РОЗДІЛ 9 - СУСПIЛЬНА СВIДОМIСТЬ
1. Поняття суспiльної свiдомостi. Взаємодiя суспiльної свiдомостi та суспiльного буття.
2. Iндивiдуальна та суспiльна свiдомiсть.
3. Структура суспiльної свiдомостi.
4. Суспiльна психологiя. Теоретична свiдомiсть.
5. Форми суспiльної свiдомостi.
РОЗДІЛ 9 - СУСПIЛЬНА СВIДОМIСТЬ
ВСТУП
В однiй з попереднiх тем розглядалась духовнiсть як феномен. Її формування визнавалось одним з провідних факторiв становлення та розвитку людини. Як i всi останнi фiлософськi категорiї, духовнiсть є науковою абстракцiєю, котра характеризує людину, точнiше одну iз сторiн людської сутностi. Варто пiдкреслити, що якогось позалюдського прояву духовностi типу гегелiвського "Свiтового Духу" або бiблейного "Святого Духу" природного або позаприродного походження не iснує. Науково обгрунтованих даних про наявнiсть духовностi, яка б виникла за межами нашого буття, поки що немає. При будь-якому аспектi аналiзу духовностi мова може йти лише про властивiсть людини як окремого iндивiда чи властивiсть якоїсь людської спiльностi. Ця властивiсть сформована в результатi складного процесу вiдображення.
В iсторiї фiлософської культури пiсля рiзкого розмежування матерiалiзму та iдеалiзму постала принципова проблема взаємодiї духовностi людини i природного матерiального свiту, а вiдтак i взаємодiї суспiльного буття та суспiльної свiдомостi. Матерiалiзм цю проблему вирiшував так: є суспiльне буття як деяка матерiальна даннiсть. Її Маркс (один з найбiльш послiдовних матерiалiстiв 19 столiття) квалiфiкує як "виробництво самого матерiального життя". (Маркс К. Енгельс Ф. Нiмецька iдеологiя. Твори т.3, с.26,). Поряд з матерiальним буттям iснує суспiльна свiдомiсть, котра трактується як вiдображення у свiдомостi суспiльства матерiального власного життя. Iдея первинностi матерiальних стосункiв i вторинностi свiдомостi настiльки тиснула на фiлософську концепцiю марксизму, що вiдкидала його та й iнших "послiдовних" матерiалiстiв аж до вульгарного економiзму. Свого часу це помiтив Енгельс i зробив застереження такого характеру. Мовляв, суспiльна свiдомiсть визначається матерiальним суспiльним буттям лише в кiнцевому підсумку. Саме так намагались трактувати суспiльну свiдомiсть i Маркс, i сам автор зауваження. Але багатозначне "в кiнцевому підсумку" має таку можливiсть рiзних трактовок, що нiчого суттєвого в розумiння свiдомостi суспiльства не вносить. Та й послiдовники марксизму на те зауваження не звертали належної уваги.
В пострадянськiй фiлософiї України з'явилась така трактовка взаємодiї суспiльної свiдомостi та суспiльного буття: "... суспiльна свiдомiсть охоплює суспiльне буття, пояснює, вiдтворює його суперечливий плин в iдеальних формах-поняттях, судженнях, гiпотезах, теорiях тощо./ Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соцiальна фiлософiя." Генеза", Київ, 1993 р., т.2, с.196/. Вiдмiннiсть даної трактовки вiд нашої радянської традицiї лише в тому, що автори поняття "вiдображення"замiнили поняттям "охоплення". Щоправда, вони не погоджуються з марксистською точкою зору i чітко вказують на те, що суспiльна свiдомiсть є елементом суспiльного буття. " Життєвий процес постає як органiчна єднiсть свiдомостi i буття, iдеального i матерiального, духовного та реального". А далi:"... суспiльне буття не можливе без суспiльної свiдомостi, i навпаки. Адже доки не було суспiльної свiдомостi, доти не було суспiльного буття".(Там же, с.199). Остання думка абсолютно вiрна, суспiльного життя не може бути без суспiльної свiдомостi так точнiсiнько, як не може бути людини без духовностi.
Духоцентрична або iдеалiстична фiлософiя у розумiннi спiввiдношення суспiльної свiдомостi та суспiльного буття стоїть на дiаметрально протилежних позицiях. Не будемо звертатись до вульгарно iдеалiстичних концепцiй (є й такi), а звернемось до соцiального фiлософа М.Вебера (1864-1929рр.). Аналiзуючи такий спосiб господарювання, як капiталiзм, Вебер бачить його витоки в рацiоналiзмi, що сформувався пiд впливом протестантизму, як релiгiйної течiї. "Дух капiталiзму" поступово рацiоналiзує всю соцiальну систему. (Дивись Вебер М. Избранные произведения.-М., 1990.-с.48,72,148-1497/. Звiдси i соцiальна система, i система господарювання - це, перш за все, витвiр людської духовностi, розуму, духу людського, окремих людських якостей: ощадливостi, помiрностi у споживаннi, помiркованостi i т.д. Дуже б хотiлось повiрити Веберу в нашiй сьогоднiшнiй українськiй дiйсностi та при допомозi якоїсь прогресивної релiгiї вивести Україну з економiчної кризи. Але на власному досвiдi бачимо, що далеко не все залежить не тiльки вiд релiгiї та полiтичної iдеологiї, а навiть й вiд значної полiтичної активностi. Економiчна сфера людського життя, хоча i залежить вiд стану людської духовностi, однак економiка має свої закони розвитку, в яких не все залежить вiд свiдомостi, що домiнує в суспiльствi.
Як бачимо, проблема взаємодiї суспiльної свiдомостi та суспiльного буття - одна з найважливiших в розумiннi сутностi соцiуму. Саме тому й розберемо її детальнiше.
1. СУТНIСТЬ СУСПIЛЬНОЇ СВIДОМОСТI. ВЗАЄМОДIЯ СУСПIЛЬНОЇ СВIДОМОСТI ТА СУСПIЛЬНОГО БУТТЯ.
Для того, щоб визначити природу суспiльної свiдомостi та зрозумiти її зв'язок з суспiльним буттям, треба обов'язково пригадати, що з себе уявляє така сторона буття, як вiдображення. Вiдображення - це, перш за все, властивiсть, сторона буття, що проявляється (реалiзується) як результат взаємодiї рiзних складових та сторiн реальностi. Воно є творчою потенцiєю, стороною, властивiстю буття.
Суспiльна свiдомiсть дiйсно є вiдображенням буття, але процес цей надзвичайно складний. Його некоректно розумiти в односпрямованому механiстичному розумiннi, як вiддзеркалювання, фотографування чи сприймання. Механiзм вiдображення людиною природи, окремих природних об'єктiв, цiлих систем дiйсно схожий з вiддзеркалюванням, але не зводиться до нього. Адже вiдображення людиною чого б то не було - то творення суб'єктивного образу, а не просте заломлення свiтла. Переносити ж таке розумiння процесу духовного осягнення сутностi природи на процеси вiдображення в суспiльствi буде подвiйною некоректнiстю або просто неправомiрною екстраполяцiєю.
Взаємодiя суспiльного буття та суспiльної свiдомостi має ряд особливостей.
Перша. При вiдображеннi в суспiльнiй свiдомостi суспiльного буття немає однолiнiйних суб'єктно-об'єктних вiдношень. Iндивiдуальна духовнiсть як надприродний феномен в суб'єктно-об'єктному вiдношеннi протистоїть природi. Зазначене вiдношення в простому однолiнiйному видi iснує лише при взаємодiї мiж такими протилежними сторонами буття, як природа i людина. Коли взаємодiють люди i вiдображають в своїй свiдомостi один одного, то дiалектика суб'єктно-об'єктних вiдношень ускладнюється.
Скажiмо, бiзнесмени Iван та Геннадiй з метою подальшої дiлової спiвпрацi знайомляться один з другим i вивчають (вiдображають в своїй свiдомостi) певнi якостi один другого. Хто в такому випадку виступає об'єктом пiзнання, а хто суб'єктом? I перший, i другий є i суб'єктом, i об'єктом стосовно iншого. При вiдображеннi суспiльною свiдомiстю суспiльного буття йде процес суспiльного самопiзнання. В пiзнавальному планi - це взаємодiя суспiльства самого з собою. Проявляється суб'єктно-суб'єктне вiдношення, що є не простим пiзнанням, а й самотворенням. Окрема людина, працюючи над собою, вдосконалюючись фiзично та збагачуючи свою духовнiсть, сама себе створює. Аналогiчно й суспiльство саме себе творить в процесi пiзнання своїх властивостей.
В суспiльному самопiзнаннi вiдображення реалiзується у всiй повнотi своїх проявiв, а кожний прояв - як наймасштабнiше.
Суспiльна свiдомiсть вiдображає суспiльне буття як цiле, тобто, i економiчнi, i полiтичнi, i духовнi стосунки разом. Таке вiдображення є одночасним пiзнанням, розумiнням i творенням. Iдеальне в суспiльнiй свiдомостi постiйно матерiалiзується в людських стосунках. Кожне "Я" в суспiльствi дiє так, як розумiє ситуацiю за даних умов. В дiю, в стосунки людей вплетене iдеальне. Без iдеального людськi стосунки втрачають людську сутнiсть, людську характеристику.
Дехто з письменникiв-фантастiв в своїх творчих злетах робив такi фантастичнi при-пушення. На якiйсь планетi "N" в зiрковiй системi "Q" космiчнi апарати з землянами зустрiчались з силою, що позбавляла їх всiх елементiв духовностi. За логiкою фантаста космонавти перетворювались в тварин i неминуче гинули, бо втрачали здатнiсть управляти технiкою корабля. Логiчному експерименту фантаста заперечувати майже неможливо. Навiть спроба уявити суспiльне буття без суспiльної свiдомостi поставить такого фантаста в глухий кут. Варто запам'ятати, що суспiльна свiдомiсть не просто фотографує буття, а творить його. I коли Гегель стверджував, що Свiтовий Дух "вiдторгає" (в нашому розумiннi творить) вiд себе матерiю, то заперечувати йому варто лише в певних межах. Сучасна наука не пiдтверджуе iснування надприродного творчого розуму. Звiдси - припущення про творення матерiї Духом позбавлене яких би то не було пiдстав. Та коли ми переходимо до аналiзу суспiльства, все сут-тєво змiнюється. Дух, щоправда не Свiтовий, а людський виступає спiвтворцем буття. Щоправда, вiдторгнути його вiд себе не може. Людський Дух i матерiальнi стосунки людей не розривнi.
Iдея може матерiалiзуватись в людських стосунках методом переходу її (iдеї) в дiю конкретної особи. Застосовуючись в практичних дiях iндивiдiв, iдея згортається в людському досвiдi, стає надбанням духовної культури, стає традицiєю, матерiалiзованим знанням. Її мiсце займає нова iдея, що вiдобразила нову реальнiсть. I такий процес переходу iдеї в стереотипи поведiнки, в надбання культури йде постiйно в iсторичному поступi людства. Матерiалiзацiя iдеї - специфiчно людський феномен, це спосiб передачi iдеї вiд iндивiда до iндивiда, вiд поколiння до поколiння. Матерiалiзацiя iдеї має суспiльно обумовлену форму i соцiальне значення. Така ситуацiя ще бiльше ускладнює розгляд та аналiз об'єкта нашої допитливостi. З сучасних фiлософiв найбiльш грунтовно розглядає даний феномен К.Поппер. (Див. Поппер К. Нищета историцизма. "Вопросы философии",1992г. N 8, с.56).
Друга складнiсть аналiзу суспiльної свiдомостi ще й в тому, що вона вiдображає не лише сьогоденне буття. В суспiльнiй свiдомостi вiдображено в згорнутому виглядi всю iсторiю буття людства. Причому, це вiдображення здiйснюється на всiх рiвнях людської психiки. Якась частина iсторично минулого буття до цього часу живе в свiдомостi, а дещо опустилось в нижнi вiддiли мозку, знаходиться в пiдсвiдомому.
Скажiмо, мiф як iнтегрована суспiльна свiдомiсть первiсного людства вiдображає первiсне буття, але живе до цього часу в суспiльнiй свiдомостi i досить активно впливає на поведiнку людей, тобто творить буття. Мiфи - це не релiкти людської свiдомостi, не музейнi експонати на зразок кам'яної сокири, а реально пульсуючi елементи людської духовної культури. Мiф про Христа настiльки вплiвся в канву европейської та свiтової культури, що став частиною, стороною сучасної людської реальної активностi, а вiдтак i стороною сучасного буття. Мiф про Христа став однією з засад всiєї европейської культури. Без подiбного мiфу не обiйшлась жодна з сучасних свiтових релiгiй. Релiгiйне ж життя є стороною сучасного буття.
Та суспiльна свiдомiсть несе в собi не тiльки пам'ять про процес формування свiтових релiгiй. В нiй в певнiй формi закодована вся складна система стосункiв, що формувались i розвивались в iсторiї творення та розвитку людства.
Третя особливість. Суспiльна свiдомiсть це i самосвiдомiсть людства. Свiдомiсть пiзнає сама себе, свою гносеологiчну спроможнiсть в рiзних сферах буття, свiй рiвень розвитку, свої можливостi впливу на iншi сторони реальностi.
Суспiльна свiдомiсть є вiдображенням буття в складному триєдиному процесi: пiзнання, розумiння та творення. Вона охоплює буття минуле, сучасне, а через це й частково ближче майбутнє. Будучи вiдображенням суспiльного буття, суспiльна свiдомiсть є в той же час i його стороною, органiчною складовою частиною.
Так ми визначили сутнiсть суспiльної свiдомостi та її зв'язок з буттям. Розумiння сутностi суспiльної свiдомостi було б майже мiстичним, коли не враховувати ще однієї її загальної характеристики. Суспiльна свiдомiсть iснує лише через наявнiсть реальної iндивiдуальної духовностi. Взаємовiдношення i взаємозалежнiсть iндивiдуального та суспiльного в духовнiй сферi - один з ключових моментiв розумiння сутностi духовностi як такої.
2. ВЗАЄМОДIЯ IНДИВIДУАЛЬНОЇ ТА СУСПIЛЬНОЇ СВIДОМОСТI
Духовне життя суспiльства розгортається як постiйна взаємодiя iндивiдуальної духовностi та суспiльної свiдомостi. Що з себе уявляє цей процес? Розпочнемо з того, що розберемо вплив суспiльної свiдомостi на iндивiдуальну духовнiсть. Людина вiд народження попадає в певне соцiальне оточння. Спочатку це оточення сiм'ї, потiм це знайомi та рiднi, згодом колектив дитячого садка, потiм школа та iншi учбовi заклади, у взаємодiї з колективами яких i формується людина. Дитина спочатку засвоює мову, з мовою логiку мислення, далi розгортається процес оволодiння знаннями, формуються цiнностi, моральнi принципи та норми поведiнки, переконання, в тому числi й релiгiйнi, з'являється релiгiйнiсть. Завершення процесу формування свiтогляду одночасно означає i завершення процесу формування людської духовностi. Фактично з новонародженого бiологiчного органiзму виду "людина розумна" формується людська конкретна iндивiдуальнiсть. Процес такого формування дуже складний i вивчається спецiальними науками - педагогiкою та психологiєю.
З моменту завершення соцiалiзацiї особи процес взаємодiї iндивiдуальної духовностi та суспiльної свiдомостi зазнає значних змiн. Iндивiд розпочинає в тiй чи iншiй мiрi самостiйно вiдображати суспiльне буття. В його свiдомостi пiд впливом реальної дiйсностi формуються новi iдеї, цiнностi, змiнюється ставлення до дiйсностi. Багато чого з цих надбань має лише особисте значення i впливає на подальше життя лише даного iндивiда. Частина духовних здобуткiв iндивiда "задекларовується", "публiкується" в суспiльствi. Якщо деякi з цих надбань мають реальну новизну, а суспiльство здатне засвоїти їх, а засвоївши, оцiнити, то в такому випадку суспiльна свiдомiсть збагачується новими елементами. Суспiльна свiдомiсть формується, розгортається, збагачується за рахунок творчої дiяльностi iндивiдiв.
Процес поповнення суспiльної свiдомостi новими надбаннями - суперечливий i сповнений, часом, трагедiйними ситуацiями. Варто нагадати долю Н.Копернiка та Д.Бруно, якi за епохальнi вiдкриття, за безцiнний вклад в таку сторону людської духовностi, як наука, були спаленi на багаттях iнквізицiї. Вчених вiдлучили вiд церкви в шiстнадцятому столiттi, а в нинiшньому столiттi католицька церква визнала їх невинними мучениками науки. Доля багатьох вiдкрить була менш трагiчною для їх авторiв, але про них просто забули, не зрозумiли в свiй час їх значення. Лише через десятилiття, а то й вiки вiдкриття робились заново. Не поодинокi випадки злодiйства в науцi, коли вiдкриття одного вченого привласнював собi iнший. Це досить наочно iлюструє випадок з вiдкриттям одного з українцiв.
Свого часу над вивченням всього спектру променiв, котрi випромiнюють електричнi лампи рiзної конструкцiї у Вiднi, Празi та одному з нiмецьких унiверситетiв працював талановитий український вчений Iван Пулiй за участю такого ж талановитого земляка Миколи Тесли. Якось вiн спостерiг незвичайне свiтiння однієї з ламп. Як виявилось згодом, невидимi променi дозволили сфотографувати руку Пулiя, а на плiвцi з'явилась фотографiя не руки, а її скелету (кiсток). Вчений зi свого вiдкриття не робив таємницi. Всi спiвробiтники лабораторiй, де працював Пулiй, знали про "х" променi та про їх чудодiйну властивiсть. В лабораторiї знаходився й нiкому не вiдомий нiмецький експериментатор Рентген. Зробивши на лампах Пулiя кiлька знiмкiв, Рентген пiдготував доповiдь, запросив пресу i зробив сенсацiйну заяву на одному з наукових семiнарiв. Довiдавшись про намiри Рентгена, Пулiй готує грунтовну наукову статтю, iлюструє її високоякiсними фотознiмками в спектрi "х" променiв i здає її в науковий журнал. Далi розпочалася вже не наукова, а детективна гонка. Рентген робить свою заяву 24 сiчня 1896 року, знаючи, що стаття Пулiя вийде 31 сiчня цього ж року. Цих семи днiв європейськiй пресi вистачило, щоб розрекламувати рентгенiвськi променi. Про Пулiя нiхто не хотiв слухати. Навiть Ейнштейн, знаючи правду, порадив Пулiю змиритись. "Х" променi Пулiя працюють на людство вже цiле столiття, але пiд назвою рентгенiвських.
Це, так би мовити, несправедливiсть в надрах свiтової науки. Та їй самiй часом неможливо позбутись впливу побiчних стосовно до пiзнання процесiв, котрi протiкають в суспiльствi. Наука весь час свого iснування перебуває пiд певним тиском полiтики. Звiдси -гонiння вчених, проповiдникiв передових iдей - явище не зжите ще й в наш час. Особливо масового масштабу воно набрало в нашiй країнi за часiв сталiнських репресiй в радянськi часи. Та попри всi складностi полiтичного, релiгiйного, економiчного життя суспiльства постiйно йшов процес збагачення суспiльної свiдомостi.
Взаємодiя iндивiдуальної духовностi та суспiльної свiдомостi розглядалась на прикладi розвитку наукового пiзнання. За таким же принципом ця взаємодiя реалiзується в iнших випадках. Саме так виникають моральнi норми. Кожен iндивiд в процесi свого життя висловлює чи застосовує певне нове вiдношення до оточуючих. Бiльшiсть таких нових проявiв людських стосункiв навiть не помiчається суспiльством, часто такi новацiї засуджуються. Але ж десь, колись, хтось вчинив стосовно до iншої людини таке i в такiй формi, що це було сприйнято людьми, як розумне i добре. Вчинок почав наслiдуватись спочатку в мiкроколективi, а потiм у вiдкритому соцiумi. Так з'являються загальнолюдськi моральнi норми.
За аналогiєю формуються цiнностi народного мистецтва. Спочатку якась одна людина за-спiвала свою пiсню, котра йшла вiд власних переживань реальностi. Тисячi таких пiсень так i лишались власним надбанням, були особистою духовною цiннiстю i вiдходили в небуття разом з авторами. Та одиницi з таких духовних проявiв особи подобались iншим, пiсня повторювалась, доповнювалась досвiдом i емоцiєю багатьох. Формувалась усна пiсенна народна творчiсть, що є духовним надбанням кожного народу, кожної нацiї.
Ми визначили суспiльну свiдомiсть як вiдображення та творення буття. З аналiзу взаємодiї индивiдуальної та суспiльної свiдомостi випливає, що таке вiдображення та творення здiйснюється конкретними iндивiдами. Суспiльна свiдомiсть живе через iндивiдуальну свiдомiсть, через неї збагачується та розвивається. Тому суспiльна свiдомiсть iснуе як свiдомiсть мiльярдiв i мiльярдiв людей, сотень тисяч поколiнь iндивiдiв, якi сформували механiзми збереження, нагромадження та передачi вiд поколiння до поколiння духовних надбань тих же iндивiдiв.
Розумiння сутностi суспiльної свiдомостi та її зв’язкiв з iндивiдуальною духовнiстю дозволяє аналiзувати суспiльну свiдомiсть з точки зору форми та структури.
3. СТРУКТУРА СУСПIЛЬНОЇ СВIДОМОСТI
В структурному вiдношеннi суспiльна свiдомiсть є не менш складним проявом буття в порiвняннi з природою та реальнiстю суспiльного життя. Якщо суспiльну свiдомiсть розглядати з позицiї можливостей проникнення в таємницi сутностi буття, то тут ми отримаемо два рiвнi даного феномену. Перший, нижчий рiвень по сутi справи є вiдображенням дiйсностi в процесi повсякденного життя iндивiдiв. Другий, вищий, є теоретичним вiдображенням сутностi буття.
В першому, нижчому рiвнi формується людський здоровий глузд. До нього вiдносяться знання, так потрiбнi кожнiй людинi для орiєнтацiї в свiтi. Вони набувались iсторичним розвитком людства, передавались з поколiння в поколiння через повсякденне спiлкування батькiв та дiтей i через духовну взаємодiю iндивiдiв в рiзних соцiальних групах. Цi знання мають неабияке значення в формуваннi логiки мислення, самоусвiдомлення iндивiдiв та в становленнi людської особистостi.
Окрiм знань в першому рiвнi суспiльної свiдомостi, постiйно функцiонують, проявляються переживання людей, їхнi емоцiйнi стани, традицiйнi способи поведiнки та iнше, пов'язане з рiзними проявами людської психiки. Таким чином, перший, нижчий рiвень суспiльної свiдомостi має двi складовi частини: а) здоровий глузд, який можна назвати ще i практичним розумом; б) суспiльну психологiю, котра є психiчним переживанням людиною свого життя, базуеться на знаннях особистостi, в тому числi i на так званому "здоровому глуздi". Суспiльна психологiя, по сутi справи, є реальною, "живою" духовнiстю певної групи людей: сiм'ї, соцiального страту, регiону, нацiї, типу культури.
Другий, вищий рiвень суспiльної свiдомостi формується в процесi наукового проникнення людини в сутнiсть буття через дiяльнiсть вчених, пiзнавальну дiяльнiсть iнтелектуальної елiти суспiльства. Дякуючи їм феномен людської духовностi прогресує, формується наука, з'являються кращi духовнi надбання, набуває певних форм iдеологiя.
Подiл суспiльної свiдомостi на рiвнi виник в результатi рiзного ступеня проникнення духовностi в буття, а також в результатi того, що в пiзнаннi явищ та в пiзнаннi сутностi застосовуються рiзнi засоби людського вiдображення, реалiзується рiзна спроможнiсть iндивiдiв до осягнення буття.
Окрiм подiлу на рiвнi суспiльна свiдомiсть в процесi свого iсторичного розвитку викрис-талiзувала форми суспiльної свiдомостi, котрi вiдображають своїми специфiчними засобами рiзнi способи людського буття. Такими формами стали: мораль, мистецтво, релiгiя, наука, фiлософiя, правосвiдомiсть та полiтична свiдомiсть. Про них мова пiде дещо пiзнiше. А зараз ми просто вказуємо, що структура суспiльної свiдомостi складаеться з двох рiвнiв та семи форм. З'ясувавши структуру суспiльної свiдомостi, ми можемо детальнiше розглянути окремi її складовi. Розпочнемо це з нижчого рiвня суспiльної свiдомостi.
4. СУСПIЛЬНА ПСИХОЛОГIЯ
Певнi характернi риси суспiльної психологiї формуються разом з формуванням свого носiя i зникають також з ним. Найпростiшою iлюстрацiєю зв'язку суспiльної психологiї з носiєм є сiм'я. Кожна сiмейна група має свiй, тiльки їй притаманний психологiчний клiмат, тобто, свою "суспiльну психологiю". Складається цей психологiчний клiмат разом з процесом формування та розвитку сiм'ї. Психологiчний "мiкроклiмат" остаточно викристалiзовується, коли дiти в сiм'ї досягають пiдлiткового вiку. Цей час спiлкування батькiв та дiтей реалiзується не тiльки на емоцiйному, а й на логiчному рiвнi. Та дiти виростають, формують свої сiм'ї, вiдходять вiд батькiв. З часом батьки вiдходять з життя, i психологiчний мiкроклiмат батькiвської сiм'ї зникає, вiдходить в iсторiю. А молодi сiм'ї цикл розпочинають знову.
За аналогiєю формується та функцiонує i суспiльна психологiя окремих верств населення. Так, в радянськi часи в нашiй країнi фактично було знищено приватну власнiсть. Зник соцiальний прошарок власникiв, з ним зникла й психологiя власника-господаря. Замiсть приватновласницької психологiї, яка була кримiналом в радянському суспiльствi, з'явилась психологiя споживача-хапуги, а коли виникла потреба роздержавлення основних засобiв виробництва, то психологiя хапуг перетворила процес приватизацiї в горезвiсну "прихватизацiю". Зазначене явище ввiйшло в повсякденну психологiю наших сучасних полiтикiв, i хоча не змогло та й не зможе набрати юридичного статусу, на практику повсякденного життя впливає дуже активно, використовуеться як звичний термiн у виступах полiтикiв.
Певну суспiльну психологiю мають не лише окремi верстви населення, а й нацiї, релiгiйнi конфесiї та iншi об'єднання людей.
Суспiльна психологiя як реальнiсть iснує лише в тому випадку, коли живе, пульсує масово iндивiдуальна духовнiсть багатьох осiб. Однак феномен суспiльної психологiї не можна зводити до простої суми iндивiдуальних духовностей. Суспiльна психологiя мiстить не всi притаманнi iндивiдам даної групи елементи духовностi, а лише переважаючi, пануючi: погляди, уявлення, поняття, рiвень свiторозумiння, полiтичнi, естетичнi, фiлософськi, релiгiйнi переконання, iдеали та цiнностi групи, стереотипи життєвих стандартiв, традицiї i т.д. Словом, це тi елементи функцiонуючої iндивiдуальної духовностi, якi в групi вважаються нормою.
Iлюстрацiєю може прислужитись такий факт конкретного спостереження. В одному з колективiв на високому емоцiйному рiвнi, але цiлком коректно, йшло обговорення досить складної, гострої ситуацiї. На певному етапi дискусiї бригадир, а вiн є i неофiцiйним лiдером того колективу, запропонував припинити сварку i знайти взаємоприйнятне рiшення. Дуже скоро таке рiшення було знайдено. Присутня при цьому стороння особа здивувалась: "Невже таке коректне обговорення можна назвати сваркою?" Виявилось, що в колективi, де постiйно працює ця людина, сваркою називають лайку з погрозами фiзичної розправи, котра часом переходить у легку потасовку.
Суспiльна психологiя завжди передбачає якiсь правила, стандарти, стилi психiчних, духовних проявiв, котрi визнаються певною нормою.
Суспiльна психологiя має ще одну особливiсть. Вона функцiонує як синкретична свiдомiсть. Знання, погляди, настрої, вiрування, норми, стандарти в своєму змiстi так несподiвано переплiтаються, що поєднують, здавалось би, несумiсне. Один досить висококвалiфiкований фахiвець в галузi сучасної обробки металiв, дитинство якого пройшло в дитячому ГУЛАЗі, поєднує в собi досить тонке розумiння класичного i сучасного живопису з своєрiдним пристрасним захопленням самою низькопробною табірною пiсенною "творчiстю".
Як синкретична свiдомiсть суспiльна психологiя дуже часто розмиває межi вiдображуваного. В суспiльнiй психологiї моральнi, естетичнi,правовi, полiтичнi, етичнi поняття та погляди часто еклектично поєднанi, змiшанi. Iндивiди, що належать до певних соцiальних об'єднань, часто не розрiзняють меж форм свiдомостi. Скажiмо, конкретна людина стверджує: "Я не маю права не позичати грошей Сергiєвi". Хоч в дiйсностi нiяка правова норма не зобов'язує нiкого позичати кому б то не було грошi. В даному випадку мова йде про моральнi зобов'язання даного iндивiда, котрому совiсть не дозволяє не виручити свого знайомого чи товариша. Часом громадська думка оцiнює чийсь вчинок як негарний, хоч в дiйсностi цей вчинок не квалiфiкуеться естетичними нормами, а є сферою етичних стосункiв мiж людьми.
Особливiстю суспiльної психологiї є ще й те, що емоцiйнi оцiнки, емоцiйне ставлення до дiйсностi в нiй часто переважають логiчне. I хоча логiчне через якийсь час все рiвно пробиває собi дорогу, емоцiйне ставлення до реальностi часто цiлим народам заважає приймати вiрнi рiшення. Особливо це важливо в полiтичному життi суспiльства. Депутатiв парламентiв, президентiв країн, iнших виборних осiб часто обирають не за їх здiбностями, не за реальнiстю їх програм, а за принципом подобається особа чи нi. Часто в полiтицi авантюристи створюють собi певний iмiдж, справляють миттеве позитивне враження в передвиборнiй кампанiї, а потiм, зайнявши певне "крiсло", реалiзують в практичнiй полiтицi цiлi, якi надзвичайно далекi вiд iнтересiв виборцiв. Та суспiльна психологiя впливає не лише на виборнi кампанiї. "Психологiчний бар'єр" доводиться долати реформаторам суспiльства, полiтичним силам, котрi реалiзують цілком зрозумілі прогресивнi соцiально-економiчнi плани. Соцiальна психологiя, хоча i не мириться з негативними сторонами сьогодення, але важко сприймає й нововведення.
Певний емоцiйний стан суспiльної психологiї виникає пiд впливом активного спiлкування в мiкроколективах, яке є реакцiєю на певнi суспiльнi процеси. На психологiчний клiмат суспiльства впливають засоби масової iнформацiї, певнi пропагандистськi кампанiї й таке iнше. В основi таких психологiчних станiв завжди будуть процеси, що йдуть в суспiльному буттi.
Неприємним, але яскравим прикладом буде психологiчна ситуацiя, що склалась в ро-сiйському суспiльствi з приводу конфлiкту в Чечнi, що розпочався в 1994 роцi. Дiї самих чеченцiв, дiї владних структур Росiї мають самi рiзнi оцiнки, саму рiзну палiтру емоцiйних станiв. I все це викликано не пропагандою, не якимось упередженим ставленням росiян, а фактом вiйськового конфлiкту. Цей конфлiкт набрав затяжного характеру ще й через те, що росiйська суспiльна психологiя не має однозначного ставлення до чеченської проблеми. А настрої в полiтичному життi країн завжди вiдiгравали i вiдiграють неабияку роль.
Наведемо ще iлюстрацiю. В одному з своїх виступiв в час "передвиборної гонки " видатний англiйський полiтичний дiяч, керiвник консервативної партiї Англiї Уiнстон Черчiлль пророкував поразку своїх опонентiв - лейбористiв Обгрунтовував вiн це досить нетрадицiйно. Мовляв, не дивлячись на добру програму та улесливi обiцянки, лейбористи неминуче програють вибори, бо за час свого правлiння вони просто набридли англiйцям. Черчiлль передбачав вiрно i виграв той тур виборiв.
Наведенi факти наочно iлюструють вплив суспiльної психологiї на соцiально-економiчнi та полiтичнi процеси.
Складнi явища та процеси, якi переживає український народ, українська держава в умовах становлення, залежить не лише вiд об'єктивних факторiв пострадянського життя в 90-х роках, а й вiд стану пануючої сучасної суспiльної психологiї в Українi. Не варто забувати, що дитинство найактивнішого вiку громадян країни (25-50 рокiв) проходило в умовах не тiльки тоталiтарного полiтичного устрою, а й патерналiстського мислення. Патерналiстська психологiя була властива не лише вищим владним структурам, вона проникла до найширших соцiальних верств. Радянськi ж традицiйнi способи мислення якщо й трансформуються в сучасних умовах, то значно повiльнiше за наш досить неквапливий соцiально -економiчний розвиток.
4. 1. ТЕОРЕТИЧНА СВIДОМIСТЬ.
З моменту становлення пiзнання у виглядi самостiйної людської дiяльностi, з появою вчених, науки як сфери людської пiзнавальної активностi з суспiльної психологiї "пiдiймається" до теоретичного рiвеня свiдомостi суспiльства. Як i психологiя, цей рiвень вiдобраажає суспiльне буття, проте, вiд психологiї вiн вiдрiзняється двома рисами. Перш за все, це наукове вiдображення. I якщо психологiя дає можливiсть пiзнати явища, зовнiшнi прояви буття, ковзає по поверхнi вiдображуваного, то наука вiдображає суть процесiв, розкриває закономiрностi розвитку та функцiонування систем буття. По-друге, якщо в психологiї iснує багато дифузних змiшань та еклектичних поєднань, то iдеологiя суспiльства - це рафiнована свiдо- мiсть. Тут кожне наукове поняття, кожна iдея набирає ознак iстини, що вiдображає деякi конкретнi реалiї буття (згадаймо, що iстина завжди конкретна), займає своє мiсце в системi. Наукове пiзнання не допускає змiшування моралi з правом, естетики з наукою, науки з релiгiєю i т.д.
Мiж вищим та нижчим рiвнями суспiльної свiдомостi йдуть постiйнi процеси взаємодiї. Теоретичний рiвень черпає матерiал для узагальнень в психологiї, в здоровому глуздi, а в них "опускає" тi знання, якi здобула наука i якi суспiльство вже здатне використовувати на рiвнi повсякденної практики.
Теоретичний рiвень свiдомостi включає в себе основнi компоненти нерiвнозначнi за обсягом, але настiльки рiзнi та важливi, що їх варто видiляти. Перший - це наука зi своїм подiлом на природничу та суспiльну. А другий iдеологiя - що набирає ознак науковостi, але не є наукою в повному розумiннi цього поняття.
Наука - сфера людської дiяльностi, що виробляє та теоретично систематизує об'єктивне знання про дiйнiсть. Мета науки - опис, пояснення та передбачення процесiв i явищ дiйсностi. Вони i складають предмет iї вивчення. Поняття науки включає в себе дiяльнiсть по отриманню нового знання та результат її дiяльностi - певну суму наукових знань, котрi формують у всiй своїй сукупностi наукову картину свiту. Природнича наука вiдповiдно рiвня свого розвитку об'єктивно розкриває закономiрностi природи. В беспосереднiх своїх результатах природнича наука iндеферентна стосовно людських iнтересiв. Наука про суспiльство теж намагається з об'єктивних позицiй розкривати суть суспiльного буття. Але мимо волi своїх творцiв - вчених-суспiльствознавцiв - соцiальна наука знаходиться пiд значним тиском iдеологiї, i не завжди може цьому тиску протистояти. Найбiльш яскраво це видно на прикладi марксистської суспiльної науки, котра вiдверто оголосила про свою партiйнiсть, тобто необ'єктивнiсть, а звiдси - ненауковiсть.
Iдеологiя належить до теоретичного рiвня свiдомостi. Її специфiка в теоретичному оформленнi та систематизованому викладi iнтересiв певного соцiального прошарку, класу, а iнколи навiть окремої групи. В зв'язку з тим, що соцiальна дискретнiсть є фактом суспiльного життя, то в суспiльствi завжди будуть певнi угруповання людей, iнтереси яких нiколи повнiстю не спiвпадуть. В наш час найяскравiше вираженi класовi та нацiональнi iдеологiї. В певнiй мiрi класова i нацiональна iдеологiя, виражаючи iнтереси свого носiя, протистоїть загальнонацiональним чи загальнолюдcьким iнтересам. Конфронтацiйного елементу в протилежних iдеологiях буде стiльки, скiльки є намагань в носiя iдеологiї вирiшити свої iнтереси за рахунок iншого класу чи всього суспiльства. Але кожна iдеологiя мусить мiстити в собi бiльшу чи меншу частку загальнолюдського, бо iнакше вона випадає з контексту людської духовної культури.
Прикладом людиноненависницької iдеологiї, котра викликала рiзкий протест i її повне не-сприйняття, була i ще iснує iдеологiя фашизму. Повна суперечностей загальнолюдського та класового iдеологiя марксизму. Найменше критики в сучасних умовах викликає iдеологiя соцiального партнерства, бо в нiй закладенi значнi можливостi реалiзацiї iнтересiв рiзних соцiальних верств, а звiдси - і значний елемент загальнолюдських цiнностей.
Науку як складову частину теоретичної свiдомостi зараз часто квалiфiкують, як елемент продуктивних сил суспiльства. Цим намагаються пiдкреслити її загальнолюдське значення. А вплив iдеологiї на соцiальнi процеси був i є суперечливим.
5. ФОРМИ СУСПIЛЬНОЇ СВIДОМОСТI
Соцiальне буття - феномен надзвичайно багатогранний. Його вiдображення здiйснюється й в повсякденному життi людей, i на теоретичному рiвнi. Все розглянуте ранiше є своєрiдним проникненням в суть процесiв, котрi є iсторичним розвитком людства. Та, окрiм сутностi, буття має такi свої прояви, котрi або ще не охоплюються розумом, або взагалi ним не можуть бути розкритi, препарованi скальпелем логiки i формальної, i дiалектичної. Як не аналiзуй кохання Ромео та Джульєтти, нiчогiсiнько не зрозумiєш, коли сам не пережив кохання. А таких сторiн людської духовностi багато, вони вiдображають певнi прояви буття, вони самі є буттям. Багатограннiсть феномену буття породила рiзнi методи його вiдображення, що й породило форми суспiльної свiдомостi. Кожна форма суспiльної свiдомостi має свiй об'єкт вiдображення. Таким об'єктом є сторона людського буття. Буття настiльки складне та багатогранне, що вiдобразити його якимсь одним методом чи способом не можливо. Форми суспiльної свiдомостi в iсторiї духовної культури з'явились, поступово вiддiляючись вiд мiфологiчної духовностi, що вiдображала буття узагальненим способом.
Найбiльш вiрогiдно, що iсторично першою формою суспiльної свiдомостi була МОРАЛЬ. Мораль вiдображає специфiку стосункiв мiж людьми. Це, перш за все, стосунки мiжособового характеру, стосунки мiж iндивiдом та певним колективом. Формою вiдображення тут виступають принципи i норми поведiнки однiєї людини стосовно iншої. Моральнi заборони, моральнi "табу" були в свiй час першими проявами людської духовностi. На фонi працi мораль формувала в людинi людянiсть - це визначалбна, незміна функцiя моралi. Вона пiднесла людину над зоологiчним iндивiдуалiзмом, вдосконалювала людину вiд вiку до вiку. Мораль i буде тим орiєнтиром, що виведе людство з глобальної кризи, в якiй зараз воно опинилось. Мораль - це одна з фундаментальних пiдвалин людськостi. Саме в цьому її значення, мiсiя й сенс. Про це ми гоаорили в попереднiх темах.
В далекому iсторичному минулому поряд з мораллю формувалась i така форма суспiльної свiдомостi, як МИСТЕЦТВО. Мистецтво вiдображає прекрасне та його протилежнiсть - огидне - в суспiльному буттi. Форма вiдображення - художнiй образ. Роль мистецтва в соцiальному середовищi i корисна, i благородна. Мистецтво має ряд суспiльних функцiй. Пiзнавальна. Людина, освоюючи мистецькi твори, спiлкуючись з мистецтвом, не лише залучається до прекрасного, а ще й значно збагачується iнформацiйно. Справжнi твори мистецтва несуть в собi, окрiм всього, величезну масу iнформацiї. Освiта людини нiколи не буде повною без достатнього знайомства з мистецтвом. Виховна функцiя. Мистецтво несе в собi великий виховний потенцiал не лише через iнформацiю. Формування понять добра та зла, власного ставлення до них здiйснюється пiд безпосереднiм впливом освоєних людиною мистецьких творiв. Мистецтво має i комунiкативну функцiю. Воно з'єднує поколiння i народи рiзних країн. Велика кiлькiсть видiв та жанрiв мистецтва не знає мовних бар'єрiв i державних кордонiв.
Своїм походженням в ту ж сиву давнину, що й мистецтво, сягає й така форма свiдомостi, як релiгiя. РЕЛIГIЯ на протязi тисячолiть намагалась вiдобразити своїми засобами все буття, хоча реально вона вiдображала лише взаємодiю людини з вищими людськими цiнностями. Форма вiдображення - канонiчний церковний догмат, що базувався на вiрi в мiстично-надприродне. В iсторичному минулому релiгiя досить мирно уживалась з наукою та iншими формами суспiльної свiдомостi. З виникненням свiтових релiгiй вiдбувається своєрiдне пiдкорення всiх форм свiдомостi релiгiї. Особливо це рельєфно проявляється в середньовiчну епоху. Монопольне положення релiгiйної свiдомостi в середньовiчнi часи, безконтрольнiсть та безкарнiсть дiй окремих церковних дiячів були однією з причин розвитку та розповсюдження атеїстичного свiтогляду. В iсторичному перiодi Нового Часу пiд тиском нових форм суспiльної свiдомостi релiгiя поступово втрачає свої панівнi позицiї.
Поява полiтичної сторони життя, державних установ i протиборство класiв та полiтичних сил привело до виникнення полiтичної iдеологiї як форми суспiльної свiдомостi. ПОЛIТИЧНА IДЕОЛОГIЯ вiдображає взаємодiю мiж класами, соцiальними групами, нацiями, державами. Виникає ця форма суспiльної свiдомостi з виникненням цивiлiзацiї, але справжнього розквiту, значення та впливу досягає за часiв капiталiстичного способу виробництва в умовах розгортання демократiї. Форма вiдображення - полiтична доктрина. Це система принципiв дiї полiтичних сил. Полiтичну доктрину формують лiдери країн, iдеологи тих чи iнших сил, їх об'єднань, блокiв. Фiксуються полiтичнi доктрини в конституцiях країн, програмах полiтичних партiй, меморандумах, заявах урядiв, мiжнародних угодах та iнших програмних полiтичних документах, теоретичних розробках полiтологiв. Полiтична iдеологiя носить досить чiтко виражений груповий характер. Вона виражає i вiдстоює iнтереси тих чи iнших суспiльних страт (класiв) їх устремлiння, їх позицiю щодо iнших соцiальних угруповань. В зв'язку з тим, що iнтереси соцiальних верств часто не спiвпадають, iснує постiйне суперництво, боротьба полiтичних iдеологiй. Ведеться вона вiдверто i таємно, офiцiйно i нелегально, беспосередньо i опосередковано через iншi форми суспiльної свiдомостi.
Полiтична iдеологiя як форма суспiльної свiдомостi набрала сили та активностi з моменту утвердження капiталiзму як суспiльно -економiчної системи. З того часу вона активно завойовує свiй простiр в суспiльнiй свiдомостi. В зв'язку з тим, що всi форми суспiльної свiдомостi тiсно пов'язанi, активнiсть полiтичної свiдомостi проявляється й в мистецтвi, моралi i навiть релiгiї. Тобто, цi форми зазнають впливу полiтичної свiдомостi.
Постiйно пiд прямим i беспосереднiм впливом полiтичної iдеологiї знаходиться пра-восвiдомiсть. ПРАВОСВIДОМIСТЬ як форма суспiльної свiдомостi вiдображає дiюче в суспiльствi право. Форма вiдображення знання про правомiрний чи неправомiрний вчинок, правомiрний чи неправомiрний спосiб поведiнки в тiй чи iншiй державi. Звідси - правомiрнiсть певним чином впливає на стиль взаємовiдносин, на поведiнку особистостi або певної соцiальної групи. Окрiм цього, правосвiдомiсть - активний учасник правотворчого процесу. Спочатку суспiльство усвiдомлює, що певнi процеси, котрi в ньому проходять, повиннi бути вiдрегульованi в правовому планi. Потiм з'являється уявлення, яким чином повинен регулюватись даний процес, i лише на цiй основi законодавець формує i приймає певний закон. В правосвiдомостi формуються уявлення i про вiдмiну застарiлої правової норми, що призводить до певних змiн в законодавствi. Правосвiдомiсть виступає як один з провідних факторiв розвитку права, а звiдси - й державностi.
Ми розглянули суспiльну свiдомiсть як сторону суспiльного буття. Наукове розумiння сутностi суспiльної свiдомостi є обов'язковою умовою формування наукового свiтогляду. Без розумiння процесiв, якi проходять в духовному життi суспiльства, розумiння iсторiї людства було б не можливе або носило б наскрiзь мiстичний характер.
