Соціологія : Навч. посіб.

Автор: | Рік видання: 2005 | Видавець: Львів: Укр. акад. друкарства | Кількість сторінок: 360

Дивись також:

ЕЛЕКТРОРАТ

від лат. elector - виборець) - громадяни, які мають право голосу для участі в політичних ...

ІДЕОЛОГІЯ

(від грец. idea - поняття і logos - учення) - система концептуально оформлених уявлень, ідей ...

ПЛЮРАЛІЗМ

(від лат. pluralis - множинний) – ідейно регулятивний принцип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає ...

МАНІФЕСТ

(manifesto, від лат. manifestos — явний) — 1) урочисте письмове звертання (акт) верховної влади до ...

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА

діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення країни, на ...

6.5.4. Соціологія політичних партій

Політична партія (від лат. — частина, група) — це ідеологічна організація, яка об'єднує найактивнішу і найбільш організовану частину соціальної спільноти, виражає і захищає інтереси цієї спільноти і здійснює практичну роботу для їх задоволення.

Партії з'явилися порівняно недавно, у XVIII ст., у часи боротьби буржуазії за обмеження влади монархів, коли ті, хто хотів набути владу і вплив у суспільстві, повинні були забезпечити собі певну підтримку мас. Законними формами, а також засобами вираження інтересів різних груп виборців, — і стали партії.

Діяльність перших протопартій спочатку сприймалася як джерело кризи і "розколу" суспільства. Тому ставлення до них було переважно негативним. Наприклад, Томас Гоббс вважав головним завданням держави боротьбу проти партій як організацій, які є носіями злочинних намірів проти держави. Тільки поступово прийшло усвідомлення, що утворення політичних партій обумовлене соціальною диференціацією суспільства, його соціально-класовим розшаруванням — тому багатопартійність є природним станом для суспільства. Становлення політичних партій як необхідних елементів політичної структури суспільства відображало процес прилучення до політики щораз ширших верств населення, які усвідомлюють спільність своїх інтересів.

Функції політичних партій.

У політичній системі партії виконують ряд функцій. Головними вважають такі:

1. Визначення цілі. Розробляючи ідеологію та програми, партії намагаються виявити найбільш перспективні стратегії розвитку суспільства і переконати громадян у можливості їх

реалізації.

2. Висловлювання і об'єднання суспільних інтересів. Висловлювати інтереси можуть і групи, однак лише парти зводять їх воєдино в такій формі, яка виявляє безпосередній вплив на
рішення центральних державних органів.

3. Мобілізація і соціалізація громадян. Партії намагаються посилити політичну активність громадян і створити основу довготермінової політичної діяльності.

4. Формування правлячої еліти і складу уряду. Ця функція має сьогодні центральне значення.

Типологія політичних партій.

Партії у сучасному світі аналізуються соціологами під різними кутами зору і в різних позицій, їх типологізація відбувається на різному ґрунті і за різними ознаками.

За ознакою соціального носія інтересів, які висловлює партія, розрізняють "класові" політичні партії (робітничі, селянські, буржуазії тощо), і "міжкласові" (робітничо-селянські, буржуазно-поміщицькі).

Існує також поділ за політичною основою партій, їх ставленням до політичного й економічного устрою, форми правління, форми політичної діяльності тощо. За цими ознаками партії визначають себе як прогресивні, демократичні, революційні, ліберальні, радикальні, республіканські, монархістські та ін. Ще один спосіб — типологія за ідеологічним спрямуванням. За цим принципом виділяють комуністичні, соціалістичні, націонал-демократичні, консервативні та інші партії.

Можлива типологія партій і за такою ознакою — умови набуття партійного членства. Французький соціолог і політолог Моріс Дюверже виділяє за цим принципом кадрові та масові партії.

У кадрових партіях, які орієнтуються на участь політиків і економічної та культурної еліти, в основу організаційної побудови покладено комітет (лідери, активісти), а партійний склад формується навколо нього. Ці партії не мають інституту фіксованого членства і членських внесків. Первинними осередками таких партій є комітети виборчого округу чи району, які намагаються залучити під час виборів якомога більшу кількість своїх прихильників. Кадрові партії слабо ідеологізовані і здебільшого керуються виборчим прагматизмом. До типових кадрових партій належать Республіканська і Демократична партії у США. Масові партії становлять собою централізовані організації зі статутним членством. Основне джерело їх фінансування — членські внески. Велике значення у них приділяється спільності поглядів та ідеології; ці партії більш організовані. Вони відрізняються суворою дисципліною, високою організованістю дій, культом вождів.

Партійні системи.

Значну увагу в політичній соціології приділяють і вивченню партійних систем — політичних структур, що складаються із сукупності політичних партій різного типу з їх стійкими взаєминами між собою, з державою та іншими інститутами влади, характером та умовами діяльності.

Одним із найпоширеніших підходів до типології партійних систем є виділення одно-, дво- і багатопартійних систем. Італійський політолог Джузеппє Сарторі запропонував у межах кожної із них виділити ще підвиди:

однопартійна система (СРСР, Китай, Куба) — в країні існує тільки одна партія, всі інші — заборонені;

гегемоністська система (країни колишнього соцтабору) — в країні існує декілька партій, але одна є панівною і її керівна і спрямовуюча роль закріплена законодавчо;

система домінування однієї партії (Японія, Індія, Швеція в певні періоди їхньої історії) — в країні існує декілька політичних партій, одна з яких протягом тривалого періоду постійно перемагає на виборах і одноосібно формує уряд;

двопартійна система (США, Канада, Великобританія) — відзначається домінуванням двох впливових партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції;

система обмеженого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція) — в країні існує багато партій, але в парламенті та уряді представлені лише деякі з них, а позасистемна опозиція відсутня;

система поляризованого плюралізму — передбачає наявність політичного центру, який формує уряд і двосторонньої деструктивної опозиції. Така система існувала у різні часи у Франції, де роль партійного центру виконували Французька соціалістична партія і Об'єднання на підтримку республіки, лівої опозиції — комуністи, а правої — неофашисти; а також в Італії;

атомізована