Політологія: Навчально-методичний комплекс

Основні ознаки правової держави

Правова держава як певна теоретична концепція має довгу історію. Термін «правова держава» затвердився в німецькій літературі на початку XIX ст. в працях К. Т. Вельнера, Р. фон Моля та інших політологів, але різноманітні концепції, що висловлювали ідею правової держави, сформувалися ще в стародавні часи. Античні автори розробили цілий ряд положень, що були значущими для наступних уявлень про правову державу: це положення про владу закону як поєднання сили і права (Арістотель); про змішане правління та роль права в типології державних форм (Сократ, Платон, Арістотель, Полібій, Цицерон); про співвідношення природного та волевстановленого права (Демокріт, софісти та ін.); про рівність людей за природним правом (деякі софісти, римські правники); про право як міру справедливості та регулюючої норми політичного спілкування (Арістотель); про державу як «справу народу», як правове спілкування і «загальний правопорядок» (Цицерон); про сфери приватного і суспільного права; про вільного індивіда як юридичну особу, суб'єкта права (римські правники).

У період Пізнього Середньовіччя ідеї правової держави виклали Н. Макіавеллі і Ж. Боден. В своїй теорії Макіавеллі спробував зобразити контури ідеальної держави. Мету держави він бачив у можливості вільного користування майном і забезпечення безпеки для кожного. З державних форм перевага віддавалась республіці, що як найкраще відповідає вимогам рівності і свободи.

Боден визначає державу як правове управління багатьма сім'ями і тим, що їм належить; завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити права і свободи.

Значний вклад у розробку концепцій правової держави в Новий час внесли, Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро, П. Гольбах, Т. Джеффер-сон та інші діячі.

Теоретиком школи природного права був Гроцій, який вважав, що правові інститути феодалізму суперечать природі людини, і висунув вимоги нового права, які відповідали б законам розуму. За його вченням, джерелом будь-якої форми держави є суспільна угода, тому-то при створенні держави народ може обрати будь-яку форму правління, а метою держави є охорона приватної власності, таке правовста-новлення забезпечувало б кожній людині вільне користування своїми надбаннями за згодою всіх.

Так само і в Дідро державна влада виникає як продукт суспільної угоди, де люди частково передають державі свою природну незалежність з метою забезпечення інтересів та об'єднання волі і сил усіх. Головною метою держави на його думку, є забезпечення невід'ємних прав громадян та їхнього щастя.

Теоретичне обґрунтування демократичної держави зробив Спіноза, який стверджував, що держава могутня лише тоді, коли вона гарантує кожному громадянину не тільки збереження життя, а й задоволення його інтересів.

Т. Гоббс розробив декілька положень про панування права в суспільному житті, зокрема формальна рівність перед законом, розробив теоретичні основи принципу правового регулювання суспільних відносин.

Ідея панування права в державі, за розумінням Д. Локка, втілюється там, де панує закон, відповідний до природного права, і тоді коли вона визнає природні права та свободи індивіда. Нові уявлення про розподіл влади отримали систематичну розробку в творчості Монтеск'є. Розрізняючи в кожній державі три види влади, він

відзначає, що для запобігання зловживань владою необхідний такий порядок речей, при якому різні гілки влади мали б можливість взаємно стримувати одна одну. Розподіл і взаємне стримування влад є головною умовою для забезпечення політичної свободи. Ідеї Локка і Монтеск'є здійснили помітний вплив не тільки на теоретичні уявлення щодо правової держави, а й на конституційне законодавство і державну практику того часу.

У теорії правової держави І. Канта центральне місце займає людина, особистість. Найважливішим принципом суспільного права філософ вважав прерогативу народу вимагати своєї участі у встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, що висловлює його волю. Панування народу зумовлює свободу, рівність і незалежність усіх громадян у державі. Там, де держава діє на основі конституційного права, відповідає загальній волі народу, там держава правова, там не може бути обмеження прав громадян в особистій свободі, совісті думки, господарської діяльності.

Держава, згідно Гегелю, — це теж право, а саме — конкретне право, бо воно включає в себе визнання всіх інших прав особистості, родини і суспільства, саме така держава, яка, за Гегелем, є абсолютом, сприяє розвитку громадянського суспільства. Уся гегелівська концепція правової держави спрямована проти свавілля і взагалі всіх неправових форм застосування сили з боку приватних осіб, політичних об'єднань і державної влади.

Взаємовідносини держави і громадянина в умовах ринкових відносин було головним питанням теорії і практики, які сформували два підходи їх розуміння. По-перше, це теорія індивідуальної свободи людини, яка передбачає обов'язок держави гарантувати цю свободу і забезпечує невтручання в цю сферу, де є головним економічна свобода, а політичні права — засіб охорони індивідуальної свободи особи. З другого боку руссоїська теорія, яка не заперечує попередньої теорії, але прагне об'єднати індивідуальну свободу з рівністю, за участю держави в забезпеченні рівності особистостей.

Ці ранні концепції рівності і свободи і відповідно ролі держави стосовно індивіда знайшли вираження в сучасних теоріях лібертаризму і ліберального егалітаризму. І сьогодні існують протилежні думки щодо ролі держави у вирішенні несправе-дливостей, які виникають у ринкових відносинах. Прихильники лібертаризму не допускають втручання держави в ринкові відносини в ім'я справедливості і рівності, бо це суперечить принципам вільного ринку, а прихильники егалітаризму стоять на позиції вирівнювання соціального стану людей. Ці дві моделі взаємовідносин держави та індивіда в умовах ринку міцно затвердились у політичній думці, але з розвитком суспільства на сучасному етапі переважає підхід, пов'язаний із зростанням соціальної функції держави.

Правова держава — це форма організації і діяльності державної влади, яка будується на взаємовідносинах з індивідами та їх різними об'єднаннями на основі норм права. Таким чином, це є держава, яка обмежує свої дії правом, захищає свободу особистості і підкоряє владу волі суверенного народу.

У правовій державі створюються умови правової рівності усіх громадян, пріоритет прав людини над законами держави, невтручання держави у справи громадянського суспільства.

Теорія і практика правової держави дозволяє виділити основні її ознаки: конституціоналізм; суверенітет народу; верховенство права і закону у всіх сферах суспільного життя; рівність усіх перед законом і судом; розподіл і баланс влад; непорушність свободи особистості, її прав, честі і гідності; наявність ефективних форм контролю і нагляду за дотриманням прав і свобод громадян; судовий захист особи;

політичний плюралізм; під законність влади и органів управління; широке місце самоврядування; взаємна відповідальність держави і особистості; розвинене громадянське суспільство (схема 14).