

Значну увагу в політичній соціології приділяють і вивченню партійних систем — політичних структур, що складаються із сукупності політичних партій різного типу з їх стійкими взаєминами між собою, з державою та іншими інститутами влади, характером та умовами діяльності.

Одним із найпоширеніших підходів до типології партійних систем є виділення одно-, дво- і багатопартійних систем. Італійський політолог Джузеппє Сарторі запропонував у межах кожної із них виділити ще підвиди:

однопартійна система (СРСР, Китай, Куба) — в країні існує тільки одна партія, всі інші — заборонені;

гегемоністська система (країни колишнього соцтабору) — в країні існує декілька партій, але одна є панівною і її керівна і спрямовуюча роль закріплена законодавчо;

система домінування однієї партії (Японія, Індія, Швеція в певні періоди їхньої історії) — в країні існує декілька політичних партій, одна з яких протягом тривалого періоду постійно перемагає на виборах і одноосібно формує уряд;

двопартійна система (США, Канада, Великобританія) — відзначається домінуванням двох впливових партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції;

система обмеженого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція) — в країні існує багато партій, але в парламенті та уряді представлені лише деякі з них, а позасистемна опозиція відсутня;

система поляризованого плюралізму — передбачає наявність політичного центру, який формує уряд і двосторонньої деструктивної опозиції. Така система існувала у різні часи у Франції, де роль партійного центру виконували Французька соціалістична партія і Об'єднання на підтримку республіки, лівої опозиції — комуністи, а правої — неофашисти; а також в Італії;

атомізована