6.3. Суперечність буття й пізнання
Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело руху, джерело розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним, найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність.
Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело руху, джерело розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним, найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища є суперечливими (тотожними й нетотожними собі). Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування й відштовхування, асиміляція й дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне й антигуманне, прекрасне й потворне, істина й омана тощо). Вони не лише взаємовиклю-чають, а й передбачають, взаємообумовлюють одна одну. Гегель наголошував: будь-що в світі життєве лише тоді, коли спроможне вміщувати в собі суперечності й витримувати їх.
Вони охоплюють усі сфери буття (природу, суспільство, духовну сферу), хоча специфічно проявляються в кожній із них. Ми постійно стикаємось з ними, проте їх фіксування на рівні буденної свідомості не дає можливості зрозуміти сутності діалектичної суперечності. Навіть досліджені вже нами "якість" і "кількість" свідчать про роздвоєність предметів, яка може фік-суватися навіть нашими органами чуття. Проте діалектика прагне дослідити суперечності лише на рівні сутності речей, оскільки суперечності і є носіями розвитку. Щоб це дослідити, необхідно проаналізувати логічну структуру цього закону, тобто з'ясувати зміст категорій, які його описують: "протилеж-ЇІСТЬ", "тог "конфлікт'
Отже, протилежності — це основні тенденції, сторони, властивості предметів, процесів, явищ (систем). їх співвідношення можуть бути різними (залежно від ступеня їх гостроти тощо). Це залежить від сили взаємодії протилежностей, яка зумовлюється додаванням чи відніманням до (від) однієї з них певної
106
кількості матерії чи енергії. Залежно від цього й визначаються форми відношень між протилежностями (тотожність, відмінність чи ін.).
Все це свідчить про те, що причиною розвитку будь-якої системи (предмета, явища тощо) є взаємодія між протилежностями. Вона й визначає співвідношення між протилежностями: починаючи від їх тотожності (діалектичної рівності) і завершуючи їх сильною протидією, яка може проявитися у формі антагонізму чи соціальної революції.
Для зручності розпочнемо з аналізу тотожності між протилежностями, хоч у реальному житті вона проявляється мало коли. Категорія "тотожність", яка є її відображенням, означає три характеристики: вживається у значенні як єдність протилежностей; відображає момент переходу однієї протилежності в іншу (ставати тотожними); визначає самототожність, рівність, однаковість об'єкта з самим собою. Таке співвідношення протилежностей (взаємодоповнення, взаємозміцнення), яке сприяє розвитку певної системи, називається гармонійним.
Розглядаючи, аналізуючи тотожність предмета на певному етапі розвитку, ми бачимо в ньому як тотожність (не формально-логічну чи математичну), так і відмінність. Ф. Енгельс наголошував, що "тотожність з собою вже з самого початку має своїм необхідним доповненням відмінність від усього іншого"1. При додаванні чи відніманні до однієї з протилежностей певної кількості матерії чи енергії відношення між протилежностями змінюється. Настає їх нерівність, неоднаковість. Ця початкова нерівність називається в діалектиці відмінністю. Відмінність із собою (єдність стабільності й змінності) згодом стає помітною (суттєвою), виступає початковою стадією роздвоєння об'єкта на протилежності. Наприклад, в первісно-суспільному ладі після великих розподілів праці з'явились відмінності в матеріальному становищі тогочасних людей. Пізніше ці відмінності переросли у свою протилежність (класову).
Протилежності сторони ми постійно знаходимо не лише в предметах, а й у думках (духовній діяльності), які їх відображають.
Взаємовідношення протилежностей одночасно передбачає і їх
єдність. Мається на увазі не подібність у різному, а взаємо-
ЕнгелъС Ф. Діалектика природи // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20. — С 493.
107
зв'язок і взаємодію різних явищ у межах певної системи. Ця єдність здійснюється через відмінність і протилежність моментів у цілому. Наприклад, у процесі росту дерева брунька змі-нюється квіткою. Тому вони є моментами одного й того ж процесу, і це означає, що вони єдині, становлять ціле в цьому процесі.
Однак ці моменти, сторони, тенденції не тільки утворюють єдність, а й взаємовиключають одне одного. Роздвоєність предметів, процесів, явищ на протилежності становить не мертву, а внутрішньо неспокійну єдність, яка передбачає одночасно й боротьбу протилежностей. Останні не просто співіснують, а перебувають в особливій взаємодії (взаємоперетворенні, взаємопро-никненні). Визначальним моментом цього взаємозв'язку є така взаємодія протилежностей, яка виступає джерелом розвитку речі. Для відображення цього моменту використовується категорія "боротьба протилежностей". Під терміном "боротьба" мис-литься така взаємодія протилежностей, результатом якої є виникнення іманентного джерела її розвитку. Як бачимо, діалектична суперечність відображає подвійне відношення всередині цілого (єдність протилежностей та їх суперечливість). І відокремити їх одне від одного неможливо. Суперечності наростають, певною мірою посилюється взаємодія протилежностей і вони стають несумісними в межах об'єкта як цілого (виключають, заперечують одна одну). Тоді вони розв'язуються. Розв'язання суперечностей призводить до руйнації старого об'єкта та виникнення нового.
Дослідження процесу виникнення, наростання (боротьба протилежностей) і розв'язання суперечностей підводить нас до розуміння джерела розвитку. Категорія "боротьба протилежно-стей" (дисгармонійний їх стан), яка відображає джерело розвитку, може бути застосована до всіх форм руху матерії. В ній відображається й вирізняється взаємодія (зіткнення), переборення, взаємні переходи явищ, обумовлені внутрішніми закономірними зв'язками. Між такими протилежностями виникають гострі суперечності.
Названа суперечність є суттєвим відношенням протилежних моментів всередині предмета як системи, що розвивається, в якому здійснюється конкретна єдність цих моментів і яка робить систему саморухомим цілим; взаємовизначеність цих моментів один через одного й одночасно через суворе їх взаємоза-
108
перечення. Суперечність постільки здійснюється, оскільки таким же чином змістовно розв'язується. Саме безперервне відтворення суперечності робить рух саморухом. Кульмінаційним моментом у розвитку суперечностей є конфлікт.
Єдність (збіг, рівнодіяння, тотожність) протилежностей, за В. І. Леніним, є умовною, тимчасовою, релятивною. Боротьба ж взаємовиключних протилежностей абсолютна, як абсолютний розвиток, рух1. Ця боротьба завжди передбачає різноякісність елементів у складі певного цілого, оскільки одноякісні елементи в предметі не взаємодіють. Сутність діалектичної суперечності полягає в тому, що у взаємовідношенні, взаємозв'язках між протилежностями, коли вони взаємостверджують чи заперечують одне одного, боротьба між ними служить рушійною силою, джерелом розвитку. Це пояснює рух, розвиток як саморух, саморозвиток, що здійснюється внаслідок дії власних законів. Тому джерело руху, розвитку потрібно шукати не в першооснові чи в якійсь надприродній силі, а в розв'язанні цих суперечностей.
Будь-які суперечності постійно змінюються, розвиваються. Сила їх наростає, створюються передумови для здійснення стрибка. Як уже йшлося, це викликається тим і тоді, коли до однієї з протилежностей певною мірою додається чи віднімається та чи інша кількість матерії чи енергії. В ідеальних (духовних) утвореннях до протилежностей додається теж певна кількість духовних компонентів. Тоді сила взаємодії змінюється. А будь-яка зміна, як відомо, є рух (у певних випадках — розвиток).
Отже, розвиток є роздвоєнням предметів, явищ на протилежності і боротьбою між ними. Єдність протилежностей виражає тут стабільність об'єкта, є відносною, тимчасовою. Боротьба ж протилежностей — абсолютна, оскільки виникнення протилежностей, відмінностей, суперечностей, їх розв'язання є одночасно і виникненням нових протилежностей, і нових суперечностей. У цій діалектичній формі здійснюється нескінченний процес розвитку об'єктивного світу й пізнання.
Як зауважував Ленін, суперечність є суттю, ядром діалектики. У власному розумінні діалектика є виявленням суперечності в самій сутності предметів. Характеризуючи метафізичну й діалектичну концепції розвитку, він писав: "Розвиток є "боротьба" протилежностей. Дві основні... концепції розвитку (еволюції) є: розви-
109
ток як зменшення і збільшення, як повторення і розвиток, як єдність протилежностей (роздвоєння єдиного на взаємовиключні протилежності і взаємовідношення між ними).
У першій концепції руху залишається в тіні саморух, його рухома сила, його джерело, його мотив (або це джерело виноситься назовні — бог, суб'єкт ets). При другій концепції основна увага спрямовується саме на пізнання джерела "саморуху"... Тільки друга дає ключ до "саморуху" всього сущого; тільки вона дає ключ до "стрибків", до "перериву поступовості", "до перетворення на протилежність", до знищення старого й виникнення нового"1. "Боротьбу" потрібно розуміти в широкому плані як протиборство протилежних сторін, тенденцій, особливо, коли йдеться про природу.
З'ясування того, що основною причиною, джерелом розвитку є боротьба протилежностей, має вирішальне значення у виборі правильної концепції розвитку.
Залежно від функціонування різних форм матерії прояв суперечностей буває різним. Серед них вирізняють внутрішні й зовнішні. До перших належать ті, що виникають між двома про-тилежностями в межах певного предмета, процесу, явища (асиміляція — дисиміляція тощо). До другого типу належать суперечності, що виникають між двома предметами, процесами, явищами (спів від ношення суспільства і природи тощо). Внутрішні виступають джерелом розвитку, зовнішні — своєрідними необхідними умовами існування певного предмета.
Функціонують і так звані основні й неосновні суперечності. Основні — це ті, що виникають внаслідок взаємодії провідних протилежностей предмета (системи) і характеризують його від початку виникнення й до кінця існування (боротьба між рабами й рабовласниками в рабовласницькому суспільстві, феодалами й селянами — у феодальному суспільстві тощо). Неосновні — ті, що виникають у результаті взаємодії невизначальних протилежностей певного предмета чи системи і які також функціонують від початку й до кінця його існування (боротьба між різними прошарками рабовласників — у рабовласницькому суспільстві чи різними прошарками буржуазії в капіталістичному суспільстві тощо).
1 Див.: Ленін В. І. Повне зібрання творів. — Т. 29. — С. 299.
110
У межах основних і неосновних суперечностей вирізняють ще й головні та неголовні. До перших зараховують ті, які виникають між провідними протилежностями (скажімо, раніше від названих), але характеризують цей предмет (систему) лише на певному етапі його розвитку. До неголовних зараховують ті ж, що й до неосновних, але які проявляються теж лише на певному етапі розвитку.
Існують ще й антагоністичні суперечності. Вони виникають між класами, соціальними групами, інтереси яких не збігаються в основному (економічному, політичному) питанні. Такі су-перечності, як правило, не можуть розв'язуватися мирним шляхом, а вирішуються шляхом класової боротьби, революції. Неантагоністичні суперечності виникають між класами, соці-альними групами, інтереси яких переважно збігаються, а в інших (менш важливих) — ні. Такі суперечності розв'язуються здебільшого мирним шляхом.
Необхідно наголосити й на тому, що закон єдності й боротьби протилежностей є законом, згідно з яким всім речам, процесам і явищам (системам) притаманні внутрішні суперечності, які є джерелом їх змін і розвитку. Він проявляється в усіх сферах матеріальної й духовної дійсності (природі, суспільстві та пізнанні), виконує важливі методологічні функції, підкреслюючи, що всі предмети, процеси і явища потрібно розглядати в їх саморусі.
Для цього необхідно:
• розкривати їх в усій складності й суперечливості (єдності протилежно діючих сил і тенденцій);
• досліджувати всі етапи розвитку суперечностей, їх розгортання (перехід від етапу до етапу), накреслювати шляхи та методи їх розв'язання;
• уміти вирізняти типи суперечностей, що дасть змогу глибше дослідити специфіку предмета і знайти оптимальні шляхи й методи їх розв'язання.
